ДОСЛІДЖЕННЯ
«Урядовий кур’єр» поцікавився, чому одних служителів Феміди притягують до дисциплінарної відповідальності, а інших — ні
Грубі порушення під час відкриття проваджень у справах, прогули, систематична поява на роботі у нетверезому стані, неповідомлення сторін про судове засідання, ухвала надто м’якого вироку — це лише деякі з найбільш розповсюджених причин, через які суддів позбавляли посад. Як свідчать нещодавні дослідження Центру політико-правових реформ, у 2011–2012 роках до дисциплінарної відповідальності у 99% випадках притягували суддів, які працюють у місцевих судах.
Скарг побільшало
У 2010 році було прийнято новий Закон «Про судоустрій та статус суддів», який цілковито реформував систему дисциплінарної відповідальності людей у мантіях.
— Ми позитивно оцінили те, що нарешті на рівні закону визначили підстави, за якими суддів можуть притягувати до дисциплінарної відповідальності, — зазначає керівник проектів із питань судочинства Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда. — З прийняттям Закону «Про судоустрій та статус суддів» питання щодо дисциплінарної відповідальності суддів місцевих та апеляційних судів покладено на єдиний орган — Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. А Вища рада юстиції розглядає скарги на суддів вищих спеціалізованих суддів та Верховного суду. Готуючи дослідження, ми опрацьовували всі рішення, які були публічно оприлюднені на сайтах цих двох органів.
Загалом протягом 2011–2012 років до Вищої кваліфікаційної комісії суддів надійшло 28 839 скарг і заяв щодо поведінки суддів. І це без урахування тих, що надійшли повторно. Зважаючи на кількість суддів (станом на 1 січня 2013 року їх нараховувалося 8214), у середньому на одного суддю припадало майже по чотири скарги.
Втім, у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України — свої підрахунки.
— З липня 2010 року запроваджено зовсім новий механізм притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зробивши невеличкий екскурс у минуле, згадаємо, що раніше, тобто до прийняття зазначеного закону, Україна була поділена на адміністративні округи, де працювали свої кваліфікаційні комісії. Кожна з них, на жаль, мала свою практику застосування дисциплінарних стягнень, — роз’яснює член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Ніна Фадєєва. — Щоправда, варто віддати належне старому закону — в ньому був прописаний ширший спектр видів притягнення до дисциплінарної відповідальності. Але той закон обмежував кількість осіб, які мали право звертатися до окружних кваліфікаційних комісій зі скаргами на дії тих чи тих суддів.
Нині законодавець розширив коло осіб, які мають право звернутися зі скаргою на дії того чи того судді. Кожен громадянин, якому стало відомо про неналежну поведінку служителя Феміди чи порушення ним закону, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. За 2011–2012 роки ми отримали приблизно 32 тисячі скарг, а не 28 839, як це зазначено в дослідженні. Оскільки приблизно п’ять тисяч скарг надійшли до нас з адміністративних округів. І ми мали їх прийняти. Хоч і не були правонаступниками комісії, але залишити без розгляду всі ці звернення, які надійшли до липня 2010 року, ми не мали. А там були зовсім інші підстави звернення, і нам довелося всі ці матеріали опрацювати.
Найнезахищеніші — судді першої інстанції
На думку дослідників, ситуація з покаранням суддів неоднозначна. Адже з тих 28 839 скарг та заяв, які дослідили експерти Центру політико-правових реформ, 287 суддів отримали догану і були притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Щодо 23 суддів внесено подання про звільнення за порушення присяги. Тож в середньому лише одна скарга із 100 досягла мети. При цьому такі рішення лише у 2% випадків стосувалися суддів адміністративних чи господарських судів, решта — місцевих. У понад 80% випадків до дисциплінарної відповідальності притягнуті судді, обрані на посаду безстроково.
— Так, ми досить часто вирішуємо питання про припинення дисциплінарного провадження. Для цього є об’єктивні причини, досліджені нашими фахівцями. В дослідженні йдеться про те, що найбільш не захищені судді першої інстанції, — заперечує експертам Ніна Фадєєва. — Але ж саме у цих суддів найбільше навантаження, відповідно на них здійснюють найбільший дисциплінарний вплив. Якщо в Україні всього приблизно 8200 суддів, серед яких суддів першої інстанції приблизно п’ять тисяч. Звичайно, і кількість скарг, яка надходить на них, більша. Ми не розглядаємо скарги на суддів спеціалізованих та Верховного судів. А прошарок суддів апеляційного суду настільки малий, що і частка скарг також вельми невелика.
У кожного своя тяганина
Які ж основні причини того, що йде така лавина скарг на суддів?
— Суддя місцевого загального суду, обраний безстроково, який перенавантажений справами і не поспішає їх розглядати, не гребує ігноруванням вимог процесуального закону, — зображує портрет типового порушника Роман Куйбіда. — З іншого боку, в сучасних умовах судді важко не бути порушником. Адже щоб його не притягнули до відповідальності, він має (працюючи без відпустки) протягом дня вирішувати від 3 до 6 справ. Це й зумовлює проблему вибіркового правосуддя, що характерна для всієї судової системи. Якщо судді працюють в умовах, коли кожен із них не може уникнути підстав для дисциплінарної відповідальності або ж ці підстави дуже «гнучкі», то це легко може бути використано для тиску на них. Це одна з основних причин, чому в Україні у незалежний суд не вірять навіть самі судді.
Експерти припускають, що саме «завдяки» покаранню суддів за виправдувальні вироки кількість останніх рекордно низька — 0,2% у 2011 році та 0,17% у 2012-му. Навіть в умовах нового, більш змагального Кримінального процесуального кодексу залишаються сумніви, що ця тенденція зміниться.
Втім, таку радикальну думку поділяють не всі експерти.
— Не можу погодитися із тим, що у нас діє вибіркове правосуддя, — запевняє Ніна Фадєєва. — Це було сказано в контексті того, що, мовляв, до одних суддів кваліфікаційна комісія ставиться негативно, а інший, що б не зробив, не буде притягнутий до відповідальності. Це неправда!
Фахівці Центру політико-правових реформ переконують, що середнє навантаження на одного члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів за період, який досліджували, становило 2627 скарг. З цим навантаженням можна впоратися, працюючи без відпустки та опрацьовуючи щодня не менш як п’ять скарг. І це при тому, що разом із дисциплінарними функціями комісія має вирішувати й інші питання.
— За такого навантаження виникають сумніви, що дисциплінарна практика може бути якісною і ефективною, — впевнений Роман Куйбіда. — Підтвердження цих сумнівів — брак оприлюднених критеріїв, які використовують для «відсіву» скарг, що може свідчити про вибірковість у накладенні дисциплінарних стягнень.
За однакові порушення можуть і накласти догану, і звільнити з посади. Закон «Про вищу раду юстиції» передбачає можливість звільнення судді за вчинення ним «дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумніви у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів». Ця підстава фігурувала у 25 поданнях про звільнення суддів з присяги, внесених протягом 2011–2012 років. За змістом ця підстава може охоплювати будь-який проступок, за який Закон «Про судоустрій та статус суддів» передбачає догану.
Наприклад, за розгляд суддею справ без доказів або повідомлення сторін є випадки звільнення, а інколи й просто накладення догани за «істотне порушення норм процесуального права».
Окрім того, є випадки, коли Вища кваліфікаційна комісія суддів України за розгляд кримінальних справ упродовж двох років або 6,5 року наклала догану, а за розгляд кримінальної справи впродовж 1 року і 10 місяців — рекомендувала звільнити суддю з посади. При цьому різниця у термінах розгляду цих справ не була зумовлена їхньою складністю чи важливістю.
— Так, у всіх суддів є тяганина, але одного за це притягують до дисциплінарної відповідальності, а іншого — ні. Але ж розгляньмо навантаження, — роз’яснює Ніна Фадєєва. — Якщо сьогодні навантаження у судді Шевченківського району Києва — приблизно 300–500 одиниць на місяць, то у його колеги з Рокитнянського району Київської області — 320 одиниць за весь рік. А суддя встає і каже, мовляв, у мене таке навантаження! І потім справу можна слухати кілька років, але регулярно призначати до слухання, викликати свідків, вчасно призначати експертизи, звертатися про надання допомоги до інших державних органів щодо проведення слідчих дій тощо.
Такий суддя не буде притягнутий до дисциплінарної відповідальності за тяганину, адже видно, що він працював. Але суддя, який у лютому щодо кримінальної справи, де підсудний перебуває під вартою, призначив технічну експертизу, а потім у нього свята, лікарняні, відпустка, і лише у вересні він пише до установи, якій доручив проведення експертизи, прохання сповістити про долю ухвали про призначення експертизи… А там йому відповідають, що справа не надходила… А суддя відкриває сейф, а справа там лежить. Звичайно, такий суддя буде притягнутий до кримінальної відповідальності. Ось у цьому різниця.
За законом, Вища кваліфікаційна комісія суддів України зобов’язана оприлюднювати на своєму сайті рішення про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Згідно зі статистикою, 2011 року ухвалено 149 таких рішень, але на сайті розміщено лише 115.
— Вища кваліфікаційна комісія суддів України не публікує рішення про внесення рекомендацій про звільнення судді з посади за наслідками дисциплінарного провадження. Закон не вимагає цього. Проте брак вимог закону не перешкоджає Вищій раді юстиції оприлюднювати всі свої рішення на своєму сайті, — впевнений Роман Куйбіда.