РОЗПЛАТА
Рівно шістдесят п'ять років тому розпочався Нюрнберзький процес над клікою воєнних фашистських злочинців
Віднедавна цей день став календарною датою відзначення Всесвітнього дня дитини. І це не випадково. Адже з перших хвилин розбійницького нападу на будь-яку країну під колесами нацистської загарбницької машини гинули безневинні діти. Тих, хто лишився живим, вивозили ешелонами до концтаборів. "Ешелони в пекло" - так назвав документальну розповідь про долю колишніх малолітніх в'язнів фашизму один із них, відомий український журналіст Володимир Литвинов. Недавно він пішов у вічність. До останку очолював Міжнародний рух колишніх малолітніх в'язнів фашистських концтаборів, був членом бюро Української спілки в'язнів -жертв нацизму. Володимир Васильович лишив по собі добру пам'ять у серцях колег-журналістів і тих, про чиї мученицькі поневіряння в Десау, Кримічау, Майданеку, Освенцимі, Саласпілсі розповів у повісті-пошуку "Ешелони в пекло".
Киянка Ганна Стрижкова - одна із тисяч дітей, обпалених війною. Їй пощастило - вона повернулася з пекла живою.
За вікном квартири на бульварі Лесі Українки вирує життя. Господиня пригощає мене запашним чаєм і неквапно гортає сторінки спогадів.
... Війна позбавила мене рідних, дитинства, домівки. Натомість на лівій руці було витатуйовано табірний номер 69929. Освенцим-Бжезінку фашисти перетворили на табір смертників. Вихід з нього був тільки з димом через трубу крематорію... Зараз відомо, що тут було знищено без реєстрації чотири мільйони в'язнів. Реєстрацію пройшло чотириста тисяч, триста сорок тисяч із них загинули. У частково збережених транспортних списках, де вказувалися номери в'язнів, працівники Державного музею Освенцима-Бжезінки встановили дату мого прибуття в концтабір - 4 грудня 1943 року. Діти-в'язні, незалежно від віку і національності, слугували фашистським нелюдам матеріалом для викачування донорської крові. Хто після цього залишався живим, тих розподіляли для навчання на підприємства, розміщені при концтаборах. В окремих випадках дітей-блондинів з першою групою крові відбирали для "онімечування". Інших як "відпрацьований матеріал" знищували.
Ще довго, по війні, я прокидалася від кошмарних сновидінь: наглядачка тягне мене на страшну процедуру... У моїй дитячій пам'яті зафіксувався спогад про першу грудочку цукру - вона була чорна і спочатку гірка (від крихт тютюну). Такою вона запам'яталася мені з долоні солдата в день визволення з концтабору.
На підставі зібраних документів і свідчень очевидців, з десяти дітей-в'язнів виживав лише один. Та й то, очевидно, завдяки чуйності жінок, які таємно пробиралися до бараків з дітьми, щоб підтримати їх ласкою і крихтою від особистої пайки. Жінки і діти, спілкуючись різними мовами, навчилися розуміти одне одного. Ще рік чи два після визволення з концтабору я пересипала свою мову білоруськими, польськими, болгарськими, а то й не зрозумілими нікому словами.
Ешелон з пекла Освенцима доставив нас до Києва навесні 1945 року. Знекровлених, ледь живих дітей розподіляла серед людей, що його зустрічали, медсестра, яка нас супроводжувала з концтабору. Мене взяли у свою сім'ю Онисія Петрівна Зазимко і Михайло Андрійович Коваль. Вони повернули мені життя, у моїх жилах пульсує не тільки мамина кров, а й Онисії Петрівни, яку мені від неї переливали кілька разів, щоб оздоровити моє змучене серце. Батьки робили все, щоб загоїти мої рани, завдані душі і тілу у жахливих умовах концтабору. Я ж віддячувала їм своєю щирою любов'ю, сумлінням у навчанні, успішними кроками у трудовому житті. Після школи закінчила біофак Київського держуніверситету. Захистила кандидатську. До 2001 року працювала старшим науковим співробітником відділу генетики мікроорганізмів в Інституті мікробіології НАНУ. У 1991 році стала лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. З часу створення Української спілки малолітніх в'язнів фашистських концтаборів (1988 - 1991 рр.), нині Української спілки в'язнів - жертв нацизму, беру участь в її роботі - виконую обов'язки заступника голови Київського відділення спілки. Мої батьки і чоловік спочили навіки. Живу з донечкою Олею...
Так склалася доля однієї дитини з десятків тисяч тих, кому довелося зазнати жорстоких поневірянь у фашистській неволі.
Сьогоднішня календарна дата - Всесвітній день дитини і судний день Нюрнберзького процесу над головними гітлерівськими воєнними злочинцями - нагадування народам усього світу про наслідки Великої Вітчизняної війни, яка забрала життя мільйонів батьків і дітей. Мільйони жінок не дочекалися своїх чоловіків, а мільйони наречених - своїх суджених. Це означає ще мільйони ненароджених дітей. Як не згадати тут заповітні слова нашого пророка Тараса Григоровича Шевченка:
... Нічого кращого немає:
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
ДОВІДКA "УК"
Нюрнберзький судовий процес над головними гітлерівськими воєнними злочинцями відбувся у Нюрнберзі (Німеччина) у Міжнародному воєнному трибуналі за угодою між урядами СРСР, США, Британії та Франції про судове переслідування та покарання головних воєнних злочинців європейських країн, укладеною 8.08.1945 р. у Лондоні. Цей процес став судом народів над клікою воєнних злочинців, які перебували при владі в Німеччині протягом 1933-1945 рр.
ДОВІДКA "УК"
"Дітей належить поставити на ноги. Їх слід виростити і виховати слухняними, старанними, беззастережно підлеглими й чесними стосовно німецьких панів. Вони повинні вміти рахувати до ста, вивчати знаки дорожнього руху й оволодіти професіями сільськогосподарських робітників, слюсарів, столярів, мулярів тощо. Дівчата мають стати сільськогосподарськими робітницями, ткалями, в'язальницями. Вони зобов'язані навчитися й інших подібних професій".
З наказу рейхсфюрера СС Г. Гіммлера