Уже зранку приміщення місцевого осередку письменників трохи нагадувало розтривожений вулик. Неабияке пожвавлення серед літераторів було викликане підготовкою до зустрічі з читачем. Той після тривалих перемовин нарешті знайшов невеличке вільне «віконце» між читанням книжок та численними зустрічами з аудиторіями пишучої братії і погодився завітати до творчого осередку.
Молодші «інженери людських душ» вмощувалися і подумки готували цікаві запитання для гостя. Старші знічев’я теревенили, згадуючи різноманітні байки щодо кололітературного життя. «Якось ми з колегою потрапили в компанію, де нам представили читача, — жваво розповідав поет Н. — Ну, познайомилися, поговорили. А він нічого дядько, такий простий, носа не задирає, залюбки дав нам автограф і ми навіть уже телефонами обмінялися. А потім колега всіх розсмішив: «Я, — каже, — оце вперше живого читача бачу. Думав, що вони вже давно перевелися…»
Гурт у відповідь на бородату бувальщину відповів чемним сміхом, однак далі всі враз зробилися серйозними, бо нарешті приїхав читач. Кирпатий хлопчина — учень середніх класів — голосно привітався з присутніми, сказав кілька завчених фраз про велику кількість домашніх завдань і брак часу й почав розповідати про свої читацькі будні. Певна річ, письменники слухали його, затамувавши подих. А ще швиденько нотували слова гостя в блокнотах та фотографували його фотокамерами й мобільними телефонами. Тим часом хлопчак, вкотре позирнувши на годинник, запропонував відповісти на запитання присутніх, які посипалися зусібіч.
— Коли ви прочитали свою першу книжку?
— Що спонукало засісти за читання і де для цього знаходите вільний час?
— А де берете книжки?
Певна річ, кожну відповідь читача буквально ловили на льоту. Затим він ще люб’язно погодився сфотографуватися на згадку гуртом із письменницьким загалом і терпляче ставив свій підпис у книгах присутніх авторів, які вишикувалися до нього у нічогеньку чергу. А наостанок, взявши подарований букет квітів, вручив письменникам одну із своїх улюблених закладок для книжок, яку використовував при читанні…
Та нічого я, шановні читачі, не переплутав і не вигадав, а просто спробував заглянути у недалеке майбутнє. Бо якщо нинішня ситуація триватиме, невдовзі й справді доведеться влаштовувати подібні зустрічі. Підтвердженням цьому є перипетії на книжковому ринку, через які взагалі складається враження, що письменників тепер розвелося більше за читачів, які буквально на вагу золота. І річ навіть не в величезній кількості графом… скажемо так, осіб, які видають книжки і самовпевнено називають себе письменниками. Цур йому і пек цьому явищу, яке — окрема тема. А нині набагато більше непокоять темпи зменшення кількості тих, хто бере в руки книжку для читання. Хоча — а де її взяти? Адже, за інформацією Асоціації видавців і розповсюджувачів книжок, на їх придбання українці щороку в середньому витрачають аж … 31 гривню. Втім, виявляється, відступати ще є куди, адже є країна, де розкошелюються для читання ще менше, ніж у нас, — 2,2 євро у Молдові. А у «нормально читаючих» країнах Європи ці цифри докорінно відрізняються — у сусідній Польщі на купівлю літератури не скупляться витрачати 32 євро в рік, у Фінляндії — 105, у Німеччині — 119. Відчуваєте різницю?
Фахівці стверджують, що однією з причин такого відставання є теперішня вітчизняна державна підтримка книговидання, яку можна розглядати через лупу чи мікроскоп. Внаслідок цього кількість виданих книжок щороку зменшується на 10%, і нині наша держава має найнижчий в Європі показник — одна книжка на людину в рік. А оскільки про сучасну популяризацію книжок взагалі мовчок, то, схоже, й справді не за горами ті часи, коли одинаків-читачів уклінно запрошуватимуть на зустрічі зі студентським, робочим та письменницьким загалом. Утім, це попереду. Проте вже тепер є потреба при підготовці до друку видання «Загадки» переінакшити рядки про книжки. Приміром, на «Язика не має, а про підтримку благає» чи «Мовчить, а сто дурнів терпить» або «Не потрібна я нікому — ні дорослому, ні малому»…