"Заробітки на протестах"

Олександр КРЮЧКОВ
31 грудня 2019

Упродовж понад двох тижнів спостерігав щоранку, йдучи на роботу, поблизу Майдану Незалежності величезний натовп людей. Це протестний електорат, який помаранчевими колонами (поверх одягу на людях накинуті жилети жовтогарячого кольору) прямував в бік Національного банку вулицею Інститутською. Одного дня не втримався і витяг мобільний, щоб сфотографувати учасників акції. У відповідь почув кілька матюків з натовпу, ще й отримав фігуру з трьох пальців, яку скрутила в об’єктив якась дама.

Не збираюся розповідати, чому під стінами НБУ тривалий час свистіли, кричали протестанти. Мене непокоїть, що в Україні за останні п’ять-десять років сформувався справжній клас заробітчан, які за 100—200 гривень готові цілий день махати прапором, тримати плакати над головою і кричати «Ганьба!» будь-де. Навіть біля громадського туалету, якщо скажуть. Нічого іншого вони більше робити не вміють. Хоч ні — вміють ще пити горілку після мітингів.

Керівник одного з підприємств, із яким я поділився думками з цього приводу, погодився. «Я з цікавості пішов на якийсь мітинг, — розповів. — І в натовпі підібрав кілька адекватних, на мій погляд, чоловіків, яким запропонував роботу в себе. То мене навіть не захотіли слухати! Прохідна, завод, сказали, — це не для них. Навіть за пристойні гроші! Тоді мені страшнувато стало».

У підсумку в Україні стали закривати підприємства. І не через брак замовлень, а через відсутність робочої сили. Замість того, щоб освоювати нову техніку, працездатна молодь ходить по мітингах, стоїть у наметах, роздаючи листівки перед виборами чи під час якихось інших заходів або ж бігає з агітками по під’їздах, вкидаючи макулатуру в поштові скриньки. Прочитав якось оголошення, що одній фірмі терміново потрібні фасадники. Зарплату роботодавець обіцяв понад 35 тисяч гривень на місяць, спецодяг, харчування, навіть житло. Я зателефонував за вказаним номером і поцікавився, чи багато охочих відгукнулося. У відповідь почув, що… не було з кого обирати, бо в одного — дві ліві руки, іншому працювати горілка заважає.

Ні, розумні, талановиті люди в нас є. Але більшість їх нині за кордоном. За даними Міністерства соціальної політики України, в Польщі, Німеччині, Чехії та інших європейських країнах на постійній основі працює понад 3,2 мільйона наших співвітчизників. В окремі ж періоди їхня кількість зростає до 9 мільйонів осіб.

А тепер трохи даних про трудові втрати в Україні: якщо вірити Держстату, 1 січня 2019 року нас було 42 мільйони 153 тисячі 200 людей. 9 мільйонів з них працюють за кордоном, 11,5 мільйона — пенсіонери. Залишається 21,5 мільйона осіб. Далі: 1 мільйон 335 тисяч дошкільнят (дані 2018 року), 3 мільйони 911 тисяч школярів, 269 тисяч учнів закладів профтехосвіти та 1,5 мільйона студентів вишів — це ще понад 7 мільйонів осіб. Отже, залишаються близько 14,5 мільйона людей.

А ще ж армія, Нацгвардія та Нацполіція… Лондонський Міжнародний інститут стратегічних досліджень у виданні The Military Balance зазначив, що 2018 року Збройні сили України налічували 204 тисячі військовослужбовців, а департамент персоналу МВС сумарну штатну чисельність самого міністерства, Нацгвардії та Нацполіції визнав 241,5 тисячі осіб. Отже, ще півмільйона із трудової рахівниці.

Чимало робочої сили перебуває в кабінетній армії, яка останнім часом опікується більше не зростанням промислового та сільськогосподарського виробництва, а рівнем власної зар­плати. Доступні дані інтернету стверджують, на 170 громадян в Україні припадає один чиновник. Отже, у м’яких кріслах сидить не менш як 2,5 мільйона осіб. У залишку — 11,5 мільйона.

І це ще не все: після окупації Криму та частини Луганської й Донецької областей (ще одна цікава статистика) в Україні налічувалося 1700 медичних закладів на 309 000 ліжок. Отже, приблизно така кількість українців постійно лікується. А майже 60 тисяч осіб (за даними Мін’юсту) відбувають покарання в наших установах (без Криму та окупованих Луганської і Донецької областей) позбавлення волі кримінально-виконавчої системи України.

Нарешті великий відтік робочої сили із промислового та сільськогосподарського виробництва відбувається через збільшення різноманітних ринків і базарів. Нічого не виробляємо, але любимо торгувати — будь-де. Навіть на землі, підстеливши якусь ряднинку під куплений і перепробуваний імпортний товар. Тому до базарної армії, яка торгує навіть у невеличких населених пунктах, можна зарахувати ще близько пів мільйона людей.

Одне слово, лише трохи більш як 8 мільйонів українців ще можуть працювати. Але третина з них, стверджують у Центрі економічної стратегії, — це домогосподарки. Залишається… Та ви й самі бачите, скільки. І якщо ці робочі руки віддати мітинговій вулиці, на Україну чекатиме повний крах. Або наші підприємства почнуть заповнюватися громадянами африканського та азійського континентів.

Не хотілося б…



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua