Борис ДЄДОВ,
директор Чернігівського музею
сучасного мистецтва
Чернігів став четвертим у країні містом, де створено Музей сучасного мистецтва. Відправною точкою цієї події стало те, що його директор - член Національної Спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України Борис Дєдов, який до того 15 років опікувався галереєю "Пласт-Арт", дійшов висновку, що з нього... нікудишній галерист і комерсант. Йому шкода продавати картини - щоразу таке відчуття, ніби втрачається близький друг.
- Борисе Степановичу, мабуть, це риса характеру: комусь дано уміння торгувати, а комусь - зберігати і примножувати...
- А ще не люблю натовпу, який порушує тишу в музеї. Оскільки вхід до нього безкоштовний, мені статистика не потрібна: хай краще неквапно спілкується з мистецтвом людина похилого віку чи молода пара, у них залишиться щось у душі й це - найцінніше. Я й сам щоранку приходжу у виставковий зал, коли там ще нікого немає, пройдуся, поспілкуюся з кожним твором на рівні енергетики і мені так добре стає. До речі, в предтечі музею - галереї - теж усі митецькі акції на 90% були некомерційними: жоден художник жодного разу не заплатив жодної копійки за експозицію своєї виставки. Але вони на знак подяки дарували свої картини і в нас за ці роки сформувалася досить велика колекція - понад 500 творів, наданих і українськими, і закордонними митцями. Тож наша громадська організація "Пласт-Арт", а це - культурологи, художники, архітектори, люди мистецтва, викладачі, вирішила: створимо музей. Адже це зовсім інший статус, відтепер всі експонати належать музейному фонду держави і, дякувати Богові, не продаються.
- Які з них для вас найдорожчі?
- Усі. Але особливо - твори видатних класиків сучасного мистецтва, наших земляків, лауреатів Державної премії імені Т. Г. Шевченка Василя Лопати, Анатолія Гайдамаки, Феодосія Гуменюка. Вони всі далеко, а картини тут живуть, і це дуже приємно. Як не згадати талановитого митця Віктора Ковтуна? Його життя - це такий виховний момент для нашої молоді! Приходять 15-16-літні, у них ще все попереду, ще все на перехресті: ким бути, у що вірити? Кожен індивід стає людиною не тоді, коли навчиться сам ложку тримати, а коли обирає життєвий шлях. І в цьому моменті людині вельми важливо дати надію: ти маєш дуже міцне українське коріння. Поглянь на Віктора Ковтуна, він виріс у Мезині - віддаленому селі. Бігав там, як кажуть, босоногим хлоп'ятком, а зараз - професор, академік, голова Харківської Спілки художників. Інший земляк, Анатолій Гайдамака, родом із села Волосківці. Це - художник світу. Його запрошують в Америку, в Канаду, в Китай, в Росію. Це людина-легенда, про нього можна розповідати безкінечно. Василь Лопата - з Бобровицького району. Вони з простих селянських сімей. Якщо людина обдарована Богом, - що в Москві вона народилася, що в Мезині, - однаково.
- Схоже, це не просто слова, адже в Чернігові, та й поза його межами знають, що ви особисто завжди допомагали молодим стати на крило...
- Так, і я надзвичайно пишаюся тим, що ми маємо стартовий трамплін для молоді. Упродовж останнього часу сім виставок відбулося - митців, фотомитців. Молодим чекати ніколи, їм треба зараз крила розправляти. Ми надаємо їм цю можливість. Наша місцева влада мистецтво підтримує, у мене дуже доступна оренда, тому не повертається язик брати з художників гроші.
Сальвадора Далі - не перелицюєш
- Однак ви не виставляєте кожного, хто забажає? Маєте якісь критерії відбору?
- Розумієте, талант або є, або нема. Якщо хоч трохи жевріє, - треба підтримати. Буває й таке, що приносять низькопробні чи вульгарні речі. Ви ж, певно, бачили: дехто в Києві на Узвозі продає труси кольору прапора і вважає, що це мистецтво. А я кажу: у нас такого не буде!
- Як художник і людина з житейським досвідом ви знаєте: картини завжди відображають внутрішній світ митця. Чи можна геніально малювати, не будучи високодуховною особистістю?
- Безперечно, на полотні має бути внутрішній світ. Хоча трапляється: сподобався Сальвадор Далі, людина переставила його елементи зліва направо і вважає себе геніальним художником. Яскравість особистості і оригінальність таланту - в тому, що він ні на кого не схожий. Під Висоцького багато співають, але то - не Висоцький! Має бути інтелект художника.
Дитинство не продається
- В яку першу у своєму житті картину ви закохалися?
- Це твори моєї дружини Тетяни. Ми вчилися в одному виші, в одній групі. Мені дуже подобалося те, як вона малює. У сімейній колекції зберігаються найдорожчі для душі твори - "Воскресіння", "Молитва", багато було пропозицій продати їх. Але - нізащо! Був у мене такий випадок: приїхали мистецтвознавці з Голландії, звернули увагу на серію картин нашого чернігівського художника Стефана Бібіка і так настирно хотіли купити за чималі гроші. А то були пейзажі -старий чернігівський район Подусівка. Я відмовив, адже гроші - це ще не все. Висіло б воно у приватній колекції, нічого для власника не означаючи: річка, ліс та й усе. А для мене і для багатьох чернігівців це щем душі - річка Білоус, піонерський табір, дитинство...
Тепер є можливість все те зберегти. Для мене цінними є слова професора Києво-Могилянської академії Ольги Петровець, яка сказала: "Не в кожній європейській державі є музей сучасного мистецтва. В Україні їх можна перерахувати на пальцях однієї руки і один з них - у Чернігові..."
- Слово "сучасне" вам не заважає? Адже це те, що дуже швидко стає вчорашнім...
- Слушне запитання, але складне. Ще не склалася по-філософськи точна концепція, що таке сучасне і що - не сучасне. Мине років 20 і сьогоднішнє вже назвуть якимось ім'ям. Але ж будуть нові напрацювання. Тобто кожен класичний музей - це накопичення різних періодів. Окрім того, це не застигла конфігурація. Ми шукаємо, підтримуємо і пропонуємо нові форми. Дозволяємо собі робити експерименти. А чому б і ні? Ось передостання виставка була - фотографії чотирьох молодих чернігівців, наклеєні на поліетиленові шпалери. Тут же на мотузочках висіли маркери і люди просто під творами писали відгуки. Такий ажіотаж був! Тисяч 10 відвідувачів прийшло - і дорослі писали, і малі. Тисячі думок і, до речі, жодної вульгарної. Цього вже не викреслити. І в нас уже згуртувалася така собі група митців-початківців. Я пишаюся тим, що в такий нелегкий час нам вдалося зберегти іскру Божу в багатьох молодих серцях...
ДОСЬЄ "УК"
Борис ДЄДОВ. Народився 21 лютого 1957 року у м. Новгород-Сіверський Чернігівської області. Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут. Працює в галузі монументального мистецтва, художник, проектант, дизайнер. Член Національної спілки художників України. Керівник Чернігівської міської громадської організації "Пласт-Арт". Заслужений діяч мистецтв України.