Відпочиваючи в кафе та слухаючи музику по радіо чи телебаченню, ми зазвичай не замислюємось, що це інтелектуальна власність, за використання якої потрібно платити. Законодавством передбачено, що роялті за використання пісень становить 1%. Однак не все так просто. Бо не зрозуміло, кому його потрібно платити. Адже в Україні існує кілька організацій, які мають право збирати ці платежі.
Мало кого можна здивувати, сказавши, що в Україні авторське право фактично не захищене. Погоджується з цим і керівник торгово-економічного відділу Представництва ЄС в Україні Ніколас Бердж. «Щиро кажучи, так. До прикладу інтернет-піратство. В Україні ситуація одна з найгірших у світі й потребує значно жорсткішого контролю, — каже експерт. — Та й щодо сплати в Україні авторської винагороди повний безлад і корупція. Не найкраща ситуація і в царині захисту патентів, торгових марок та контролю за контрафактною продукцією».
Хто перший прийшов, того й…
Про необхідність сплати роялті (винагорода за користування або надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом) мало хто знає. Навіть у державних органах часто використовують нелегальне програмне забезпечення. Що вже казати про приватні компанії чи заклади громадського харчування.
«Є ресторани, які платять роялті. Та їх дуже мало. Відбувається це так: коли ресторан чи фаст-фуд вже працює, заходять, приміром, представники Ліги музичних прав та Українського агентства з авторських і суміжних прав і просять укласти договір і виплатити роялті, — каже директор компанії «Ресторанний консалтинг» Ольга Насонова. — За моєю інформацією, Ліга просить 1% обігу ресторану. Це плата за те, що в ресторані грає музика та працює телевізор. Ресторан може укласти договір і щомісячно вносити платіж. Або ж відмовитися і працювати без договору. До того ж, ресторатори, які платять роялті, не знають, чи справді ці гроші дістаються виконавцям, чия музика лунає в ресторані. Деякі ресторатори ставлять каверзні питання: якщо музика сприяє отриманню прибутку, то коли ресторан зазнає збитків, може, музика — причина цього?»
Багато рестораторів не мають юридичної освіти, тому не знаються на авторському праві. Просто люди готують і продають їжу.
А тепер щодо роялті 1% обігу ресторану. Це багато чи мало?
До прикладу, невелике кафе на 5—6 столиків. Його виручка за місяць приблизно 300 тисяч гривень, з яких 10% — чистий прибуток. 1% обігу — це немало. Та ще ця сума може дорівнювати зарплаті однієї людини. І тут власник має зробити вибір: заплатити зарплату чи плату за використання авторських прав? Тому мало ресторанів погоджуються виплачувати роялті. Та навіть ті, хто це робить, не розуміють, куди йдуть гроші. Адже на цьому ринку працює 18 компаній. І ресторан, який все-таки вирішує укласти договір про сплату роялті, підписує його з тим, хто прийшов до нього першим.
«Щодо того, 1% — це багато чи мало, то тут важко щось проконтролювати, адже бізнес не показує реальний обіг. А ще між цими 18 організаціями йдуть торги, як у «Відгадай мелодію»: «Я з тобою укладу договір за 500 гривень», «А я за триста», — каже директор департаменту розвитку інновацій та інтелектуальної власності Мінекономрозвитку України Олена Мініч.
Досвідчені ресторатори ігнорують
Чи можна покарати ресторатора за те, що він не уклав такого договору? Більшість правників скажуть: покарати важко. «Буває, коли ресторан уклав договір про виплату роялті, а потім нічого не платив, бо передумав. І програв суд, — каже Ольга Насонова. — А ось прикладів, коли договору не було і за невиплату роялті засудили, не знаю».
А хто може скаржитися у правоохоронні органи за нелегальне користування авторськими правами — виконавець чи організація, яка має на це право? Та щоб поскаржитися, спочатку треба прийти і зафіксувати факт порушення. Потім подавати на ресторан у суд за використання тієї чи тієї музики.
Так відбувається, бо в цій галузі немає прозорості. Дехто з бізнесменів вважає, що такі договори — додаткове навантаження на ресторанний бізнес. Новачки на ринку або ті, хто остерігається проблем, укладають договір. Досвідчені ресторатори ігнорують вимоги представників цих організацій.
«У питанні захисту авторських і суміжних прав є проблема нагляду і контролю. Ця функція частково закріплена за МВС і службою інтелектуальної власності, — каже Олена Мініч. — За статистикою, Нацполіція за фактами порушення авторського та суміжних прав торік порушила 199 кримінальних справ. Чи всі вони стосуються ресторанів і як складають протоколи адміністративних правопорушень, залишається таємницею. Тому одне з відкритих питань — хто має проводити ці перевірки. Частково функція контролю виплати роялті закріплена за ДФС, але вона її не виконує».
Насамкінець. Україна в межах Угоди про асоціацію з ЄС взяла на себе певні зобов’язання щодо ефективного захисту прав інтелектуальної власності. Щоправда, їх не виконує. «Угода про асоціацію між Україною та ЄС стосується дуже багатьох аспектів захисту прав інтелектуальної власності. Щоправда, ідея полягає не в тому, щоб негайно і одночасно виконати всі зобов’язання, а в тому, щоб робити це в певний період, — зазначає Ніколас Бердж. — Захист прав інтелектуальної власності надзвичайно важливий для розвитку української економіки і залучення інвестицій. В ЄС у 2016 році проводили дослідження і з’ясували: галузі з високим рівнем захисту інтелектуальної власності забезпечують — прямо та опосередковано — 38% усіх робочих місць у ЄС і становлять 42% ВВП. Це засвідчує важливість захисту таких прав для економіки. На мою думку, українська влада це розуміє і демонструє рішучість, щоб рухатися вперед.
Однак залишається ще дуже багато завдань. Зокрема й щодо поліпшення законодавства і особливо його виконання, адже в Україні дотримання законодавства з питань інтелектуальної власності перебуває на досить низькому рівні».
Зрозуміло, що в плані захисту інтелектуальної власності Україні ще багато потрібно зробити.