Уже понад два десятки років 16 вересня — трагічна дата в історії вітчизняних ЗМІ та всієї України. Того дня безслідно зник, точніше, його зухвало й цинічно викрали «правоохоронці» просто посеред міста, журналіст, ініціатор створення видання «Українська правда» Георгій Гонгадзе. Традиційно цього вересневого Дня пам’яті українських журналістів вшановуємо  не тільки загиблого 31-річного Георгія, а й усіх колег, які стали жертвами, виконуючи службові обов’язки, чи за інших обставин.

Цього року масштаби жалобних заходів істотно збільшилися: згадуємо ще й працівників медіа, які загинули внаслідок повномасштабного вторгнення рф. З ініціативи Національної спілки журналістів України у столичному храмі ПЦУ Миколи Набережного, біля якого розташована могила Георгія Гонгадзе, відбулося поминальне богослужіння по загиблих колегах.

«Наголошуємо, що журналісти важливі»

8 вересня 2022 року, місто Балаклія Харківської області. Останньою жертвою (дуже хочеться в це повірити) російської зброї на війні, яку розпалив кремлівський геопо-, точніше, сучасний владний Герострат, став оператор телевізійного каналу «Прямий» офіцер ЗСУ Олексій Юрченко. У 2014—2015 роках він брав участь у боях під час проведення АТО на Донбасі, а 24 лютого знову без вагань став на захист України.

На превеликий жаль, Олексій — далеко не єдиний представник нашого відносно мирного фаху в довгому списку потерпілих. За пів року від початку російської агресії загинули 39 працівників українських медіа. За уточненими даними НСЖУ, серед них 18 наших колег, які мобілізувалися до сил оборони України і захищали незалежну державу зі зброєю в руках. 13 з них — цивільні жертви, а ще восьмеро виконували професійні обов’язки у касках та бронежилетах із написом «Преса».

Панахиду по всіх покійних відправив настоятель храму Миколи Набережного протоієрей Стефан Яремчук. А голова НСЖУ Сергій Томіленко вкотре наголосив, що для всіх нас ушанування пам’яті, посильна допомога та підтримка родин загиблих колег залишаються справою честі.

«Наша спілка постійно наголошує, що журналісти важливі. Під час війни це визначення стає ще більш значущим: наші колеги не тільки інформують людей про війну, а й повсякчас ретельно фіксують і збирають матеріали для майбутнього суду проти безпосередніх виконавців російських воєнних злочинів та кремлівських ініціаторів війни в Україні.

Прикро, та самі журналісти часто стають жертвами воєнних злочинів. Тому НСЖУ виходить з ініціативою створення спеціального трибуналу для покарання російських загарбників за вбивства українських журналістів. Ми категорично наполягаємо на необхідності притягнення до відповідальності й покарання ще й російських пропагандистів, оскільки вони активно розпалюють ворожнечу і ненависть до України, її людей та всього українського», — каже голова творчої організації.

У списку не просто колеги,  а однокурсники  та друзі

У поминальному богослужінні взяли участь студенти-журналісти Київського університету імені Бориса Грінченка, більшість з яких чорні дати чи сторінки вітчизняної журналістики вивчають за підручниками та з інших джерел. А для колег з досвідом це жорстокі реалії нашої професії, адже ми вшановуємо реальних людей, з якими свого часу працювали разом і товаришували.

Насамперед згадую однокурсника з факультету журналістики КДУ ім. Т. Шевченка, вірного друзяку, кума, редактора газети «Кримінал-експрес» Сашка Кучинського. Його разом із дружиною в листопаді 2014 року жорстоко вбили у селі Богородичне Слов’янського району, куди вони виїхали з окупованого Донецька. Причетних до звірячої розправи правоохоронці, серед яких у потерпілого було чимало впливових друзів, шукають досі. 

У жалобному списку загиблих колег однокурсниця, журналістка і блогерка Оксана Гайдар («Руда Пані»), якій рашисти вкоротили віку в березні 2022 року. Це сталося під час артилерійського обстрілу села Шевченкове Броварського району на Київщині, в яке Оксана приїхала до мами у цей трагічний період.

А резонансний злочин проти свободи слова у Слов’янську!  У липні 2001 року гевали-найманці навіть не викрадали тележурналіста Ігоря Александрова. Уранці на порозі ТРК «Тор» вони жорстоко побили його бейсбольними битками, а через кілька днів колега помер, не опритомнівши. Подальші розслідування та пошук справжніх виконавців і замовників показової розправи перетворилися на цинічний фарс.

Відносно недавно жертвами рашистів стали маріупольські колеги: члени національних спілок журналістів і письменників Наталія Харакоз та Євген Баль, з якими багато співпрацювали над  творчими проєктами і товаришували. Пані Наталія тривалий час працювала у газеті «Приазовский рабочий», написала кілька книжок, очолювала міське літературне об’єднання. Та є ще один факт її біографії, який вражає. У дитячому віці вона пережила війну та нацистську окупацію Маріуполя у 1941—1943 роках. Проте загинула вже в похилому віці від «визволення» рідного міста кремлівськими рашистами.

Ще драматичніше склалася доля Євгена Баля. Колишній підводник, капітан 1 рангу, волонтер, із 2014 року активно допомагав захисникам Маріуполя, Донбасу та України. Саме через це місцеві моральні виродки здали односельця з Мелекіного російським загарбникам. Журналіста, письменника, морського офіцера нелюди жорстоко виховували кілька днів. Побої стали фатальними для ветерана, який, попри солідний вік, перебував у непоганій фізичній формі.     

Запалюючи свічки пам’яті, ми згадували всіх загиблих колег і кожного з них окремо. І тримали кулаки за те, щоб 8 вересня стало останньою датою втрат українських журналістів на передовій чи деінде. Подумки разом були учасники ще однієї акції пам’яті Георгія Гонгадзе та всіх убитих українських колег, яку у п’ятницю, 16 вересня, провели в Іллінському сквері на Подолі Премія імені Георгія Гонгадзе, Інститут масової інформації та Центр прав людини ZMINA.