На презентації книжки Юрія Щербака «Україна в епіцентрі світового шторму», що відбулася в столичному Музеї літератури, я був серед майже 200 шанувальників його творчості. Актова зала була заповнена вщерть. Юрій Миколайович тільки з четвертого разу погодився на інтерв’ю. Коли остаточно впевнився, що саме він цікавий нашим читачам, визначив годину для розмови. Так я потрапив в закнижений кабінет на шостому поверсі будинку, де на першому функціонує відвойований киянами книжковий магазин «Сяйво».
УК Юрію Миколайовичу, в кожній своїй іпостасі ви досягали визнання. Коли найбільше хвилювалися, опиняючись в епіцентрі суспільної уваги?
— Весь час хвилююся, бо не люблю бути в центрі уваги. Коли був студентом медичного інституту, мене попросили виступити на обговоренні п’єси в театрі. Уперше вийшов на сцену і не міг двох слів сказати від хвилювання. І так щораз у новій іпостасі чи на презентації книжки. Звичайно, вже є великий досвід публічних виступів, бо став публічним, незважаючи на те, що я герметична, інтровертна людина. Тож оскільки в цю сферу зайшов, намагаюся найкраще виконати завдання. Дякую, що ви прийшли. До речі, я сам був здивований такій кількості людей.
УК На презентації ще й розкупили понад сто примірників вашої пророчої книжки.
— Не сказав би пророчої — прогностичної. Тепер до мене часто звертаються, що можу сказати про майбутнє, хоч знаю стільки, скільки й усі інші.
УК Гадаю, ви як письменник-фантаст і наближений до влади знаєте більше і маєте певний дар висловлення.
— Почав боятися цього дару. У мене тільки одна фантастична річ — «Хроніка міста Ярополя». Це була на той час змога висловитись про дійсність.
УК Ви дивовижно багатогранна особистість. Лікар-епідеміолог. Письменник, сценарист, поет, драматург. Художник-графік. Громадський діяч, політик — депутат — міністр. Здійснилися так, що вистачило б на кілька життів. Дайте рецепт, як добитися в обраній галузі успіху.
— Кожна людина живе кількома життями, просто вона не усвідомлює цього. Є побутове, професійне, життя у мріях. Батьки дають нам певну долю. У мене склалося з генами. Мама-співачка з розкішним оперним голосом була надзвичайно доброю і дуже комунікабельною. Я був щасливий, коли відновив на магнітофоні її останній спів у 70 років. Вона людина мистецтва, любила малювати, а батько-інженер був раціональний як математик. Він стовідсотковий інтроверт. Отакі дві половинки зійшлися в мені.
УК Ви сполучаєте гуманітарність мислення і математичність дії в поліпшенні здоров’я як окремої людини, так і суспільства загалом.
— Лікар без точних знань не може бути хорошим. А ще повинен бути співчутливим і комунікабельним, любити людей. Є один секрет. Хоч який це секрет? Треба цікавитися тією справою, якою займаєшся. Коли вивчав анатомію, мені було цікаве те, до чого загалу студентів було байдуже. І в цьому, гадаю, таємниця успіху: вкладати душу. Але і в тебе щось вкладається з таким ставленням до справи.
УК А в дипломатію ви прийшли за покликанням?
— Ніколи не вчився дипломатичної діяльності, але мені було цікаво, які там механізми. І я 10 років займався дипломатією. Визначні політичні діячі на початку не були тими постатями, якими стали. Зокрема Ейзенгауер був скромним полковником і не думав, що на його долю випаде керувати об’єднаними військами союзників другого фронту. Для нього це був неймовірний виклик, але він упорався. А потім став блискучим президентом США, бо мав серйозне ставлення до справи. Цікавість до знань та інформація дають врешті результат.
УК А ще відчуття відповідальності. Перед ким вона значущіша: країною, суспільством, родиною чи перед совістю?
— Перед Богом насамперед. А потім перед країною, родиною. Але все переплітається, і найкраще, коли це все в одному вимірі. Часто жартую, що «цей» Щербак завжди був відмінником. Коли мене запрошують на якусь передачу, я день-два готуюся: від комп’ютера, книжок не відходжу. Треба заглиблюватися в ту справу, про яку питають. У нас дуже багато базікал, які нічого не знають.
УК Але як просторікують! І вміло конвертують демагогію у владу і гроші.
— Ваша правда. І наше нещастя. Бо політик має бути компетентним в обраній справі, знати історію народу, який представляє, а часто він її не знає.
УК І не володіє навіть державною мовою.
— Звісно, вони ж були зросійщені. Багато з них і не хоче знати української. Отаке невігластво. Я намагався зрозуміти, які мовні утиски існували в Донецькій області. Їм не забороняли російської ні в газетах, ні на телебаченні. Не було на Донбасі утисків російськомовного населення. Жителі стали жертвою жорстокої путінської пропаганди і маніпуляцій. Вони стали знаряддям, від чого потім і постраждали.
Читаю спогади американського журналіста Вільяма Ширера, кореспондента в Європі в 1935—1939 роках. Він бачив усіх провідних політичних діячів того часу і розповідає страшні речі, зокрема про захоплення в Чехословаччини Судетської області. Це один до одного те, що Путін виробляє нині. У книжці є гасла з виступів Гітлера, які текстуально можна порівняти з виступами Путіна.
УК Недаремно ж у народі кажуть Путлер.
— Правильно люди підмітили. Я впевнений, що він начитався творів лідерів Третього рейху і застосовує їх. Росія порушила 170 міжнародних домовленостей про безпеку. З мемуарів Ширера видно слабкість і розгубленість західних лідерів тих часів, що схоже на нинішні реалії.
УК Кажуть же, що історія нічого не вчить. Режисер Юрій Іллєнко якось сказав, що досвід не передається.
— Правильно сказав. Є такий науковий термін: дискретність людини. Їй генетично як організму щось передається, але не знання.
УК Чи готуєте до друку мемуари?
— Я категорично проти мемуарів, де людина себе вихваляє і перебільшує роль в історії, щоб себе увічнити. А з іншого боку, мемуари такої людини, як Черчилль, дуже важливі для того, щоб ми зрозуміли перебіг історичного процесу і час, у якому живемо. Шукаю адекватну форму для мемуарів — творчу, продуктивну.
УК Кого на їхніх сторінках буде більше: письменника, дипломата, громадського діяча?
— У кожній сфері є що згадати. Дуже пишаюся своєю лікарською біографією.
УК Ви як епідеміолог навіть отримали орден Трудового Червоного прапора.
— Люди дивувалися, як тоді нагородили. Я пройшов два величезних спалахи холери — в Узбекистані та в Умані, куди хвороба прийшла з Одеси у 1970 році. В Умані ніхто не помер. І міністр охорони здоров’я Братусь — світла людина, фронтовик — помітив мою роботу.
УК Ви відтермінували наше інтерв’ю, бо зустрічалися з Президентом. Що вирішували?
— Я член ініціативної групи «Першого грудня». В неї зокрема входять Ігор Юхновський, Іван Дзюба, В’ячеслав Брюховецький, Вадим Скуратівський. Після дискусії між собою ми вирішили звернутися до Президента з певною стурбованістю. Не можу багато розповідати про це, бо домовилися, що ця зустріч матиме закритий характер. Президент кожному відповів за суттю пропозицій. Ми звернули його увагу на недостатню комунікацію влади з народом. Через це виникає багато проблем.
Мені болить гуманітарна сфера — наша ідентифікація перед навалою гібридної війни, якою Путін хоче поневолити не стільки землі, скільки душі людські. І коли агресор говорить, що ми один народ, то це гітлерівська формула. Ніхто тепер не скаже, що німці й австрійці один народ. А в нас і мова інша, давніша, як і культура. Ментальність інша. Щодо «руского міра» — це доктрина бундючного брутального імперіалізму і поневолення народів, що нібито входять у його коло.
Я говорив про необхідність вивчення нашої історії й школярами, і пенсіонерами. Особливо чиновниками, що керують державою. Запропонував створити історичне товариство, і щоб Президент очолив його. Треба провести спеціальні конференції, особливо в рік 100-ліття Української революції, коли відбувся перший велетенський сплеск українства. У 1917-му було сформовано перші державні інституції в сучасному вигляді. Ми повинні відродити нашу українську громаду, яка веде відлік від Київської Русі. Ми її нащадки. А через 200 років постала Москва.
УК Ви впливаєте на суспільство як голова комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка. Чи буде розділено літературну премію на дві, щоб відзначати публіцистику? Адже нині вона дуже важлива для країни. До речі, на цьому наполягала Ада Роговцева як член Шевченківського комітету.
— Я вдячний вам за запитання і схиляюся перед Адою Миколаївною. Вона була героїнею моєї п’єси «Сподіватися», в якій грала Лесю Українку. Свята і мудра людина. Але в нас є опоненти всередині комітету. Ми повинні давати премію за публіцистику. Це зброя України. Особливо телевізійна публіцистика, яка набуває сили. Я висунув Андрія Цаплієнка за блискучі книжку і телепрограми. Він несе нашу правду, весь час на передовій під кулями, ризикує життям. Ще є талановитий журналіст Віталій Портніков. У нього дуже точні політичні позиції та оцінки.
УК Як ви відпочиваєте?
— Відпочиваю мало. Коли був студентом, любив спорт: плавання, футбол, волейбол, легку атлетику. Останнім часом щоб розслабитися, дивимося з дружиною американські фільми. Навіть з’явилася традиція: о 22-й у нас настає час блокбастерів і політичних трилерів. Люблю англійське психологічне кіно. І, звісно, читаю. Тепер — різні біографії, історично-політичні книжки. Мене цікавить людина на тлі великих історичних подій.
УК А чим самі останнім часом порадували читачів?
— Торік презентував роман «Зброя судного дня». Це документально-фантастичний твір про те, як група розвідників, науковців і військових вирішила відновити ядерну зброю України. Вони йшли за прикладом Ізраїлю, який має до 200 ядерних зарядів. Арабські країни знають, що таке зброя судного дня. Ізраїль застеріг: коли держава буде на краю загибелі, він застосує цю зброю.
УК А ви як політик і громадянин теж вважаєте, що нам треба відновити ядерний арсенал?
— Звичайно, треба. Але ми підписали колективну угоду про нерозповсюдження і не можемо її порушити.
УК Але гарантії підписантів не спрацювали, а один ще й Крим відібрав!
— До того ж, член Ради безпеки. Моральне право за нами, але є політична реальність — і це різні речі. США і Британія мають підвищені зобов’язання перед нами. Росія запустила небезпечний процес. Є країни, які хочуть мати ядерну зброю, зокрема Туреччина і Саудівська Аравія. Вони багаті. Конфлікт між сунітами і шиїтами до цього веде. Гадаю, шиїти мають ядерну зброю у вигляді іранської. Шиїти підтримують режим Асада, їх заряди можуть потрапити до рук ісламістів. А якщо зброя десь вибухне? Думаю над цією проблемою.
УК У новій книжці?
— У ній розмірковую над проблемами нашої самоідентифікації. Коли ми станемо народом і нацією в повному сенсі? У нас активна п’ята колона. Але ми нездоланні. Ми сильні пасіонаріями-європейцями. Контрреволюції в дії протистоїть нова армія.
УК Ви казали про це Президентові? Гадаю, він поблажливий до п’ятої колони.
— Казав, що вони хочуть взяти реванш. Після Революції гідності злякалися, а коли побачили, що ніхто не карає... У Президента було два шляхи. Революційний — вводити надзвичайні закони, трибунали. Але суди корумповані, як і прокуратура, ось і маємо наслідки. Ми не втратили звання демократичної держави перед Заходом, і він не відвернувся, хоч йому було б так легше, бо нікому не подобається корумпованість країни.
УК Я був упевнений, що ваші діти й онуки перебувають якнайдалі від нашої корумпованості.
— Вони лікарі. Ярослав і Богдана. Я ними пишаюся і безумно люблю. Старший син — кардіолог в інституті Стражеска. А донька працює в програмі ООН із хворими на туберкульоз. Коли ми були у США й Канаді, в діаспорі говорили, що мої діти залишаться в них. Так часто буває. Діти працювали на Заході, але повернулися в Україну. Старший онук Юрчик — студент архітектури в Києві. Йому пропонували поїхати за кордон. Відмовився. Ще маю двох малих бешкетників, 9 і 6 років. Вони займаються спортом, відвідують школу, де вчилася донька. Онуки в нас товчуться, інколи ми гримаємо, бо перевертають усе догори дриґом. Я намагаюся передати їм почуття, що Київ — це наше місто. І вони прив’язані до цієї землі.
УК Пане Юрію, скажіть: і географія в нас класна, і ми не ліниві, освічені. Що нам заважає посісти достойне місце хоч у Європі?
— 70 років кривавого панування комунізму на нашій землі призвели до неймовірно тяжких наслідків, яких досі не можемо подолати. Ми інфіковані вірусом — всюди крадуть, це випливає не тільки з бажання збагачення, а з повної неповаги до законів, до чого привчила радянська влада через терор.
УК І нехтування Божих заповідей.
— Було знищено церкви, і тепер треба відновлювати віру. Країні доведеться пройти випробування через повалення олігархату — хай не лізе в політику. Одне-два покоління — і вся ця цвіль мине. Цьому посприяє безвізовий режим. А могли повісити замок на двері. У них нині великі проблеми з африканськими біженцями, з мусульманським тероризмом, до того ж в Україні війна. Але вже почався процес цивілізаційного приєднання. Та нам не треба бути пихатими і кричати, що ми європейці. Подивиться на наші поїзди... Що більше наших людей побуває в Європі, то краще. Навіть якщо частина там залишиться, потім повернуться.
УК Як ставитеся до критики, чию сприймаєте?
— Мій найкращий критик — дружина. Пишу від руки, а вона друкує на комп’ютері. У мене характер непростий, можу образитися на її слова, та відходжу досить швидко. Але найбільше дошкуляє несправедливість, коли звинувачують у тому, чого не робив.
УК Про що я вас не спитав?
— Є питання життя і вічності. Вони постають перед кожною людиною. Коли тобі 82, мимохіть думаєш про це. Та є питання, які не обговорюють. Обстоюю право людини на приватне життя. Не варто, як це роблять наші псевдозірочки за прикладом західних, підкреслювати інтимні моменти. Це гидко мені навіть як лікареві. Не все на продаж.
УК Отож ваші мемуари не стосуватимуться інтимного?
— Є таємниця моя і певних людей. Не порушуватиму її. Відчуваю душевну сатисфакцію, бо мені нічого соромитись, як усім людям, що живуть по совісті.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Юрій ЩЕРБАК. Народився 1934 року в Києві. Закінчив Київський медінститут ім. О. Богомольця. Має наукові ступені. З середини 1960-х пише і графічно оформлює свої літературні твори. Член національних спілок письменників і кінематографістів. Надзвичайний і Повноважний посол.