«Українські захисники відбили атаки біля 11 населених пунктів Донецької і Луганської областей. Ворог вів безуспішні наступальні дії на лиманському, авдіївському та запорізькому напрямках. Продовжує наступальні дії на бахмутському напрямку. На інших — веде оборону».

Щоденні лаконічні зведення Генштабу ЗСУ, за якими стоять жорстокі бої, само собою, періодично змінюються. Проте незмінним вже тривалий час залишається оцінка ситуації про безуспішність наступу рашистів на Донбасі. А тим часом пригнічено мимрячи, мовляв, ще нічого й не починали, головний геополітик кремля та ініціатор повномасштабного вторгнення рф в Україну змінює плани і військових керівників як циган коней. Нещодавно диктатор вкотре поставив чергове завдання черговому «керівникові «сво», начальнику генштабу зс росії герасимову: нарешті захопити українські території Донецької й Луганської областей до березня нинішнього року.

Так, ідеться про Донбас, який підступні російські «брати» зуміли перетворити на свій плацдарм та інструмент тиску на Україну ще взимку і навесні 2014 року. І наче нічого не починаючи, розпочали загарбницьку війну в лютому 2022-го, обґрунтовуючи агресію насамперед необхідністю «визволення» і повернення начебто «ісконно» своїх земель Донеччини і Луганщини.

Що маємо незадовго до лютого 2023 року? Схоже, якщо рашисти справді чогось не починали, то це рахувати кількість нових термінів загарбання всього Донбасу. Та за них це вже зробили військові експерти. Наприклад, колишній керівник Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж підтверджує наявну інформацію, що лідер держави-агресора з торішнього лютого особисто 14 разів (!) встановлював дати захоплення вже дев’ять років як прифронтового краю. 

Стратегічна модель поступового виснаження

«Перший термін визначальний: оскільки він любить символічні дати, то це було 9 травня 2022 року. Нічого не було реалізовано. Він вже змінив 12 командувачів різних рангів: не тільки об’єднаних сил, а й армій і напрямків. Знову нічого не виходить, і він винних завжди вказує — це військові й зокрема генерали. Тепер вже серед винних і пвк «вагнер» і пригожин, який обіцяв до нового року захопити Бахмут і йти далі для загарбання всієї Донецької області», — нагадує Микола Маломуж. 

Упертість і навіть затятість, із якою загарбники продовжують вести наступ на Донеччині, навіть незважаючи на величезні втрати, вже нікого не дивує на загальному тлі військових невдач, поразок і відступів у вигляді виявів «доброї волі». Певна річ, наївно вважати, що тривала героїчна оборона українського форпосту на півночі Донбасу позбавлена людських жертв та інших втрат для України. На жаль, це не так. Утім, військові експерти підтверджують: хоч Бахмут і не має дуже важливого оперативного значення, його оборона стратегічно правильна. Особливо якщо зважати на моральне і матеріальне виснаження росіян, для яких тепер загарбання міста — здебільшого політична мета.

До того ж вороги діють досить передбачувано, ведучи наступ на цьому напрямку, і наступають на граблі. Варто пригадати недавні «звитяги» російської армії в сусідній Луганській області. Вона кілька місяців безуспішно штурмувала українську оборону біля Сєвєродонецька і Лисичанська, довго анонсуючи взяття і переконуючи, що надалі «визволення» всього регіону стане майже завершеною справою.

А що відбувалося насправді? У зруйнований постійними обстрілами Лисичанськ «асвабадітєлі» увійшли вже після чітко спланованого організованого відходу українських сил оборони, а вихід ворога на адміністративні кордони Луганщини, про який оптимістично волала кремлівська пропаганда, не тільки не дав їм очікуваної великої переваги для подальшого наступу, а й змусив зупинитися і навіть надовго там заклякнути.

«Українські сили раніше використовували аналогічну модель поступового виснаження, щоб змусити російські операції в певних районах досягти кульмінації після кількох місяців великих втрат особового складу та техніки. Оборона Бахмута, ймовірно, сприятиме аналогічному результату: росіяни перекидають у цей район сили і техніку із травня 2022 року і ще не досягли якихось значних успіхів в оперативному плані», — йдеться у коментарі аналітиків Інституту вивчення війни.

Заручники «визволення»

На превеликий жаль, повномасштабне вторгнення рф для начебто визволення Донбасу насправді перетворилося на його безжальне знищення. Трагічними прикладами використання рашистами тактики випаленої землі стали Маріуполь, Волноваха та інші населені пункти на півдні Донеччини, що нині під контролем російської держави-терориста. Ущент зруйновані після кількох місяців обстрілів і міста на протилежному боці області. А жителі цих населених пунктів давно спростували міфи огидної кремлівської пропаганди про нібито очікувану ними зустріч «визволителів». Навпаки: донеччани чи луганці використовують всі наявні можливості й шляхи для евакуації, щоб триматися якнайдалі від путінців-рашистів. 

«До війни в Бахмуті жило більш як 80 тисяч людей, серед яких і ті, які свого часу вимушено перебралися до тилового колись міста з окупованих росіянами Донецька, Горлівки, Єнакієвого. На середину січня там залишилося приблизно 8 тисяч осіб. За офіційною інформацією влади, зруйновано понад 60% будівель, але насправді, мабуть, руїн ще більше. До того ж потерпіли старі раритетні споруди в центрі, яким понад 200 років. Умови виживання дуже складні, але частина людей з різних причин досі відмовляється від евакуації. Звичайно, серед них є й ті, які не проти побачити тут російський триколор. Утім, їх меншість», — запевняє знайомий, який зовсім недавно залишив місто.

З огляду на надзвичайно складну ситуацію Бахмутська міська військова адміністрація тимчасово перебралася до сусіднього міста Костянтинівка. До речі, керівником місцевої влади досі залишається Олексій Рева, який побив усі рекорди владного довгожителя: перебуває на посаді міського голови ще з 1990 року, а обирали і переобирали його містяни загалом сім разів.

Керівник міста, навідуючись до Бахмута щоденно, віднедавна опікується життям людей переважно в західній його частині, оскільки на східній околиці тривають бої. Тепер у відносно безпечній частині міста організували роботу відразу семи пунктів незламності, де всі охочі можуть отримати гарячі їжу та чай, підзарядити телефони тощо. Окрім певних зусиль місцевої влади, істотну допомогу заручникам війни нагадають волонтери, які агітують людей залишити небезпечну територію і всіляко допомагають їм виїхати звідти.

Уже тривалий час атакуючи на бахмутському напрямку без серйозних успіхів, росіяни не перестають поширювати фейкові повідомлення про «взятий» Соледар і «ось-ось взятий» Бахмут. А щоб хоч трохи виправдати дуже великі втрати «вагнерівців» та бійців зс рф, періодично вкидають фейки про буцімто ще більшу кількість загиблих українців, «бойовиків» з усіх країн світу і «техніки від НАТО». Нещодавно рашистські ресурси навіть бадьоро розповіли про… успішне знищення американського танка М1 Abrams із звичайного ручного гранатомета «муха». І навіть додали такі деталі: «Джерело запевняє, що механік-водій виявився афроамериканцем, якого не залишили живим».

Такою брехнею горе-визволителі втішаються навіть попри те, що цих танків  ще й не планують постачати зі США в Україну. А щодо «афроамериканців», то насправді чорними, як обгорілі головешки, тілами рашистів буквально завалені поля, лісопосадки чи окопи на справді гарячому бахмутському напрямку.