На порозі літа до моря ведуть не тільки всі дороги чи стежки, а навіть бездоріжжя. Це стосується і півдня Запорізького краю, де малих і дорослих чекає найтепліше у світі Азовське море. Зазвичай вже у середині травня у приморському Бердянську починають активно обживатися перші відпочивальники, від яких відтоді стає тісно на міських пляжах та вулицях аж до пізньої холодної осені. Також у ці ще весняні дні є причина з нетерпінням поглядати у бік не менш відомого тутешнього міста Мелітополя. Точніше, увага прикута до тамтешніх розкішних садів: чи дозріла вже добірна, соковита, солодка і найсмачніша мелітопольська черешня?

Проте нині у сонячному Приазов’ї мало кого тішать теплі море і пляжний пісок. А новини звідти й зовсім змушують надовго замислитися. Ось цікаво таке. Що б ми всі подумали, прочитавши торік у травні заголовок: «У Мелітополі українські партизани підірвали російський бронепоїзд»? Що відбувається? У черешневому місті України знімають кіно? Чи влаштували фестиваль-гуморину? Бо, погодьтеся, таке повідомлення надто вже нагадує призабуті глузливі жарти на кшталт: «Підводний човен в степах України».

На жаль, ідеться про сувору реальність. Південні степи і приморські населені пункти Запоріжжя вже понад два місяці окуповують російські загарбники. І зайди сюди припхали аж з Далекого Сходу один із бронепотягів, які, виявляється, досі стоять на озброєнні залізничних військ рф. І правда те, що місцеві патріоти влаштували вибух під одним із десяти вагонів цього виду диво-зброї рашистів, якій справді немає аналогів у розвиненому світі.       

Потерпілі окупанти: ми — не ми!

У Бердянськ російські війська увійшли в передостанній день зими — 27 лютого. Та відтоді, навіть попри південний теплий клімат, більшість місцевих жителів кажуть, що досі носять у душі зимову кригу. Хоч місто, на відміну від сусіда по узбережжю Маріуполя не зазнало жодних обстрілів та руйнувань. Про це навіть доводилося чути поширювану серед місцевих людей байку-побрехеньку. Начебто саме кремлівське зуйло дало категоричний наказ оркам, щоб жодна бомба не впала на Бердянськ. Щоправда, причини такого особливого ставлення до міста носії цієї версії здебільшого замовчують.

А знаєте, із чого розпочали російські окупанти, взявши під контроль місто? На вказівнику з його назвою відразу вилучили м’який знак. І хоч місцеві люди відразу ж повернули попередню назву і позначили її національними символікою та кольорами, всім стало очевидно, що все українське для рашистів немов сіль в оці. І в центрі Бердянська свідомі містяни тривалий час проводили проукраїнські мітинги під синьо-жовтими прапорами і висловлювали протест проти воєнного вторгнення рф в Україну та окупації міста.

Спершу окупанти відносно мляво реагували на те, що їх не зустрічають з букетами квітів та свіжими паляницями. Проте поступово змінили ставлення до бердянців і почали переконливо доводити, що відтепер вони тут господарі ситуації, міста та всіх його підприємств, серед яких, звісно, і морський порт. Щоправда, у морських воротах ворогів зустрічали теж аж ніяк не гостинно.

24 березня українські військові провели вдалу операцію, підсумком якої стало пошкодження і потоплення просто біля пірса російського великого десантного корабля «Саратов». Ще один вдк з дуже промовистою назвою «Орськ» було серйозно пошкоджено, а два такі самі «Новочеркаськ» і «Цезар Куніков» теж потерпіли, але встигли втекти з небезпечної зони і вийти в море. Втрати особового складу окупанти, звичайно, засекретили. Проте судячи з того, як вони лютували, убитих було чимало.

«Знайома лікарка розповідала, що тільки до медичного закладу, в якому вона працює, привезли кілька десятків росіян. Більшість із серйозними опіками. І майже всі «визволителі», хто міг говорити, тиснули на жалість і одноманітно повторювали, начебто вони не винні, бо не знали, що триває справжня війна», — розповідає знайома жителька міста.

Тобто потерпілі загарбники цинічно вдалися до примітивної брехні. Вони хотіли, щоб бердянці повірили: на вже другому місяці жорстокого вбивства українців вони буцімто увійшли в місто з моря на прогулянковій яхті чи рибальському сейнері. Хоч насправді до торгового і донедавна мирного українського порту зайди припхалися на військових кораблях — вдк, які пристосовані для перевезення військовослужбовців, техніки та вантажів до узбережжя, де тривають бойові дії. І перші два згадані кораблі та їхні екіпажі активно використовували у Середземному морі під час агресії рф у Сирії, а потім в Азові поблизу Маріуполя.

До речі, про токсичну брехливу пропаганду, яка в агресорів наступає попереду ракет, літаків, танків чи кораблів. Узявши Бердянськ під свій контроль, вони почали формувати команду колабораціоністів. І ледь не найпершими, кого намагалися схиляти до співпраці, стали місцеві журналісти. Під тиском опинилися колеги з кількох видань, які входять до інформаційної групи «ПРО 100»: ТРК «ЮГ», онлайн-радіо «Азовська хвиля», газети «Бердянские ведомости», «Бердянск деловой» та інші.

«Нас заблокували у приміщенні російські військові та цивільні, які були у балаклавах. Лунали чіткі пропозиції працювати з ними. Як аргумент на користь роботи в окупації нам нагадували певні інциденти з минулого, коли начебто націоналісти тиснули на журналістів», — свідчить один із колег.

Більшість працівників медіа пообіцяли «подумати» і скористалися можливістю залишити місто. Проте не всі. У Запорізькій обласній організації НСЖУ підтвердили, що розпочав співпрацювати з російськими загарбниками редактор міської газети «Город». В окупаційній адміністрації Бердянська він тепер «заступник мера» з питань зовнішньої та внутрішньої політики і масових комунікацій.

«Місто нагадує один великий базар»

«Намагаючись задобрити людей, які вийшли на проукраїнські мітинги, росіяни зазвичай обіцяли нам золоті гори. Проте насправді ситуація в місті відтоді стрімко погіршується. Безробіття, пенсії не виплачують, готівки немає, а ціни в магазинах на всі товари зросли втричі. Дуже багато завезли товарів з рф, і окупанти вже відкрито обіцяють ввести в обіг ще й свої рублі. На жаль, із часом більшає земляків, які приєднуються до місцевих колабораціоністів. А «визволителі» напідпитку щовечора влаштовують стрілянину на території військової частини, де отаборилися. Мабуть, хочуть ще й так нагадати про свою присутність», — каже місцевий житель.

Стосунки пересічних людей з окупантами здебільшого закономірні. Бердянці, вивчивши місця, де зазвичай купчаться рашисти, обходять їх десятою дорогою, свідомо уникаючи спілкування. Адже «нові господарі» тепер поводяться з місцевими  більш агресивно, ніж тоді, коли обіцяли всім мир і достаток. Вони перевіряють у перехожих документи, телефони чи наявність у чоловіків татуювань. А ще активно шукають підходящі квартири для окупантів.

«Не слід забувати, що в Бердянську стоять не звичайні військові підрозділи, а росгвардія, фсб, змоп та інші подібні каральні структури. Тому нині, за різними джерелами, в полоні перебувають не менш як 1000 наших людей. За ґратами опинилися насамперед учасники АТО, українські патріоти чи бізнесмени, з якими оркам поки що не вдалося «домовитися». Їх піддають тортурам і намагаються «перевиховати». А знайти і затримати всіх політично неблагонадійних чи заможних нині потерпілих росіянам допомогли місцеві колабораціоністи», — запевняє один з місцевих активістів.

Проте помилково думати, що російські військові тільки пиячать і влаштовують щовечора безладну стрілянину. Жителі околиць Бердянська та навколишніх населених пунктів півдня Запорізького краю дедалі частіше розповідають про відповідний активний движняк серед окупантів. Ті, за словами аборигенів степу, вже тривалий час риють землю «як кроти». Тобто ретельно копають окопи, бліндажі, сховища для техніки та облаштовують інші вогневі позиції. До того ж місця, де триматимуть оборону, загарбники обирають не тільки в полях, балках та лісопосадках, а й у деяких селах Приазов’я.

Намагаючись відновити видимість нормального життя в окупованому місті, рашисти цілеспрямовано «виховують» місцевих підприємців, змушуючи їх працювати на них. Із цієї причини чимало з них уже згорнули бізнес і залишили Бердянськ. Інші змушені пристосовуватися.

«Наше місто, відоме щедрими південними базарами, зараз нагадує великий ринок, де одні намагаються торгувати, а інші хочуть щось купити. У перших проблема в тому, що будь-що продати вони не можуть без отримання ліцензії від окупаційної влади, і це контролює «народна поліція». Вартість ліцензії поза адекватними межами, а ще окупанти забирають у торгівців чималу частину виручки з виставленими умовами відрахувань.

Не в кращій ситуації й покупці, бо в них залишається дедалі менше готівки, отримати яку з банківських терміналів — велика проблема, а картки приймають далеко не всі магазини. Тому вже навіть з’явився новий вид послуг: перевести в готівку кошти з банківської картки. Ціна питання? Спершу було під 10 відсотків, а нині вже майже 15», — ділиться враженнями одна із завсідників ринку.

Серед символів нинішнього літа в Бердянську його жителі називають не переповнені відпочивальниками міські піщані пляжі та тінисті вулиці. І не прилавки місцевих базарів, що цієї пори зазвичай вгинаються під вагою овочів та фруктів, налитих під щедрим південним сонцем. І не в’язки сушених азовських бичків чи жирної тарані. І не…

Одне слово, символами Бердянська під рашистами поступово стають російські триколори та червові прапори, зірки чи призабуті серпи з молотами, а ще графіті наляканої сільської бабці з тим самим прапором, яку російська пропаганда перетворила майже на ікону Богородиці. До огидних символів додається й російська пропаганда, яка звинувачує Україну в усіх війнах і бідах, а також «свої» люди рашистів майже у всіх житлових будинках, які здають патріотів та інших земляків. Окрім того, серед символів ще й потужні вантажівки-зерновози, якими окупанти вивозять з міських складів загарбані ними запаси збіжжя.

Днями на Мелітопольському шосе бердянці нарахували понад 30 великих фур із причепами, завантажених вкраденим зерном зі складів біля заводу Азовкабель (раніше окупанти вивезли зерно зі складів ТОВ «Полетехніка»). Водії ваговозів зізналися, що прямують до Криму, а далі до рф.        

І насамкінець про смачний символ початку літа — черешню. Під час національного телемарафону Мелітопольський міський голова Іван Федоров повідомив, що цього сезону українцям, на жаль, не вдасться сповна поласувати мелітопольськими ягодами.

«Окупаційні війська рф взяли під свій контроль усі черешневі сади і державне підприємство «Мелітопольська дослідна станція садівництва». Загарбники мають намір спробувати зібрати урожай мелітопольських фруктів і ягід та вивезти його частково до росії, а ще до окупованих Криму, Донецька та Луганська», — каже він.

Що ж, може, ще й для транспортування та охорони вкраденого врожаю ягід росіяни припхали до українського Приазов’я аж із далеких окраїн імперії отой бронепотяг? Хоч це, схоже, та ситуація, що було б комічно, якби не так тривожно і сумно.