Якість харчів, які продають в українських супермаркетах, невисока. І це попри їхню дорожнечу. Тож хоч би як переконували нас виробники, що вони стежать за безпечністю продукції, покупці, куштуючи чи навіть лише нюхаючи товар, відчувають протилежне. Нещодавно парламент ухвалив закон, де йдеться про державний контроль у сфері безпечності харчових продуктів, який має наблизити українську систему контролю до європейських стандартів. Та поки що залишається відкритим питання, чи зміниться ситуація на споживчому ринку з ухваленням цього важливого законопроекту.
Курка розбрату
Нещодавно довелося зіткнутися з неприємною ситуацією: купила в мережевому супермаркеті курку, як згодом з’ясувалося, смердячу. Довелось їхати й повертати неякісний товар. Попри наявність чека, продавці казали, мовляв, курку куплено не в них, бо на пакеті, в якому я її привезла, не було стікера магазину. Я їм нагадала про камери спостереження й порадила передивитись відео, яке мало б довести, що годину тому курку купувала саме в них. Півгодини адміністратор і касир кудись бігали, щось вирішували і нарешті повернули гроші. Звісно, як відповідальний споживач зробила запис у книзі скарг. Традиційно відповідь на цю скаргу так і не надійшла. Кудись далі скаржитися вже не було ні сил, ні бажання.
У країнах Євросоюзу такого просто не могло статись. Адже там держава стежить за безпечністю харчової продукції. Тут важливо не плутати з показниками якості, але про це іншим разом. Тож якби в одній з європейських країн людина купила такий продукт, вона могла б поскаржитись у відповідні органи, які б перевірили торговельну мережу й виробника і винного покарали фінансово.
«Високий рівень охорони здоров’я — першочергове завдання всього масиву законодавчих актів Євросоюзу в галузі виробництва сільськогосподарської продукції, — зазначає представник урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Марина Неліна. — Тому країни, які хочуть експортувати свою продукцію в ЄС, повинні створити аналогічну систему контролю безпечності харчової продукції, щоб гарантувати європейському споживачеві високий рівень захисту, аналогічний до того, який їм надають їхні держави і Європейська комісія».
Вимоги до харчової продукції в Євросоюзі дуже жорсткі. Якщо коротко, то, по-перше, на найвищому рівні Європейська комісія перевіряє системи контролю держав-членів і держав, які експортують цю продукцію в ЄС, аби переконатися, що ці системи ефективні. А якщо продукцію експортують у треті країни, то ці системи еквівалентні системі, чинній у Євросоюзі.
По-друге, на країни, з яких імпортують продукцію в ЄС, покладено відповідальність за встановлення офіційної системи контролю задля перевірки ефективності здійснення самоконтролю виробниками харчової промисловості. По-третє, наявний чіткий розподіл. Виробники мають дотримуватися правил ЄС, що означає жорсткий самоконтроль. Це все частина зобов’язань, передбачених розділом 4 Угоди про асоціацію. Тож і в Україні має бути так само. Коли — поки що під знаком питання.
Сам собі контролер
Нинішній рівень захисту споживачів в Україні недостатній. Так, вимоги до виробників і продавців харчів у нас є. Але стосуються вони документального супроводу продукції — це товарно-транспортна накладна. У межах дерегуляції знято необхідність надавати будь-які інші документи, що супроводжують харчову продукцію, за винятком живих тварин під час перевезення. Постає запитання: чи є змога забезпечити виконання цих вимог? Відповідь така: скоріше ні, аніж так.
«У межах чинного законодавства для того, щоб ми як компетентний орган мали змогу вийти на перевірку, споживач повинен зробити кілька важливих кроків, — розповідає голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Володимир Лапа. — Передовсім потрібно купити харчовий продукт і з огляду на власні міркування переконатися, що він не відповідає вимогам законодавства. Потім написати скаргу в наш територіальний орган, який її передасть до центрального апарату, тобто до нас, а ми передамо органу формування політики — в цьому разі тому, який відповідає за безпечність харчової продукції, тобто до Міністерства аграрної політики та продовольства. У середньому час між надходженням скарги і фактичним виходом на перевірку — щонайменше місяць-півтора. Звісно, тоді на полицях вже буде інша продукція».
Зрозуміло, що нині забезпечити дієвий контроль надзвичайно складно, а часто неможливо. Тож потрібно розуміти, що українська система безпечності харчової продукції перебуває на перехідному етапі. Частково ми імплементували законодавство Європейського Союзу, частково чинне старе пострадянське. А коли йдеться про основи державного нагляду і контролю, в Україні запровадили ноу-хау: в перевіряючих органів немає можливості оперативно вийти на перевірку, щоб з’ясувати безпечність харчової продукції. Але ж у жодній цивілізованій країні такого режиму немає.
Ситуацію на ринку має виправити нещодавно ухвалений Верховною Радою Закон «Про державний контроль, що здійснюється з метою перевірки відповідності законодавству про безпечність та якість харчових продуктів і кормів, здоров’я та благополуччя тварин». Його вже підписав Президент. «Цей закон посилює можливості для контролю, вимоги до бізнесу і водночас захищає бізнес від корупційних ризиків, — переконує народний депутат Оксана Продан. — Ми захищаємо споживача від небезпечного продукту, виробника — від корупційних складових і робимо дешевшим виробництво, даючи виробникові експортувати продукцію, збільшувати обсяги продажу. Додаткові можливості виробника створюють додаткові переваги для споживача. Адже в законі прописано, що буде винятковий перелік того, що контролюючий орган може перевіряти, суб’єкт господарювання має право проводити відеофіксацію процесу, а за порушення, яке не стосуватиметься безпеки продукції, штрафів не стягуватимуть».
Щоправда, в законі передбачено перехідний період тривалістю 9 місяців, протягом якого потрібно розробити передбачені ним підзаконні акти. А це понад 40 документів. Геннадій Кузнєцов, голова правління Ліги виробників харчових продуктів, зауважив, що дев’ять місяців — надзвичайно стислий термін для такого обсягу роботи. Щоб наблизитися до правил ЄС за 3—4 роки, щороку доведеться ухвалювати 30—40 законів і підзаконних актів.
«Дев’ять місяців — це не просто період на розроблення підзаконних актів, а час, необхідний на зміну ідеології системи, — додає Володимир Лапа. — Це так звані чеки-листи, тобто перелік запитань, на які отримуватимуть відповідь під час перевірки, можливість не штрафувати за порушення, які не впливають на безпечність харчової продукції. Є багато моментів, які балансують у цьому законі. Плюс на рівні внутрішніх процедур запроваджуємо режим відеофіксації. До кінця року його запровадять у всіх наших територіальних органах, щоб зняти будь-які питання суб’єктивізму під час державного контролю. Щоб можна було перевірити, наскільки правомірно діяв інспектор. У разі нештатних ситуацій швидко й різко реагуватимемо».
Зрозуміло, що доки наші чиновники займатимуться імплементацією й налагодженням контролю безпечності харчів, українцям варто подбати про себе самим. Тобто купуючи продукти харчування, варто вчитися самостійно визначати, наскільки вони безпечні.