Моя знайома заробітчанка, яка в італійського пана чимало років працює покоївкою, повернулася на кілька днів додому. Вона була рада бачити дітей і чоловіка, який фактично став одинаком. Та саме потреба полікувати зуби змусила її приїхати: там це коштує дуже дорого. Неймовірно, але за один прийом стоматолог у Вінниці підготував 10 її зубів для встановлення коронок. Після сеансу, проводячи її на автобусну зупинку в райцентр, бачив, як вона погано почувалася, коли знеболювальні препарати перестали діяти. Навіщо себе наражати на такі муки? Вона сказала: біль вгамовує те, що заробленим коштом придбала старшому синові квартиру в Києві й збирає гроші на подарунок меншому.
Покоління українців живуть задля дітей, що зумовлено бідністю. Одна річ — дбати про дітей, а інша — жити заради них. Якщо особа працездатного віку вдається до останнього, то чи не краде в себе роки й частинку особистого щастя? А в контексті заробітчан нерідко переривається природна передача прогресивного мислення: не батьки виховують дітей, а дідусі й бабусі. А хлопці й дівчата нічим не обтяжені й тому легко їдуть у чужі краї шукати щастя.
Удома багато не можуть знайти роботу з нормальною зарплатою. А далеко не кожний, як свідчать соціологічні опитування, за здібностями спроможний на власну справу (для її започаткування потрібен стартовий капітал). Для більшості і зокрема робітничих професій заробітна плата — основа матеріального добробуту особи і родини.
Перейнявся цим під час регіональної фестиваль-виставки технічної творчості учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти «Творча молодь Вінниччини». У цій галузі в області навчається понад 13 тисяч учнів, яких готують на понад 120 робітничих професій. Загалом на Вінниччині 28 ЗП (ПТ), а також Вінницьке вище професійне училище департаменту поліції і охорони та Вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.
Кузня робітничих кадрів пристосовується до потреб ринку. За даними облдержадміністрації, завдяки підтримці уряду в області створено 15 виробничо-практичних центрів, дев’ять із них — за останній рік. На це було спрямовано майже 10 мільйонів гривень. До створення навчальної матеріально-технічної бази в училищах залучають вітчизняні підприємства, а також іноземних інвесторів. Може, останні моделюють ситуацію на українському ринку праці з урахуванням власних потреб?
Вікіпедія пише, що у 2016 році підготовку робітничих кадрів здійснювали 817 державних професійно-технічних навчальних закладів: 372 професійні ліцеї, 166 вищих професійних училищ, 95 професійно-технічних училищ, 67 центрів професійно-технічної освіти, 65 навчальних центрів при кримінально-виконавчих установах закритого типу тощо. На 1 січня 2016 року в професійно-технічних навчальних закладах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, навчалося 303,1 тисячі осіб. Елементарні підрахунки свідчать, що за роки незалежності в нашій країні підготували кілька мільйонів робітників. Проте нещодавно голова однієї з об’єднаних громад зауважив, що місцевий бізнес відчуває певну нестачу робочих рук. «То неправильно, що молодь і люди середнього віку їдуть на заробітки за кордон», –– зауважив він.
Доки український бізнес не зіткнувся з ознаками проблеми дефіциту кваліфікованих робітників основних професій, нікому не було діла до явища заробітчанства. Понад те, гріла думка, що так зменшується надлишок безробітних на вітчизняному ринку й залучається валюта у державу. Мабуть, у безвізовому режимі є зацікавлений компроміс обох сторін.
Нині зарплата в середньому в Україні (зокрема й у виробничих галузях), м’яко кажучи, не конкурентна тій, яка в ЄС, а кількість заробітчан ніби збільшується. Це свідчить про наявність ще певного люфту між потребою вітчизняної економіки у кадрах та їхнім відтоком за кордон.
Правильно чи не правильно, що їдуть на заробітки? Цим комплексним питанням можна крутити як циган сонцем залежно від ситуації та інтересів різних соціальних груп і дежави. Практика багатьох років свідчить, що навряд чи з доброї волі український бізнес загалом дасть гідну зарплату. Утім, він змушений буде це зробити через посилення конкуренції: нині український ринок праці — частина відкритого ринку Європи.
Тож заробітчани, вирушаючи кожний із власною метою у більш сприятливе середовище, разом рухають підвищення зарплати в Україні.