Щодня користуюсь послугами метрополітену, тож гідно оцінила появу у продажу пластикових карток. Відтоді не доводиться носити в кишені жмені жетонів або купувати їх щоранку, вистоюючи у чергах та ризикуючи запізнитися на роботу. Від звичного вже проїзного на місяць вони різняться тим, що термін їхньої дії не обмежується чотирма поточними тижнями. Використати придбану кількість поїздок можна протягом року. Та й на відміну від усталеної ціни на проїзний, купуючи цю картку, пасажир сам вирішує, скільки поїздок придбати. Єдине обмеження — їх не може бути більше п’ятдесяти.
Та й матеріал (пластик), з якого виготовлений проїзний документ, видавався мені спочатку досить міцним. Адже якось забула вийняти його з кишені перед тим, як випрати джинси... Картка півтори години крутилася в барабані пральної машини, де вода сягала 60 градусів. Тоді подумала — «гаплик» проїзному. Проте на «а раптом» все ж приклала його до віконечка турнікету і... на диво він спрацював. Тож я ще певний час ним користувалася. Та все хороше колись закінчується.
Днів десять тому увечері, прямуючи з роботи у справах, як і зазвичай хотіла скористатися карткою. Та вона чомусь не спрацьовувала. Але ж на рахунку було понад 40 поїздок. А ось касирка, якій я поскаржилась, одразу все зрозуміла: «Картка тріснула! Більше нею не можна користуватися. Слід поміняти — купити нову, а кількість поїздок зі старої вам перенесуть». «То зробіть ласку, — попросила я. — Добре, що все так просто». «На жаль, не дуже просто, — зауважила касирка. — Міняють картки лише на станції метро «Політехнічний інститут», більше — ніде. Тож вам дорога саме туди». «Але ж я поспішаю на важливу зустріч і не маю на це часу!» — зауважила. «Це ваші проблеми», — була мені відповідь.
Тиждень довелося користуватися жетонами. Щоб поміняти картку, мала або відпроситися з роботи, або прямувати туди після трудового дня чи у вихідний, коли у планах, як на зло, безліч невідкладних справ. Та все ж «жаба задавила» і не хотілося дарувати метрополітену понад 40 поїздок. Отже, вирішила міняти картку.
Касирка на «Політесі» уточнила, що міняють картки не на станції, а в Управлінні метрополітену. Великої черги до віконечка не виявилося, та просто заплатити гроші й отримати нову картку не вийшло. Спочатку заповнила два схожих за змістом бланки, вказавши ПІБ та контактний телефон. Для чого? Мовляв, така форма. Не втрималася від запитання, чому не влаштують такі пункти обміну на кожній станції метро? Касирка відповіла, що, виявляється, випадки бувають різні. Щодня, за її спостереженнями, обмінювати картки приходять по кілька десятків людей. І не всі вони можуть бути їхніми справжніми власниками. Міняти картку можна й рідним чи колегам, лише слід уточнити кількість поїздок. Вікно обміну працює щодня без вихідних, з 9 ранку до 7 вечора.
— А якщо залишилася одна-дві поїздки, чи поїде людина до вас? — запитала касирку. «А це вже кожен вирішує для себе!»— філософськи зауважила та.