У наш прагматичний час, коли індивідуалізм ставиться над усе, дозвольте нагадати стару як світ істину, що громада — велика людина. Підтверджується вона тисячоліттями. Коли це забувають або нехтують, мораль перестає відігравати у суспільстві належну їй роль.
Погодьтесь, ми живемо саме в такий час. І без піднесення ролі громади в щоденному житті не обійтись. Тим більше, що уже не один рік з найвищих трибун проголошуються заклики до побудови громадянського суспільства. Буде це, твердо переконаний, не після виходу декрету чи указу, а за ініціативи мас, коли люди об’єднуватимуться для творення добра і сповідуватимуть принцип: «Жити в суспільстві і бути вільним від нього не можна». На цьому полі мають співпрацювати багаті й бідні. Якщо так станеться, останніх значно поменшає.
Нині ж (як учора і 10 років тому) можна почути: «Що я можу, бал правлять багаті!?» Так, одна людина безсила протистояти несправедливості. А чи задумувались ви, приміром, над таким фактом? На тлі суспільного занепаду сіл у державі залишились острови благополуччя, де є робота, зарплата, повага до людей і віра в майбутнє. Завдяки чому вони вистояли у шторми перебудов? Час показав, що на плаву залишились ті господарства, де громада довірила свою долю знаючим і совісним керівникам. Ті, в свою чергу, будують власне благополуччя не за рахунок людей, а разом з ними. Звідси й стійкість.
Натомість у більшості випадків людина почувається незахищеною і приниженою. У погоні за швидкою наживою спритники, які не гребують нічим, людей роз’єднали, насаджуючи при цьому негласні вовчі закони, які виконуються активніше і ретельніше, ніж офіційні. Щоб останні запрацювали на повну силу, правоохоронцям якраз і потрібен контроль та допомога громади. Насамперед профспілок. На жаль, вони бездіяльні. Їхні лідери пояснюють все специфікою часу. А вона в тому, що люди забули про власну гідність, не вимагають від тих же профспілок виконувати свої функції — не пристосовуватись, аби пересидіти, а відстоювати права працюючих.
Легко про це говорити, а спробуй на практиці, зауважать мені. Відповім прикладом реагування на громадянську активність тих, хто щоденно намагається обвести нас кругом пальця. Не секрет, що тепер багато говорять про те, як у нас торгують і як важко підприємцям. Менше — чим торгують і як це може позначитись на здоров’ї не лише нинішнього, а й майбутнього покоління. Так от, на ринку аврал. Терміново закривають кіоски, продавці ховаються. Чому?
— Прийшли представники товариства захисту прав споживачів, — злякано передавали інформацію. — В кого немає сертифікатів чи товар застарілий — не потрапляйте на очі. Якщо з міліцією і податковою можна домовитись, то із захисниками прав — не вдається...
Як бачимо, порушники законів і моралі самі підказують, хто найефективніше може відстоювати наші права. То чому ми не використовуємо цю пораду сповна? Де наші депутати місцевих рад, які могли б організувати й очолити таку роботу? На жаль, значна їх частина, як мовиться, по іншу сторону барикад, і від них теж треба захищатися. От і виходить, що без самоорганізації громаді не обійтися. І у великих справах, і не дуже, адже дрібниць у житті немає. А якщо нинішня громада підтвердить, що вона справді великий чоловік, то порядність і справедливість стануть у повсякденному житті не винятком, а системними принципами.