Директор Вижницького держспецлісгоспу АПК
Юрій МАРЧУК
Він не з чужих слів знає, наскільки плачевними можуть бути наслідки непродуманих рішень щодо втручання в роботу господарюючих структур. Реалізація указу 1995 року з реорганізації системи управління лісовим комплексом у західних областях країни (Чернівецькій, Івано-Франківській та Закарпатській) за невеличкий проміжок часу переламала через коліно потужні лісокомбінати Карпатського регіону — гордість усього Радянського Союзу.
Замість запланованого вдосконалення Буковина отримала підприємства-банкрути, безробіття в гірських районах, занепад лісового господарства, яке втратило збут продукції лісозаготівель, а отже й фінансову підтримку свого розвитку. З промислової карти області надовго зникла деревопереробна галузь, так і не відродившись у колишніх масштабах.
Юрій Марчук у ті часи буремних реформ керував одним з найпотужніших підприємств галузі і області — Берегометським лісокомбінатом, який забезпечував увесь комплекс робіт: від відтворення лісу до заготівлі лісоматеріалів і випуску найрізноманітніших виробів з деревини. Понад три тисячі людей мали стабільну роботу на рідній землі. Але через запроваджені реформи вимушений був, як і інші його колеги-директори, залишити рідний комбінат. Виробничий комплекс перейшов до новоствореного ВАТу. Спритні ділки зуміли кілька разів перепродати його майно, процвітаюче деревопереробне підприємство збанкрутувало.
Сьогодні керівникам держспецлісгоспів АПК, громадськості, а також владі всіх гілок і рівнів розповідають про необхідність удосконалити управління лісовими масивами країни за схемою їх монополізації. Колишні колгоспні ліси і господарюючі в них структури з усім своїм майном мають перейти до «єдиного господаря» — Державного агентства лісових ресурсів України. Досвідчені спеціалісти лісової галузі називають це поверненням до радянської системи управління, коли органи державної влади фактично займалися господарською діяльністю.
Про причини і наслідки такого кроку — в розмові з відомим і шанованим фахівцем лісогосподарської справи країни, керівником Вижницького держспецлісгоспу АПК, що в Чернівецькій області, Юрієм МАРЧУКОМ.
— Юрію Васильовичу, ініціатори перетворень стверджують, що в лісах, підпорядкованих МінАПК, на відміну від лісів Держлісагентства, невтішні економічні показники, отже їх треба терміново рятувати.
— Ліси колишніх колгоспів об’єктивно за жодним показником не можна рівняти з іншими лісами. Вони здебільшого невеликі, дрібноконтурні, розкидані крутосхилами довкруги населених пунктів, орних земель і виконують захисну екологічну функцію. Приміром, з 11,5 тисячі га, переданих у користування нашому Вижницькому держспецлісгоспу АПК, лісозаготівля обмежена у 3,1 тисячі га, ще 910 га входять до природного національного парку «Вижницький».
Переважно наші ліси змішані, представлені другорядними породами — тополею, березою, вільхою. Погодьтеся, коли до лісу веде безліч путівців з кожного села і хутора, забезпечити його надійну охорону набагато важче, ніж на високогірних хребтах, де на єдину дорогу потрібно лише поставити шлагбаум. Тому в нас норма для одного лісника: охороняти і доглядати 200 га лісу. Ніби і небагато, але ж це з ділянками, розкиданими на відстані 15 км одна від одної.
Інша у нас і економіка. За помірною ціною забезпечуємо селян, фермерські господарства необхідними лісоматеріалами. Попри все у нас добрі виробничі показники, працюємо прибутково, створюємо нові робочі місця, справно сплачуємо кошти до бюджетів усіх рівнів.
— Схоже, що розмови про занепад «колгоспних» лісів потрібні «реформаторам» для того, щоб випросити в уряду чергові кілька десятків бюджетних мільйонів на наведення в них порядку. І все ж таки порівняльна оцінка роботи лісівників потрібна. За якими критеріями її слід проводити?
— В основі оцінки роботи підприємств лісового господарства має бути не їхня приналежність до певного органу виконавчої влади, а клас бонітету лісів, в яких вони ведуть господарську діяльність. Бонітет показує продуктивність лісу, яка, у свою чергу, залежить від складу ∂рунтів. Ліс від лісу різниться — різняться і економічні показники. З гектару одної лісосіки можна вилучити 500 кубометрів деревини високого ринкового попиту, з другої — за щастя мати яких-небудь 200 кубів.
— Хто повинен давати таку оцінку? Ясна річ, не самі лісівники — надто велика спокуса і можливість утворити «тіньову» бухгалтерію.
— Згідно із Земельним кодексом, ця норма зазначена і в Лісовому кодексі, саме облдержадміністрації надають ділянки земель лісогосподарського призначення в користування лісогосподарським підприємствам, незалежно від їх відомчої приналежності. Тож, певно, це не просто право місцевого органу виконавчої влади, а його обов’язок разом з головним управлінням земельних ресурсів спитати з кожного конкретного лісокористувача про ефективність господарювання в лісових угіддях.
— Але за що саме спитати? У виробничих показниках лісгоспів змішані в купу гриби, меблі й дрова. Одні підприємства розвивають деревообробку, продають паркет і паливні брикети, інші орієнтовані виключно на експорт лісосировини.
— Порівнювати потрібно не загалом виробничі показники, а якраз результати лісівництва, яке є основним видом діяльності кожного лісгоспу. Тобто ефективність діяльності конкретного суб’єкта господарювання стосовно продуктивності лісових земель, даних йому в користування: який економічний зиск, включаючи податки, можна отримати з певної лісової ділянки і скільки фактично отримано. Тоді все одразу стане на свої місця. Зникнуть усілякі необгрунтовані звинувачення, натомість постане персоніфікована відповідальність підприємств лісової галузі за свою роботу. При цьому їхня міністерська приналежність чи форма власності не матиме жодного значення.
Загалом це нонсенс, коли з нас, лісівників, питають за товарну продукцію, вимагають нарощувати показники деревообробки. Ми не повинні втручатися ні в лісозаготівлю, ні, тим більше, в деревообробку — це зовсім інша галузь економіки! Наше завдання — доглядати ліс, забезпечити його охорону, відтворення. Ми маємо також займатися побічним лісокористуванням, сьогодні здебільшого занедбаним через гонитву за кубометрами кругляку: тими ж ягодами, грибами, пасіками, рибництвом у лісових ставках і озерах, заготівлею лікарських трав, використовувати унікальні рекреаційні можливості наших лісів, особливо в Карпатах.
Одне слово — справ багато. Але основна робота лісівників — забезпечити високий (знову ж таки відповідно до класу бонітету) вихід якісної деревини. Критерій ефективності: скільки і якої саме продукції лісозаготівель можна взяти завдяки нашій професійній майстерності з конкретної ділянки лісу, призначеної в головне користування. Тому основні наші показники — на лісосіках, а не на верхніх і нижніх складах чи пилорамах, як багато хто вважає.
— Але ж якраз ці показники у глибокій «тіні». Ніхто не знає реального економічного потенціалу наших лісів і внеску лісівництва в економіку окремої області і країни загалом.
— Лісогосподарський комплекс давно потребує реформ, у тому числі і системи управління, а не ось таких сумнівних рухів, які пропонує Держлісагентство, прагнучи монополізувати управління всіма лісами країни. Монополія взагалі до добра не доводить.
Хоч як нам було боляче у другій половні 1990-х років відпускати у вільне ринкове плавання потужні лісокомбінати і створювати мало не на голому місці лісгоспи, ми розуміли необхідність такого кроку, оскільки ринкова економіка вимагала вивести лісівничу справу в окрему галузь народного господарства. Шкода, звичайно, що реформу не довели до кінця і що держава не змогла захистити деревопереробні підприємства від розкрадання і знищення. Але задум був цілковито правильний. Розробкою лісу і переробкою лісосировини мають займатися не лісгоспи, а окремі виробничі структури з окремими базами оподаткування, що утворюють самостійні ринки продукції, як це роблять у Польщі, Канаді, Румунії та інших країнах світу.
— Що тоді є основною товарною продукцією лісгоспів? З чим вони мають виходити на ринок?
— Лісгоспи формують ринок лісосічного фонду, продаючи лісозаготівельникам (а не привласнюючи, як зараз) деревину на пні у стані росту. Ті, у свою чергу, формують ринок лісоматеріалів для деревопереробників. Усе прозоро і чесно, без будь-яких дотацій від держави. Державні кошти повинні йти на допомогу дітям, сиротам, немічним громадянам, а не на фінансування виробничих структур.
— Ваша думка стосовно зміни управління лісами АПК.
— Це економічно, соціально і політично неправильний крок. Навіть Сталін не дозволив собі церковні, громадські ліси забрати на користь держави, а віддав їх колгоспам у колективну власність. Дотепер на Буковині ці ліси називають «людськими», бо до колективізації вони належали місцевим селянам. Особливо цінували їх у гірських районах, де майже немає землі, придатної для рільництва.
Ми ж не займаємося самодіяльністю, а ведемо виробничу діяльність на основі обов’язкових для всіх лісівників країни законів, інструкцій, лісівничих норм, розроблених галузевими інститутами. До речі, матеріали лісовпорядкування робимо за свій рахунок, сплачуючи за них «Укрліспроекту» 500 тисяч гривень щорічно. У той час як за підприємства Держлісагентства розплачується державний бюджет.
Треба пам’ятати, що лісове господарство — самодостатня галузь, яка не повинна стояти біля державного бюджету з простягнутою рукою, а здатна цілковито перейти на самофінансування і привносити в бюджети всіх рівнів чималі кошти. Діяльність наших держспецлісгоспів АПК якраз і доводить цю тезу на практиці. Ми обходимося без державних дотацій, на відміну від підприємств Держлісагентства. Власними силами закуповуємо сучасну техніку (згадайте, які нечувано щедрі багатомільйонні дарунки отримали від держави держлісгоспи в компенсацію повеневих збитків 2008—2010 років, ми ж — ні копійки), забезпечуємо охорону, лісовідновлення, будівництво лісових доріг. І не вважаємо це великими досягненнями, бо це буденна робота працівників лісу, хоча б хто над ними стояв.
Світлана ІСАЧЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ«УК»
Юрій МАРЧУК. Народився у грудні 1949 року в селі Долишній Шепіт Вижницького району Чернівецької області.
Закінчив Львівський лісотехнічний університет за двома спеціальностями — інженера-технолога та інженера лісового господарства. Трудову діяльність розпочав майстром цеху Берегометського лісокомбінату. Працював начальником цеху, головним інженером, а у 1994 році очолив підприємство.
З 2000 року — на посаді директора Вижницького державного спецлісгоспу АПК.