Якби мешканцям довоєнної чи навіть повоєнної Шостки, що на Сумщині, сказали, що на початку 1960-х років на околиці міста з’явиться тюрма, навряд чи хтось повірив би. Тим паче, якби уточнили місце її розташування — територія давнього Гамаліївського Харлампієвого монастиря, що має особливу історію тривалістю понад три століття. Навіть затяті атеїсти не могли тоді передбачити такого сусідства.
Але у грудні 1961 року рішенням Сумського облвиконкому історичну місцевість передали під юрисдикцію МВС СРСР, і вже з березня наступного року розпочалося «перепрофілювання» території під виправну трудову колонію посиленого режиму. А 25 червня того самого року сюди прибули перші 550 осіб, засуджених за тяжкі й особливо тяжкі злочини. Відтоді в’язниця не буває порожньою. За півстоліття існування в Шосткинській чоловічій виправній колонії №66 відбули покарання десятки тисяч засуджених.
Є й майстерня, й ферма
Начальник колонії Олександр Єсауленко цю посаду обіймає вже вдруге. Уперше працював тут протягом січня 2009-го — лютого 2011 року. Але так розпорядилася пенітенціарна доля, що кілька місяців тому знову став начальником у Гамаліївці.
Як каже О. Єсауленко, нині в тюрмі більш як 1100 ув’язнених, чимало з яких одержали покарання за тяжкі й особливо тяжкі злочини. Наймолодшому з них 18, найстаршому — 72 роки. Мінімальний термін — півтора, максимальний — 18 років. Звісно, за кожною судовою справою — конкретний злочин. Однак коли йдеться про особливо тяжкі, кров у жилах холоне. Убивства, з∂валтування, жорстокі розбійні напади — все це створює жахливий калейдоскоп, який надовго запам’ятовується.
Щоб потрапити на територію в’язниці, довелося брати кілька відповідних дозволів. Тож коли пройшли через перші важкі металеві двері, затим другі — загратовані, а потім ще одні, після яких заскрипіли засуви, стало очевидним: це місце не з простих. Однак там панували порядок, чистота, акуратність. Цього досягнуто зусиллями самих засуджених, які зовсім не сидять, як про них часто кажуть, а наполегливо і постійно працюють, за винятком, звісно, годин відпочинку, передбачених розпорядком дня.
Насамперед тут традиційно мають потужну столярну майстерню, де виготовляють вікна, двері, плінтуси, рами тощо. Оглянувши готові до реалізації вироби, легко дійти висновку: всі вони високоякісні й мають попит на ринку будматеріалів. В активі місцевих столярів-умільців розмаїта сувенірна продукція, зокрема шкатулки, тарелі, кухонні дошки тощо. Ось тільки проблема в самому збуті. Постійними замовленнями зайняті не більш як 240–250 ув’язнених, хоч могли б працювати значно більше. А відправляти вироби на склад — справа безнадійна і непотрібна.
Має колонія власне підсобне господарство, в якому корови, свині, коні, вівці, а також бджоли. За перше півріччя звідси відправили на продаж близько 10 тонн молока, майже 40 свиней, іншу тваринницьку продукцію. Виручені кошти використовують на різні потреби. А їх стільки, що не перелічити.
Тюремний «люкс»
Облаштували в колонії кімнати для тривалих побачень, усього їх 22. З них підвищеного комфорту — 10. Доба у «люксі» коштує 100 гривень, у звичайній кімнаті — 25, для коротких побачень — інші кімнати з іншими цінами: 7 гривень з людини. Так колонія заробляє кошти на прожиття.
Хоч про повне самозабезпечення не йдеться, однак у закладі не звикли чекати бюджетних коштів, сповна використовують усі можливості, щоб самотужки заробити гроші.
Як правило, у вихідні пожвавлюється культурно-дозвільне життя. Тут є зала, де можна подивитися фільм, бібліотека, в якій майже 17 тисяч примірників різноманітної літератури і понад 400 читачів. Проходять репетиції вокально-інструментального ансамблю та духового оркестру, в яких по шестеро учасників. Щоправда, не вистачає барабанщиків: щойно звільнився один з них, то тепер — і сміх, і гріх — доводиться чекати наступного.
Працює кілька гуртків: образотворчого мистецтва, шахово-шашковий, українського народознавства, футбольна секція. Проходять змагання між відділеннями, переможці одержують нагороди.
Багато років поспіль засуджені мають змогу здобувати середню освіту. Наприклад, нині навчаються 105 учнів, з якими працюють 7 учителів. Класи забезпечені необхідною літературою, та ще й комп’ютеризовані. Випускники одержують атестат про середню освіту державного зразка. А в професійно-технічному центрі можна здобути робітничу спеціальність, наприклад столяра, слюсаря. Щорічний набір коливається в межах 80–90 осіб.
Покаятися у гріхах
Специфіка Шосткинської колонії в тому, що розташована на території монастиря. Це позначилося й на особливостях тюремного укладу, а саме на духовних традиціях. Установа співпрацює із представниками 9 релігійних організацій, офіційно зареєстрованих в Україні. Богослужіння в соборному храмі Різдва Пресвятої Богородиці регулярно відвідують майже 200 осіб. Як розповів отець Максим, який уже півтора десятка років править тут службу, чимало засуджених саме в тюремних стінах приходять вірою до Бога. Він підтримує їх, допомагає стати на нову стежку, покаятися у гріхах.
Звичайно, йдеться не про всіх, однак саме за колючим дротом багато хто не просто замислюється над життям, а прагне розпочати його з чистого аркуша.
А одним з атрибутів духовного очищення стає одруження. Так, саме в тюрмі деякі ув’язнені вирішують створити сім’ю, і адміністрація колонії не заперечує. Церемонія укладання шлюбів відбувається, як правило, в четвер — її проводять представники ДРАЦС Шосткинського району. По-різному складаються долі таких сімей. На жаль, через кілька років більшість із них не витримують випробувань, однак є й щасливі винятки.