Коли в дитинстві зізналася, що мрію стати артисткою, мама моєї подруги мало не заборонила їй зі мною дружити. Я таки не обрала цю професію. Ні, не злякалася, не забракло здібностей. У невеликому, трохи патріархальному містечку шанувальники театру воліють, щоб поцілунки, стосунки на сцені були і пристрасними, і цнотливими.
Сорока п’яти акторам — вихідцям з різних регіонів України, які працюють у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Юрія Дрогобича у Дрогобичі, таки вдалося, вочевидь, досягти цієї єдності протилежностей. Тож цьогоріч відзначають 10-річчя присвоєння йому звання академічного та 80-річчя заснування одного з найстаріших театрів Східної Європи. Нещодавно трупу поповнили двоє талановитих акторів з Луганщини — народний та заслужений артисти. Керівник театру орденоносець заслужений діяч мистецтв Микола Гнатенко — уродженець Луганщини, вже кілька десятиліть шанований дрогобичанин.
Дрогобицький академічний починається не лише з вішалки, а навіть з подвір’я. Театральний передпокій зустрічає глядачів акваріумами, мелодіями камерного оркестру. Місто славиться музичними закладами.
Завдяки творчо-прагматичному мисленню Миколи Григоровича і трудового колективу (з виробничими цехами надає містянам 200 робочих місць) у цій мистецькій установі діє й мала сцена — «Театр у фойє» для моновистав та інтелектуальних зустрічей, свят, ювілеїв. Юні глядачі йдуть на театральні казки подвір’ям театру з чудовими павичами, квітами, екзотичними деревами та кущами.
495 вистав на рік, сім щотижня (для порівняння: в інших обласних центрах дають 2—3), тож у колективі, що майже не зазнав кількісних змін творчого колективу з часу заснування, немає боротьби за ролі. А це зводить до нуля інтриги, що, як правило, супроводжують творчі колективи, каже голова профкому Борис Загорулько. Трупі бракує, роздумує далі, соціального героя — ставного характерного молодого акторського поповнення. А суспільству? Хіба ні? Театр — відбиток соціуму.
Серед майже півсотні творчих працівників театру троє народних і четверо заслужених артистів. Що ж — далеко від столиці, нечасто помічають здібних акторів, з яких чи не кожен другий вартий відзнак.
Утім, їх відзначають самі глядачі. Коли запросила на вистави у Дрогобичі гостю з Іспанії, вона в захопленні сказала: такого рівня театру не мають навіть містечка Європи. Дивилися «Таїну буття» Т. Іващенко, присвячену життю земляка Великого Каменяра, «Січові стрільці» — п’єсу, створену і поставлену за архівними матеріалами, «Яничари» за романом Р. Іваничука, драму дрогобичанина Т. Метика «Нескорена», прем’єру Франкового «Мойсея». Вони неповторні серед майже 400 спектаклів цього творчого колективу.
Тож нехай і надалі яскраво світить дрогобичанам, гостям туристського прикарпатського містечка цей непересічний культурологічний вогонь.
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»