Хронічно безлюдні пляжі посеред літа на анексованому рашистами півострові вже стали сучасною візитівкою колись курортного Криму. Віднедавна ще одним обов’язковим атрибутом колись улюбленого місця відпочинку, перетвореного загарбниками на велику військову базу, стала «бавовна». Плюс лякливий чемоданний настрій переселених сюди осіб із глибинки держави-агресора, які замість вигуку «Крим наш!!!» тепер крізь сльози мимрять: «Як у себе вдома тут жили...»

Так само перегороджено всі дороги, які ведуть до моря, в населених пунктах тимчасово окупованого Приазов’я. Майже безперешкодно до таких приморських сіл Донеччини навідується знову-таки хіба що «бавовна». Наприклад, зовсім недавно, 24 червня, вибухи прогриміли в селі Урзуф, розташованому на узбережжі між Маріуполем та Бердянськом. Оскільки, як і в Криму, «визволителі» перетворили там колишні санаторії, бази й будинки відпочинку на місця дислокації військових, склади боєприпасів чи пального. З морськими краєвидами і «бавовною».

Свинарник — не те, за чим варто жалкувати

Насамперед нагадаю, що приблуди-орки, багато з яких досі бачили море лише на фото чи екрані, зараз розташувалися на тих берегових локаціях мілководного і найтеплішого Азовського моря, де влітку зазвичай відпочивали й оздоровлювалися діти з Донбасу та всіх інших куточків України. Тепер там осоружні кубла загарбників: військові об’єкти, огороджені колючим дротом, мінами та блокпостами на всіх шляхах і стежках. Іноді навіть у місцевих людей труднощі з пересуванням у цій зоні під щедрим південним сонцем. А щодо гостей, то навіть жителі окупованої Донецької області здебільшого позбавлені можливості потрапити на берег Азову.

Досить показовий випадок стався нещодавно в селищі Сєдове, де мали намір провести літні вихідні жителі Маріуполя.

Певна річ, пересуватися містом і тим більше виїхати за його межі без документів рф годі й думати, а тому маріупольці підготувалися заздалегідь. Кожен з них мав паспорт держави-агресора, автомобіль також пройшов відповідну реєстрацію, а його власник отримав номерний знак від окупантів, але… На блокпосту до приморського селища, де колись народився відомий полярний дослідник Георгій Сєдов, озброєні «захисники» зупинили подорожніх і, перевіривши окупаційні «аусвайси», порадили розвертатися та їхати звідси подалі.

Один з учасників цієї історії спершу вирішив, що не пустили їх виключно через маріупольську прописку та відоме упередження «донецьких» до приморського міста. «Чому нам досі дорікають тим, що вони дев’ять років жили в «днр», а ми в Україні? Чому з донецькою, макіївською та луганською пропискою можна проїхати, а нам ні? Ми хочемо жити у правовій державі, де всі рівні!» — обурено оприлюднив в одному з телеграм-каналів власник паспорта рф утопічні мрії про якісь права в окупації.

Проте бувалі в окупаційних курортних бувальцях його заспокоїли. Мовляв, у це селище, переповнене військовими, відносно вільно можуть потрапити тільки місцеві жителі. Для всіх інших існує сувора пропускна система з попередніми запитами, перевірками тощо. Це по-перше. А по-друге: «Сєдове  військові перетворили на свинарник — це не той курорт, за яким варто жалкувати. Раджу поїхати в Урзуф», — написав один із відпочивальників.

До приморського Урзуфа справді можна потрапити майже безперешкодно. Проте існують інші особливості відпочинку на тому березі. «Звідки такі ціни? Дорожче за Крим! Ви гоните, хлопці, з цінниками!», «Ми офігіли від ваших цін! Краще вже в Крим», «У вас дорожче, ніж у Туреччині. Ліпше вже Крим чи краснодарський край», — пишуть ошелешені відпочивальники під рекламним постом про розцінки в тамтешніх готелях чи апартаментах.

Судячи з відгуків тих пляжників, які все-таки зробили вибір на користь переповненого в минулі роки дітьми та дорослими Урзуфа, нині людей там не так багато. «Ціни на їжу в магазинах адекватні: якщо порівнювати із Донецьком, то такі самі, а дещо навіть дешевше. Працюють кафе, бари, їдальня, частина атракціонів, водні розваги на пляжі», — свідчить один із донеччан.

А всі інші курортники підтверджують ще одну особливість приморського селища: людей малувато на тлі величезної кількості військових. Місцеві вцілілі санаторії та пансіонати набиті московськими й донецькими «визволителями». Також там чимало будівельників із рф, які працюють на об’єктах тамтешньої великої військової бази орків. Неподалік курортного селища розташований ще й полігон, де тренують вояків перед відправленням на фронт. Окрім того, поряд проходить дорога, якою постійно ганяють військову техніку, перевозять боєприпаси чи пальне. І саме з огляду на переповнення приморського селища «захисниками» люди почуваються під постійною загрозою від «бавовни».

«А раніше людей тут було ого-го!..»

Курортна Донеччина — це не тільки піщані пляжі теплого Азовського моря на півдні області. Адже на протилежній частині краю людей здавна вабили улюблені місця відпочинку в тінистих лісах, на берегах Сіверського Донця чи озер поблизу Слов’янська та Лимана. Проте так звана донецька Швейцарія після важких боїв і тимчасової окупації, на жаль, зазнала величезних руйнувань і частково перетворена на пустир. Зокрема стійкий вислів «як Мамай пройшов» дуже пасує потерпілому курортному селу Щурове. З тією різницею, що тут недавно побували сучасні люті варвари.

До війни, розв’язаної кремлем, мальовниче Щурове і вся зона відпочинку довкола були переповнені відпочивальниками. Нині картина інакша. Село визволили від загарбників під час контрнаступу ЗСУ торік у вересні, проте воно досі нагадує пустку. Люди, які вже повернулися туди, намагаються потроху відбудувати хоча б власні оселі, а курортникам їхати нікуди.

«Усі тутешні турбази пошкоджено: немає жодної, куди б не поцілили снаряди чи ракети. У деякі шикарні колись будинки було один чи два прильоти, а інші зруйновано повністю! Наші головні принади для гостей — ліс та берег річки — також поки що небезпечні навіть для нас, бо відступаючи, вороги їх довго мінували. Сапери працюють, але роботи в них попереду ще дуже багато», — запевняє місцевий житель.

Люди, взявшись за відновлення свого житла, про колишні курортні умови в селі тепер тільки згадують. Адже фронт відкотився недалеко і його гуркіт періодично нагадує, що війна триває. Та й розтрощені, розграбовані ворогами магазини, аптеки і всі інші об’єкти інфраструктури не дуже додають оптимізму. Продукти і медикаменти потерпілі стабільно отримують завдяки гуманітарній допомозі, яку після деокупації привозять щомісяця. Щоправда, хліб у села передають щотижня. Звісно, в кого є можливість, можуть навідатися на закупи в Краматорськ чи Слов’янськ.

Серед нагальних проблем розтрощеного села ще й те, що досі нема електрики, водопостачання та газу. Тобто окупанти свідомо перетворили його на пустку і знищили чи зруйнували там усе, до чого мали доступ за тимчасової окупації. Стосовно світла, то трохи виручає людей передана їм сонячна батарея, від якої заряджають ліхтарики чи телефони.

«Раніше влітку народу тут було ого-го! Їхали з усіх наших довколишніх міст та сусідніх областей. Я сам народився в росії, але скажу відверто, що нікому тут вона не була потрібна чи бажана! І окупанти, мабуть, добре знали про це, бо у відповідь вщент зруйнували наше село. А куди я тепер звідси поїду? Тут моя річка, мій ліс, усе моє. Це вони тут були зайві і нехай ніколи не повертаються!» — каже один із тих, хто береться відновлювати зруйновані рашистами житло, улюблений курорт і все життя.