Відпочинок і оздоровлення цього року на Закарпатті, як, мабуть, і в інших регіонах, відбувалися у надзвичайно складних умовах. Гальмівним чинником стали обмеження через стрімке зростання кількості хворих на COVID-19 навесні та влітку. І щойно на певний час ситуацію вдалося стабілізувати, зменшивши загрози, регіон широко відчинив двері українцям, радуючи їх традиційними принадами і гостинністю. Однак літній сезон активних подорожей швидко минув, так і не давши бажаних прибутків. А тут і осінь поновила сплеск захворюваності, що поставило під загрозу зимовий сезон.

Негатив можна було спрогнозувати

Негативні наслідки можна було спрогнозувати наперед. Нині про них свідчить те, що обсяг туристичного збору за перші дев’ять місяців року порівняно з таким самим періодом торік зменшився аж на 25%. Експерти пояснюють таке зменшення тим, що більшість часу готелі, мотелі та інші суб’єкти — офіційно зареєстровані надавачі турпослуг простоювали, тож і не відраховували коштів. Зелені садиби, які перебрали на себе основну функцію з розміщення туристів, туристичного збору не сплачують.

Одним господарям коронавірус поламав усі плани, іншим — дав змогу отримати хоч якісь доходи і втриматися на плаву. У будь-якому разі надавачі турпослуг удовольнялися мінімальними прибутками і чекали нового сезону. Скільком потенційним гостям довелося відмовляти через спалахи інфекції в таких улюблених туристами районах, як Міжгірщина (села Синевир, Колочава), Свалявщина (Стройне), Тячівщина (Кричово), Хустщина (Липча) та ще декотрих, достеменно знають лише на місцях.

Дорога з новими правилами

Минулого тижня 16 представників туроператорів України, які спеціалізуються на в’їзному туризмі, мандрували найзахіднішим регіоном за новим маршрутом «Дорога вина та смаку Закарпаття». Знайомилися з виробниками крафтової продукції, переїжджаючи почергово від одного до іншого всією територією області. 

Особливість «Дороги» — те, що для її учасників встановлено чіткі вимоги. Господарства, які приймають, мусять не просто виготовляти вино, сир, леквар чи іншу місцеву продукцію, а й бути членами спілки та офіційно зареєструвати підприємницьку діяльність. Мають працювати як ФОПи або товариства з обмеженою відповідальністю. Звичайно, вони не оминуть обов’язкової сплати податків. 

Так на Закарпатті започаткували новий вид обслуговування туристів на тематичних маршрутах. Приймання мандрівників без жодних зобов’язань перед місцевим бюджетом відходить у минуле, а пріоритетним вважатимуть підхід, за яким виробники крафтової продукції ділитимуться з державою і громадами отриманими від своєї діяльності доходами. Звичайно, що такий вид надання туристичних послуг вигідний для регіону і держави загалом, оскільки збагачуватиме скарбницю. 

У цьому є вигода і для виробників: якщо раніше фермер чи власник індивідуального сільського господарства не міг розраховувати на підтримку держави, то як учасник «Дороги вина та смаку», сплачуючи податки, він може отримувати певну допомогу.

Учасники триденної поїздки відзначали добру готовність інфраструктури з приймання туристів на всьому маршруті, а в тих небагатьох ситуаціях, де спостерігали недоліки, вказували на них і підказували шляхи усунення.

Після завершення промотуру заступник начальника управління туризму та курортів Закарпатської облдержадміністрації Любов Когуч прокоментувала його підсумки. Вона ще раз підтвердила інтерес гостей області до розмаїття кулінарних традицій краю, які відображають багатство культур народів, що живуть у прикордонних регіонах Карпат. 

«Кожен район області має особливості й може запропонувати власний гастрономічний продукт. Розвиток отримали сироварні, виноробні, равликові ферми. Більшість із них увійшли у презентований туристський маршрут. Однак є ще багато резервів, які бачимо і використовуватимемо», — сказала Любов Когуч.

Обласна програма — слабка підпора

Не минає жодного року, аби під час ухвалення бюджету області не наголошували, що туризм і рекреація як пріоритетна галузь потребує сприяння. Але розмови про це не підкріплюються зростанням фінансової підтримки, яка обмежується скромними 2,1 і 2,5 мільйона гривень за останні два роки. Із цьогорічних двох з половиною мільйонів використали всього 70 тисяч — на участь у туристичній виставці в Празі та оновлення порталу «Вітаємо на Закарпатті». Решту коштів з’їв ковідний фонд. Тож «пріоритетність», про яку не втомлюються говорити депутати обласної ради й чиновники, поки що залишається словами.

І все-таки під час відзначення Дня туризму в області йшлося і про здобутки. Презентували десять культурно-туристичних проєктів, частину яких профінансовано за кошти Українського культурного фонду, іншу — в межах транскордонної співпраці. Серед таких «Пізнай Ужгород», «Музей гуцульської бринзи в Рахові», маршрути мініскульптур в обласному центрі та замками й палацами області. Якнайкращі відгуки пролунали про «Ремісничу мануфактуру» в мукачівському замку Паланок. 

Цікавість  туристів викликає «Шлях гуні», який знайомить їх не тільки з природою Карпат, а й з народними умільцями-горянами, які підтримують традиції виготовлення виробів з овечої вовни. Пройшовши з півтора десятка кілометрів села Річка на Міжгірщині, туристи в деталях знайомляться з полонинським господарюванням: випасанням овець та виготовленням із вовни верхнього одягу горян гунь і ковдр-ліжників.

На тому заході до Дня туризму голова облдержадміністрації Олексій Петров, перший заступник голови облради Йосип Борто і директор Агенції регіонального розвитку Закарпаття Денис Ман підписали меморандум про співпрацю щодо підтримки функціонування Центру сталого туризму Українських Карпат. Його мета — сприяти його розвитку. Хочеться вірити, що сторони підуть далі від декларування намірів і займатимуться конкретною допомогою. 

Добрі дороги для зменшення відстані

Попри непогано розвинений сервіс у закладах із приймання туристів, у поліпшенні інфраструктури є чимало проблем. Головна з них — стан доріг у краї. Сказати, що немає прогресу, — грішити проти істини. Нині шлях від Ужгорода до Рахова — близько двох із половиною сотень кілометрів  — можна подолати за 3,5 години. Понад дві третини цього відрізка магістралі державного значення Мукачево — Рогатин капітально відремонтовано. Ще недавно, аби проїхати ним, потрібно було витратити вдвічі більше часу. 

Але… Актуальною залишається проблема якісних доріг до високогірних сіл, до яких прагнуть туристи у бажанні злитися із природою. Перший позитивний приклад — докорінне поліпшення стану автодороги до озера Синевир і однойменного національного парку. 

На заході з нагоди професійного свята організаторів туризму оголосили й іншу втішну новину: затверджено проєкт дороги до курортного селища на полонині Драгобрат. Дотепер відпочивальникам, щоб дістатися туди взимку, доводилося добиратися всепрохідними «Уралами» й ГАЗ-66, витрачати для цього чималі кошти. Тепер же час у високогір’я скоротиться в багато разів, а про зниження вартості підйому зайве й говорити.

— Проєкт будівництва дороги до Драгобрату, яку десятиліттями чекали любителі гірськолижного відпочинку, затверджено! — сказав голова облдержадміністрації Олексій Петров. Він запевнив, що прокладання добрих шляхів до всіх визначальних туристичних кластерів краю — серед пріоритетів влади.

Однак занедбаність або й непрохідність доріг у глибинці — саме те, що гальмує розвиток закарпатського туризму. Доки буде складно дістатися у віддалені райони області, а місцеві дороги розмиватиме паводками і їх відновлюватимуть по пів року і більше, про розгалуження маршрутів і збільшення кількості гостей важко говорити. Доки відпочивальники, які приїздять на Закарпаття, не відчуватимуть під колесами легкого шурхоту, а поперед себе не бачитимуть акуратної розмітки та вказівників на перехрестях і поворотах до населених пунктів, урочищ (у багатьох місцях їх і близько немає), то про зростання потоків туристів не йтиметься.

Пропонувати нестандартний відпочинок

Крім тих видів туризму, які вже закріпилися в області — пішохідного,  гірськолижного, термального, кінного, рафтингу тощо, — є змога розвивати й інші. Наприклад ностальгійний (бажають їхати історично й родинно пов’язані із краєм громадяни Угорщини, Чехії, Словаччини, Ізраїлю, нащадки австрійських колоністів), релігійний (кількість монастирів в області наближається до ста), медичний (на Закарпатті поширилася практика зубопротезування для жителів прикордонних регіонів із сусідніх країн), мистецький (пленери, майстер-класи, зустрічі діячів культури), мілітарний (відвідання об’єктів оборонної лінії Арпада) тощо. Усе це стане реальністю за умови розвиненої мережі автошляхів, які пов’яжуть туристські маршрути без обмежень.

На більшості гірських пішохідних маршрутів уже є маркування. Однак притулків, де зупинятимуться туристи під час кількаденних походів, немає. Ще за часів Чехословаччини таких гірських «дахів над головою» було десятки. Такі об’єкти з’являлися і в радянський час, коли цей вид туризму розвивався на турбазах профспілок, а походи мали масовий характер. Нині майже всі притулки зруйновані або стали не придатними для використання.

Насамкінець.  Більшість експертів наголошує, що через пандемію міцні позиції, які закарпатський туризм виборював упродовж попередніх років, здебільшого втрачено. За час пандемії не було проведено жодного фестивалю, на які з’їжджалися тисячі туристів. Не працювали оздоровниці, яких у краї десятки. Перестали приїжджати гості з-за кордону, втрат зазнав кадровий потенціал.

Як кажуть, десь утратиш, а десь і здобудеш. Позитиви ситуації, що склалася, — опанування нових методів роботи. Серед них проведення екскурсій і промоційних заходів онлайн, розширення присутності в соціальних мережах, випуск турпродуктів у вигляді аудіогідів, відеофільмів тощо. Тож якщо і потрібен закарпатському туризму рестарт, то є з чого починати.