Мало якому із законопроєктів пощастило менше, ніж злощасному 3131 та альтернативному 3131-д. Ми вже писали, що його ухвалення давно вимагали об’єднання сільгоспвиробників. Адже в Україні назріла необхідність вивести з тіні нелегальний обробіток сільськогосподарських наділів, з якого держава нічого не отримує («УК»). А таких наділів, за деякими оцінками, до 40% усіх орних земель держави (точніше ніхто не знає, бо вони перебувають поза офіційним обліком).

Готуючи до публікації червневий матеріал, ми вважали, що актуальність порушеної проблеми не викликає сумнівів. Однак помилилися: проєкт документа наразився на хвилю критики.

І якби обґрунтованої — 90% авторів критичних публікацій та виступів на цю тему повторюють одні й ті самі надумані тези один за одним, демонструючи повне нерозуміння предмета. Лише невелика частина критиків розуміють проблему і спотворюють її суть цілком свідомо (з яких міркувань — тема окремої розмови).

Покарання за чесність

Загалом соціальні психологи не радять повторювати брехню, аби її не поширювати, але деякі тези опонентів законопроєкту все-таки доведеться нагадати. Отже: мовляв, документ лобіюють олігархи, у разі його ухвалення всі (підкреслимо це слово) сільгоспвиробники муситимуть платити додаткового податку по 6 тисяч гривень на рік з паю 4 гектари (до речі, це середній розмір паю, насправді розміри паїв в Україні істотно різняться залежно від площі орних земель у певній місцевості). З такої причини власники паїв, мовляв, зубожіють і муситимуть після відкриття ринку землі терміново продавати її за скільки запропонують.

Насправді ж про жоден додатковий податок там не йдеться. Ті, хто сумлінно сплачує податок нині, не платитимуть більше. Зате платити податок муситимуть ті, хто тепер його не платить. І розмір платежу, який усі цитують, — це мінімальна сума вже чинного податку, який мусить з одного гектару заплатити кожен землевласник.

Спостерігаємо вочевидь парадоксальну ситуацію: тих, хто обробляє землю легально, поставлено у відверто дискримінаційні умови порівняно з тими, хто працює в тіні. Офіційно зареєстровані сільгоспвиробники вже нині сплачують з гектара від 2 до 5 тисяч гривень податку, тоді як інші — нічого, а пропоновані у законопроєкті 1250 гривень з гектара для них забагато!

Казки про одноосібників

Певна річ, з’явилося чимало охочих поживитися з такого стану речей. Професійні опоненти законопроєкту дуже переймаються долею бідолашних одноосібників, які в поті чола вирощують на своїй ділянці сільгосп­продукти суто для власного вжитку і цим ледве-ледве заробляють собі на прожиття.

Можна було б і розчулитися, якби не одна заковика: більшість отих одноосібників існують лише на папері. Значна частина тих, хто здавав свої паї в оренду, скористалися законодавчим нонсенсом і перейшли на статус одноосібників, насправді ж залишилися такими самими орендодавцями при тих самих орендарях, лише неофіційно.

Тепер роботи на їхніх землях здійснюють за готівковий розрахунок без сплати податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), єдиного соціального внеску (ЄСВ), єдиного податку четвертої групи спрощеної системи оподаткування або податку на прибуток підприємств. Відповідно власники ділянок не лише не сплачують державі ні копійчини, а й претендують на певні соціальні пільги як малозабезпечені. Виходить, на їхньому захисті стоять деякі експерти та ЗМІ? Прикро, якщо так!

Нам можуть зауважити: мовляв, не всі ж такі, є й справжні одноосібники, які обробляють свої наділи самостійно і отримують продукцію суто для власного вжитку. Справді, є й такі, але чи для власного вжитку? Чи здатна людина сама з’їсти врожай із чотирьох гектарів, хай навіть разом з родиною? Приміром, це близько 8 тонн зерна пшениці, а то й більше, коли добрий урожай, понад 60 тонн картоплі.

Певна річ, частину продукції такий виробник продає. Скільки з цього отримує держава — питання риторичне. Зрозуміло, чому закриття ринків через карантинні обмеження викликало стільки нарікань — на базарі продукція продається за готівку без будь-якого обліку, натомість крамниці мусять звітувати податковій, отже це для багатьох небажаний варіант.

Програє держава

Натомість якщо сільгоспвиробник має офіційний статус фермера — тут уже держава свого не упустить! Ті, хто працює легально, платять з одного гектара набагато більше, ніж це передбачено законопроєктом 3131-д. Там суму мінімального податку встановлено на рівні 1250 гривень, а зареєстровані сільгоспвиробники платять від 2 до 5 тисяч. Хіба це справедливо?

Заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Михайло Соколов зауважує: навіть найгірший сільгоспвиробник отримує з гектара не менш як 14 тисяч гривень, старанний — і всі 20 тисяч. То йому 1250 гривень сплатити державі шкода? Він через це збанкрутує? На думку декого, так і буде, але чи ми із цим погодимося?

Насправді через такий стан речей єдиний, хто збанкрутує, — держава. Через нелегальний обробіток бюджети всіх рівнів щороку недоотримують 50—90 міль­ярдів гривень.

Тому територіальні громади, на землях яких господарюють так звані одно­осібники, не мають змоги фінансувати освіту, охорону здоров’я, соціальний захист справжніх, а не паперових малозабезпечених. Це призводить до деградації сільських територій, але деяких захисників нелегальних сільгоспвиробників, схоже, це не дуже турбує.

На заперечення опонентів законопроєкту має що відповісти і Всеукраїнський конгрес фермерів. Там слушно вважають, що відмова від детенізації галузі спонукатиме фермерську спільноту переходити на нелегальні форми роботи без сплати податків. Хто від цього виграє? Певна річ, не держава!

Тоді хто? На рівні центральної влади можуть не бачити, хто в якому районі займається тіньовим обробітком землі, але цього не можуть не знати на рівні місцевої влади та ОТГ. Тож задля збереження нелегального статусу тіньовики мусять сплачувати хабарі місцевим представникам влади, а далі ці кошти йдуть владними щаблями дедалі вище.

І цими самими грошима оплачуються послуги псевдоекспертів, популістів та інших заангажованих, що налаштовують суспільну думку на подальше збереження теперішнього становища в інтересах певних осіб. На цьому наголошено у спільній заяві фермерської спільноти та Всеукраїнської аграрної ради. Рада і Всеукраїнський конгрес фермерів закликають припинити маніпуляції навколо цього питання, замовчуючи негативні наслідки збереження нинішнього становища.

Всеукраїнська аграрна рада, Український клуб аграрного бізнесу та інші аграрні асоціації, обговоривши законопроєкт із малими та середніми фермерами, дійшли висновку, що ставка мінімального податкового зобов’язання має бути диференційованою залежно від розміру господарства за принципом: що менше господарство, то менший податок. Такі зміни пропонують внести до законопроєкту під час його доопрацювання до другого читання.

ТИМ ЧАСОМ

Президент України Володимир Зеленський підтримав до­опрацьований законопроєкт №3131-д щодо детінізації виробництва сільгосппродукції. Про це він заявив на зустрічі з представниками бізнесу у Волинській області. «Чесно кажучи, я за (законопроєкт 3131-д). Це один з тих законів, який виводить з тіні весь сектор фермерства. Всі повинні бути білими, сірих і чорних не повинно бути. Саме про це закон», — сказав Президент.