ЮВІЛЕЙ
Гендиректору столичного театру імені І. Франка виповнилося 60 років
Відтепер найкращі вистави Національного академічного драматичного театру імені І. Франка, який "Украденим щастям" відкрив наприкінці вересня новий - 91-й - сезон, разом із глядачами в його залі щомісяця переглядатимуть у прямому ефірі Першого Національного телеканалу жителі навіть найвіддаленіших куточків України. Про це подбало керівництво закладу, художній керівник Богдан Ступка та генеральний директор Михайло Захаревич, для якого це ще й гідний подарунок до шістдесятиріччя.
Глядацька зала вмістить
усіх охочих
"Це велика державна справа, - прокоментував телепроект Михайло Васильович. - Гастрольної політики нині в державі немає, упродовж минулого сезону ми побували державним коштом тільки в Херсоні (з 6 по 17 червня на сцені Театру імені Миколи Куліша), решта гастролей - коштом спонсорів. Тож це геніальний задум: кращі постановки побачить уся Україна. Сподіваюся, що згодом і ВАТ "Укртелеком" за допомогою мережі Інтернет презентуватиме вистави франківців глядачам Росії. Щоправда, ці перегляди будуть платними".
А чи до снаги театру імені Івана Франка започаткувати щось подібне для Театрального коледжу, який за ініціативи Олега Табакова з 1 вересня працює при театрі "Табакерка"? Там метр надав можливість стати професійними акторами поки що 24 щасливчикам (конкурс - 60-65 осіб на місце). Він планує шукати таланти в Росії, Україні, Білорусі (коледж розрахований на 70 студентів, випускники отримають дипломи про середню спеціальну освіту - акторське мистецтво). Навчання, харчування і побут студентів фінансує місто (Москва), коштом якого збудовано і приміщення для коледжу.
"Такий почин варто вітати, - відповів Михайло Захаревич. -При нашому театрі понад 30 років існувала студія. Це доцільно, оскільки актори, які працюють в одній школі, в змозі виховати учнів, котрі актуалізуватимуть її засади. Свого часу (1967 р.) мене запросили до школи-студії МХАТу на український курс (тоді працювали різні національні групи). Та, як на мене, хороший актор не має національності. Григорій Гладій - українець, однак він був задіяний у Франції, Литві, а тепер пропагує українство в Канаді.
Упродовж чотирьох років при театрі працював курс Богдана Сильвестровича Ступки з Університету імені Карпенка-Карого. Зараз сім його випускників зараховано до нашої трупи. Чимало акторів, працівників театру викладають у тому чи тому виші ( я - теж). Тож об'єднавшись, ми могли б створити гідний викладацький колектив. Повторити крок російських колег заважає тільки брак фінансування".
Талановитий в усьому
"У багатьох виставах працювали разом з Михайлом Захаревичем у Запоріжжі мої батьки, В'ячеслав і Ганна Сумські, провідні актори театру, - розповіла народна артистка України Наталя Сумська. - Я, в ті роки школярка, частенько забігаючи до них на репетиції, теж спілкувалася з ним і пригадую, як у розмовах батьки відзначали молодого Михайла: його одержимість акторською професією, запал, дисциплінованість. Нині ми з Михайлом Васильовичем працюємо в одному театрі. Гадаю, тим, хто опановує фах майбутнього керівника, варто брати за приклад саме біографію Михайла Захаревича, бо він знається на складнощах акторського життя і пам'ятає пахощі того чарівного пилу, яким дихають актори на сцені.
Мені як актрисі приємно визнавати, що Михайло Васильович (хай у якій справі до нього звертаєшся - творчій чи побутовій) завжди сприяє позитивному вирішенню питання. Готуючи "Кайдашеву сім'ю", я в цьому вкотре пересвідчилася.
Чималих зусиль доклало керівництво театру, організувавши справді унікальні гастролі франківців до Санкт-Петербурга. Ми, актори, задіяні в "Кайдешевій сім'ї", відчували піднесення, адже ця вистава відкривала гастролі. І не даремно: "Кайдешева сім'я" задала гарний тон. По завершенні на нас чекав захват вдячної публіки, хоч ми працювали без перекладача.
Нам, акторам, було б надзвичайно цікаво якось побачити Михайла Васильовича на сцені не тільки як гендиректора, а, може, і як актора. Якби ж він, пригадавши свій акторський досвід, потішив нас таким сюрпризом!"
Олександр Форманчук, нині заслужений артист України, потрапив до трупи франківців разом із Ксенією Башею, Олександром Печерицею, Анастасією Добриніною, Оленою Медвєдєвою, Наталею Ненужною 2004 року на запрошення керівництва театру, Богдана Ступки і Михайла Захаревича. "Ми одразу ж отримали цікаві ролі (зазвичай молодь у театрах на серйозні роботи чекає досить довго), - згадав Олександр. -Згодом я звернувся до одного з режисерів за порадою щодо того, як вдосконалити роботу над собою як актором. Він сказав: "Підшукуй матеріал! Переглянь твори Василя Стефаника". Мою увагу привернув "Голодний гріх", тож разом з Олександром Білозубом (режисером) ми розпочали роботу над моновиставою. Невдовзі Центр імені Леся Курбаса запросив Олександра до співпраці, і нову роботу ми вирішили показати там. Дирекція з розумінням поставилася до цієї прем'єри на іншій сцені. Отримуючи пропозицію, пов'язану з роботою за межами театру, я щоразу сповіщаю про свої плани керівництво і прошу дозволу на участь у "чужому", так би мовити, проекті. З боку дирекції - жодної відмови. У якому ще театрі так миролюбно й розсудливо ставляться до кооперації своїх акторів з іншими трупами?
Якось ми з колегами-акторами відіграли одну з перших вистав "Посеред раю на майдані", Михайло Васильович підійшов і по-батьківськи привітав: "Сашко, працюйте! Я зауважив, ви маєте неабиякі здібності, тож, якщо й надалі трудитиметеся, все буде на належному рівні".
Таке ставлення керівника багато важить. Турбота, душевна теплота директора надихають докладати нових зусиль. Цього року я отримав звання "Заслужений артист України" та ордер на квартиру; впродовж 2009-го мені й тим молодим акторам, які винаймають помешкання, театр надавав матеріальну допомогу".
ДОСЬЄ "УК"
Михайло ЗAХAРЕВИЧ. Народився 26 вересня 1950 року у Вінницькій області. Народний артист України, менеджер, доцент Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Закінчив Харківський інститут мистецтв. Лауреат мистецької премії ім. М. Кропивницького. З 1972 по 1992-й - актор і директор Запорізького обласного музично-драматичного театру ім. М. Щорса. 1995-2000 рр. - перший заступник міністра культури і мистецтв. Генеральний директор Національного академічного драматичного Театру ім. І. Франка - у 1992-1994 рр., а також з 2000-го і донині.