Закарпаття з перших днів збройної агресії росії проти України відчуло всю трагедію війни. У вигляді не бомб, руйнувань міст і сіл, а десятків тисяч внутрішньо переміщених осіб, які почали прибувати в перші ж дні. Згодом сюди перемістили свої виробничі потужності сотні релокованих підприємств. Це зайвий раз доводить значення цього регіону в теперішніх умовах та в післявоєнному облаштуванні України. Про це йшлося  на круглому столі «Роль Закарпаття у євроінтеграції та відбудові України під час та після війни», що відбувся в селі Ділове на Рахівщині в межах ініціативи Re:Open Ukraine.

Місцева специфіка та її великі можливості

«Цю дискусію ми ініціювали для того, щоб з’ясувати, як можна розвиватися в умовах війни, — розпочав розмову за круглим столом директор Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитро Тужанський. — Дуже складно поєднати розвиток із втратою ресурсів, що відбувається в цей час. Однак нам не можна гаяти часу, щоб інтегруватися в Європу».

Почесна гостя — депутатка Європейського парламенту Віола фон Крамон розповіла, яке, на її думку, бачення розвитку України з точки зору європейського політикуму. Але на початку не втрималася від емоцій, пов’язаних з війною росії проти України.

«Приїжджаю у вашу країну впродовж останніх 26 років. І це вже четвертий мій візит цього року. У січні відвідала Маріуполь і Запоріжжя, у березні разом з колегами з Комітету ВРУ у закордонних справах побувала у Львові, щоб висловити солідарність через війну в Україні, у квітні побувала в Ірпені й Бучі, де побачила велику трагедію.

На Закарпатті ж я вперше. Раніше не могла навіть уявити, наскільки тут усе спокійно, які можливості для розвитку. Тут багато унікальних ландшафтів з біорізноманіттям, незіпсована людським втручанням природа. У Німеччині, Швейцарії, Австрії нам необхідно виправляти минулі помилки, повертати біорізноманіття у природу. Тут цього можна уникнути, бо вона ще зберегла первісний вигляд. Потрібно вміло скористатися шансами, які є, місцевою специфікою».

Наявність у регіоні десятків тисяч внутрішньо переміщених осіб, за словами депутатки Європарламенту, відкриває нові можливості, якщо правильно цим скористатися і розумно підійти. «Бо це людський капітал. Децентралізація, нарощування спроможностей громад, поєднане з активністю людей дасть змогу перетворити цей регіон на розвинений і заможний».

Наскільки в Європарламенті розуміють потреби, умови України? Відповідаючи на це запитання, Віола фон Крамон сказала: «Ні! Насправді необхідно більше комунікувати, говорити про умови, що складаються в різних регіонах вашої країни. Звісно, війна впливає, але щодо Закарпаття має бути підхід, який би відповідав місцевій специфіці. Збереження людського капіталу, який тут значно збільшився через воєнні дії, відкриває додаткові можливості для інтеграції в європростір».

Насамперед логістика і транспорт

«Наша область уже багато запропонувала ЄС, починаючи від лісових ресурсів і закінчуючи робочою силою, — зазначив під час обговорення перший заступник голови Закарпатської обласної ради Андрій Шекета. — Тому питання полягає не в тому, щоб щось запропонувати, а що можемо робити спільно. Щоб не складалося враження, начебто ми хочемо лише просити щось для себе, маємо визначити, де наші спільні інтереси».

За словами Андрія Шекети, спільні інтереси — це передовсім транспортні можливості й логістика. Саме тут могла б бути добра кооперація.

«Мені відомо, що вже є пропозиції від залізничних операторів деяких країн Європи про прокладання до Закарпаття колії за євростандартами на взаємовигідних умовах. Бо в нас із сусідами, як відомо, ширина колій різна» — зазначив перший заступник голови обласної ради.

Область має шанс стати одним із транспортних хабів на перехресті європейських шляхів. А поки що…

«Затори з вантажними автомобілями на кордонах із ЄС стали вже звичними, — продовжив Андрій Шекета. — Товари не можуть вільно переміщатися в обидва боки кордону. Це змушує розширювати пропускну спроможність пунктів перетину. У цьому наша спільна зацікавленість».

Ішлося й про міжнародний аеропорт «Ужгород», на який з обласного бюджету щорічно спрямовують по 15—20 мільйонів гривень. Його теж слід розглядати в контексті розвитку Закарпаття як транзитного коридору до країн Європи.

Насамперед — стратегія сталого розвитку

«Ми повинні розробляти методології сталого розвитку — такого, який сприятиме комфортному життю, чистому довкіллю. Якщо мати чітку стратегію, то Ужгород, наприклад, міг би собі дозволити збільшити населення в півтора-два рази як мінімум, — сказав керівник Закарпатського регіонального офісу Програми «U-LEAD з Європою» Микола Сюсько. — Це за рахунок молодих батьків, які захочуть тут жити і народжуватимуть дітей.

Ужгороду, іншим закарпатським містам потрібна належної якості містобудівна документація. Бо те, що тепер бачу, не свідчить про її наявність. Слід зробити генеральний план, а ще краще — план сталого розвитку європейської провінції. Таких планів на перспективу закарпатські міста не мають, натомість бачимо певний безконтрольний розвиток. Головна проблема щодо розвитку територій та, що громади не вміють планувати і потім контролювати виконання планів. Потрібні нові практики».

Про особливості роботи громад у нинішніх умовах розповів голова Ясінянської територіальної громади на Рахівщині Андрій Делятинчук. Стурбованість викликає те, що незадовго до початку навчального року доведеться звільняти приміщення шкіл, садочків, у яких нині перебувають переселенці: «Для цих людей настають складні часи, адже починається навчання у школах, і там мають бути діти. Тим часом інших належних умов для проживання внутрішньо переміщеним особам запропонувати ми не можемо. Саме через це багато переселенців виїхало із Закарпатської області».

Прозвучала пропозиція: у громадах терміново відремонтувати будівлі, які можна використати для переселенців, але відремонтувати власними силами вони не можуть.

«Щоб люди залишилися тут, потрібно думати і про роботу для них, — зазначив Андрій Делятинчук. — Без неї вони не зможуть тут жити, адже треба заробляти. Ця ситуація підводить до висновку, що в нашій області слід сконцентруватися на проєктах місцевого економічного розвитку, які створюватимуть додаткову вартість для територій, а в перспективі зможуть сприяти створенню нових робочих місць».

У співпраці з євроінституціями

Ішлося і про те, що дуже часто громади не думають про перспективи свого розвитку, а керуються сьогочасними практичними інтересами — дорогу відремонтувати, школу перекрити тощо. Тим часом на першому плані нині мають бути проєкти економічного розвитку.

Дуже добре, що в області є дві агенції регіонального розвитку і діє програма «U-LEAD з Європою». Однак ініціатива має надходити від самих громад. Вони можуть скористуватися допомогою наших фахівців, оскільки не в усіх громадах є проєктні менеджери. Відповідь на те, якими будуть ці проєкти, має давати собі кожна територіальна громада. Вона відштовхуватиметься від визначення умов і пріоритетів свого розвитку. На першому місці має бути розуміння того, який проєкт дасть поштовх місцевій економіці.

Ще один вектор підтримки від ЄС — допомога в закупівлі необхідного громадам обладнання. Цю підтримку після початку війни було спрямовано на забезпечення умов для приймання осіб-переселенців: її в Закарпатській області отримали 11 територіальних громад. Отримували ліжка, каремати, парогенератори.

Окрім того, протягом останніх кількох років громадам Закарпатської області було надано три мікрогранти обласної ради. Перший — у Перечині, який сприяє розвитку волонтерства у громаді. Другий — Зарічанській громаді, спрямований на розвиток молодіжного підприємництва. Третій реалізовували в Синевирській громаді. Об’єднали місцевих ініціативних жителів, і тут вдалося створити центр підтримки підприємництва при сільській раді. Оскільки вся територія цієї громади входить у межі Національного природного парку «Синевир», вони розробили бренд — «Синевир-ЕКО». Після того як отримали обладнання відповідно до мікрогранту, місцевий підприємець уже розпочав фасувати лікарські трави.

Без шкоди для довкілля і без корупції

«Як нам перетворити цей регіон із пострадянської на європейську провінцію? Щоб тут було розмірене життя, виробляли екологічно чисті продукти», — задав новий напрям дискусії модератор Дмитро Тужанський.

«Розвиток територій має відбуватися без шкоди для довкілля, — висловлювала думки народний депутат, голова підкомітету з питань лісових ресурсів, об’єктів тваринного та рослинного світу, природних ландшафтів та об’єктів природно-заповідного фонду Комітету Верховної Ради України Юлія Овчинникова. — Це поєднання дуже складне, але інакше не можна. Закарпаття, маючи унікальну природу, володіючи етнокультурним феноменом, здатне стати лідером у цьому напрямі. Щодо зеленого туризму, органічного виробництва тощо. Ухвалення законів, які б створювали кращі умови для розвитку цих галузей, — це завдання для народних депутатів».

Приділили увагу лісам, які покривають майже половину території області. Які зміни мають відбутися в галузі, щоб вони давали прибуток, були основою сталого розвитку, а не породжували конфлікти?

Висловлювали застороги щодо тих проблем, які можуть виникнути в разі створення держпідприємства «Ліси України». Народний депутат повідомила, що це питання Кабінет Міністрів відправив до профільного міністерства на доопрацювання.

«Воно перебуває і під контролем Комітету Верховної Ради. Питання корпоратизації лісів під час воєнного стану не можна розглядати, — зазначила Юлія Овчинникова. — Але зрозуміло, що галузь потребує рестартингу і зокрема перегляду джерел фінансування, формату роботи і  підтримки від держави, екологічних, соціальних аспектів діяльності.

Для подолання корупційних явищ у лісокористуванні потрібно виконувати державну стратегію. Слід визнати, що нині її не виконують через кризи, які відбуваються в лісовій галузі на всіх рівнях. Щоб знайти оптимальний варіант лісокористування, вважаю, треба максимально залучати до обговорення цих питань громади, екологів і представників держави. Базовими мають бути питання фінансування, екологічного контролю та відкритого ринку деревини. Знов-таки, є стратегія, дорожня карта законодавчих ініціатив. Важливо ці кроки реалізувати».

Без стратегії і розвитку не буде

Ішлося і про потребу стратегії розвитку Закарпатської області, розрахованої на наступні 20—30 років. Лише в такому разі можна розраховувати на інвестиції.

Обласній владі слід і надалі прагнути релокувати підприємства, до яких можливо дотягтися. Варто замислитися, чи обов’язково будувати житло для переселенців. Європейські партнери радять цього не робити. В Україні, мовляв, є багато промислових об’єктів, яких не використовують, недобудов. Їх після реконструкції та завершення слід використовувати для людських жител. У громадах варто продавати всі об’єкти, яких не використовують, і з допомогою держави добудувати їх та розмістити на них активних людей, які сприятимуть розвитку громад. Вони закріпляться тут, сплачуватимуть податки, дадуть поштовх економічному зростанню.

Це були європейські дискусії, без прямих сутичок або перепалок. Охоплювали широкий спектр проблем, розглядали різні точки зору. Учасники, якщо навіть не в усьому дійшли спільних думок, зрозуміли, що користь від обговорення тем, які висунуло саме життя, очевидна.