УВАГА!
Всі фільми «Молодості» гідні перегляду українським глядачем
Того вечора 41-й кінофорум «Молодість» асоціювався з потягом, що спирається колесами на рейки: завершувався паралельно в двох залах кінотеатру «Київ», двері в двері навпроти. У «синьому» — прощальна церемонія «наживо» і фільм-закриття «Єлена» російського режисера Андрія Звягінцева (Гран-прі на міжнародних кінофестивалях в бельгійському Генті та південноафриканському Дурбані, спеціальний приз журі в програмі «Особливий погляд» в Каннах), у «червоному» — трансляція церемонії й «Подих» австрійського режисера Карла Марковіча, що отримав Гран-прі «Молодості».
Я вибрала «Подих», бо «Єлену» вже переглянула на прес-показі. А якби не випало ознайомитися з російською кінострічкою, то уявила б її, наприклад, за синопсисом із прес-довідки в своїй електронній пошті: «Історія літнього подружжя — Єлени і Володимира. Багатий і скупий Володимир ставиться до Єлени як до служниці, а не як до дружини. Жінка ж забезпечує свого сина, який не може прогодувати дружину і двох дітей. Володимир потрапляє до лікарні із серцевим нападом. Там його відвідує богемна дочка, з якою чоловік ніколи не мав добрих взаємин, та після цього візиту все змінюється. Володимир одужує та вирішує змінити заповіт: усі гроші отримає дочка, а Єлена матиме лише невеличку пожиттєву ренту. Скромна та слухняна жінка відважується на сміливий вчинок»… І гадала б після цього стислого переказу: що ж то за інтригуюча відвага скромної дружини-служниці багатія?
Як на мене, то служницею вона була у свого сина — щоразу приносила йому в квартиру на околиці Москви свою пенсію та важкі пакети з продуктами, якими отоварювалася в магазині поблизу. У престижне чоловікове помешкання пакети з провізією їй із крамниці привозили, а вранішня вівсянка та щось до неї — не така вже й каторга. Син же не може прогодувати сім’ю не тому, що ніяк не знайде роботу: йому звично попльовувати з балкона з пляшкою пива в руці, занурюватися разом зі своїм старшим сином у комп’ютерні ігри й телефонувати матері, щоб вона швидше привезла гроші. А вони потрібні вже не лише на прожиття — велику суму Єлена попросила у чоловіка на платне навчання онука у виші, щоб його не забрали в армію. Той відмовив їй якраз тоді, коли повідомив, що збирається накидати на чорновику перед приходом адвоката заповіт, за яким його донька отримає все, а дружина — лише пожиттєву ренту, цілком, до речі, достатню для безбідного життя. І слухняна дружина зважується… на вбивство. Скромне, негучне й безкровне: що поробиш, випив «віагру», до якої вдавався й раніше, разом із несумісними «сердечними» ліками після інфаркту, і ніхто не доведе, що її спеціально додала Єлена, а чорновики заповіту спалила. Вона отримала за новими обставинами половину усього статку чоловіка, до його розкішної квартири хутко переїхав син із сімейством, де чекають третю дитину — життя триває успішно й без Єлениних докорів сумління…
У «Подисі» австрійця Карла Марковіча за смерть ровесника хлопець-сирота відсидів у в’язниці, а робота, яка годуватиме його на волі — у бюро ритуальних послуг, пов’язана із чиєюсь кончиною щоденно. Моторошна спочатку, вона стає звичною: комусь же потрібно їхати за покійниками, одягати їх і класти в труни. В одному домі він бачить стареньку, що лежала навзнак, так як померла: донька не перевернула її, не підійшла, щоб допомогти ритуальникам знайти її останню вдяганку. А мати хлопця, яку він розшукав, зізналася, що перед тим, як віднести його в притулок, вона притиснула його личко подушкою, щоб не заважав плачем спати, а потім оживила його подихом «рот в рот». Він спробує надовго затримати дихання на дні басейну в колонії для малолітніх злочинців, де ще мешкав останні дні: ровесники гидували плавати разом з ним, бо ж від нього, мовляв, тхне мерцями…
Два фільми одного вечора в протилежних залах кінотеатру. Різні обставини життя і смерті. Когось цураються за роботу, природно дотичну до завершення чиїхось життів. Про когось навіть не здогадуються, що цей або ця «хтось» укоротив (ла) комусь віку, щоб він заможніше продовжився в інших…
Життя триває. Нам не страшно? Нам не хочеться подати комусь руку?
ОФІЦІЙНО
Оксана Забужко: «Гламур уже не носять»
Назвавши 41-у «Молодість» кінематографічним портретом покоління, очільниця головного міжнародного журі Оксана Забужко зауважила, що «тільки цей дуже цікавий, з насиченою і багатою програмою фестиваль, за великим рахунком, ще утримує нас на кінематографічній мапі світу».
«Усі ми живемо в добу занепаду Римської імперії, — наголосила вона. — І молодь цієї доби намагається подолати проблему відчуження й кризу цивілізаційного індивідуалізму. Оце і є самотність: коли тільки «я, я, я». І врешті людина ув’язнюється в собі, як у клітці. А от молодь шукає виходу з неї і контакту з іншими. Оця тенденція на «Молодості» дуже перспективна: в кіно з’явилася увага до людини. Справді соціальна проблема: сьогодні ми не бачимо і не чуємо одне одного, навіть у родині. А покоління молодих режисерів намагається подолати цю соціальну проблему сьогодення. Нова кіномова — як люди бачать одне одного зблизька.
Але на фестивалі було одне істотне упущення: київським студентам кіношкіл не дісталося, як в усі попередні роки, безкоштовних абонементів на всі перегляди. Бо це для них школа: побачити, що гламур уже не носять».
Колега Оксани Забужко по журі Єва Везер, голова Magyar Filmunio (Угорщина), виокремила три цьогорічні фестивальні тенденції: понад половину стрічок відзняли режисери-жінки; у фільмах — стосунки між різними поколіннями, між молоддю і людьми похилого віку; багато кінокартин — про ставлення людей до природи.
Четверту тенденцію додала продюсер, акторка Деана Якубіскова (Чехія, Словаччина): «Режисери зняли свої фільми переважно в тій місцевості, де вони проживають, це те, що хвилює їх в Америці, Південній Африці, Східній Європі. Ще один цікавий момент: у багатьох фільмах як метелик пролітала тема смерті».
Російському режисеру Сергію Лобану дуже вдалим видався фестиваль у тому, в чому він залежав від програмного директора і його команди, мовляв, є чим пишатися, а дуже ганебним — за фінансовими проблемами. Він позаздрив: «Колишні брати по соціалістичному блоку залишили Росію далеко позаду: за якістю і фільмів, і висловлювань. У Румунії вже давно, а ось я ще побачив Чехію, Словаччину. Я їх вітаю, а нас — навпаки»…
УЖИНКИ
Переможний «Подих»
У Головному міжнародному журі 41-го кінофестивалю «Молодість» підсумували кіношні ужинки. За їхнім вердиктом, Гран-прі, статуетка «Скіфський олень», диплом та 80 000 грн (партнер — оператор державних лотерей «МСЛ») за найкращий фільм конкурсної програми дісталися фільму «Подих» режисера Карла Марковіча (Австрія).
З-поміж повнометражних ігрових стрічок приз за найкращий фільм та $2500 присуджено фільму «Акації» режисера Пабло Джорджеллі (Аргентина, Іспанія), а заохочувальний диплом — фільму «Кімната самогубців» режисера Яна Комаса (Польща).
Такі ж відзнаки серед короткометражних ігрових фільмів — у «Втечі» режисера Віктора Карея (Іспанія) і в «Дівчини та мисливця» режисерки Ядві∂и Ковальської (Швейцарія).
У номінації студентських стрічок приз за найкращий фільм та $2500 розділили фільми «Корал», режисер Ігнасіо Чанетон (Аргентина), і «Мотузка та кров», режисер Куба Чекай (Польща); заохочувальний диплом за найкращу анімацію — у фільму «Галерея» режисера Роберта Проха (Польща), диплом за найкращий документальний фільм — у стрічки «Опівночі» режисерки Клари Тасовської (Чехія).
Приз імені Іва Монтана найкращому молодому актору / актрисі та 1000 євро отримала акторка Алісія Вікандер, виконавиця головної ролі у фільмі «Піднесення» режисерки Лізи Лан∂сет (Швеція).
Журі національного конкурсу «Панорама українського кіно 2010-2011» у складі Олесі Островської-Лютої, Валентина Васяновича, Дмитра Тяжлова (Україна) присудило такі призи:
Диплом за гостроту авторського висловлювання — фільму «Хворісукалюди» режисера Юрія Речинського;
Диплом за виразну кінематографічну мову — фільму «Кров» режисерки Ірини Правило.
Головний приз у конкурсі «Панорама українського кіно 2010-2011», 20 000 грн від Фонду «Розвиток України» і спеціальний приз Чеського центру в Києві та Чеських авіаліній — у фільму «Глухота», режисера Мирослава Слабошпицького.
Журі міжнародної федерації кіноклубів FICC у складі Ракеля Льорки (Іспанія),Теа Габідзашвілі (Грузія), Олега Батурина (Україна) визначило такі нагороди:
Приз «Дон Кіхот» — фільму «Молитва» режисерки Емми Бальказар (Данія);
Особлива відзнака — фільмам «Фактор Фелліні» режисерки Мирослави Хорошун (Україна) та «Корал» режисера Ігнасіо Чанетон (Аргентина).
А були ще нагороди й інших журі...