Україна не тільки не припинила під час повномасштабних воєнних дій освітнього процесу, а й продовжує реформу галузі. Зокрема це стосується вищої освіти, яка за роки незалежності змінювалась неодноразово. Нині у планах уряду — зміна підходів до державного замовлення й фінансування вищої освіти. Про нові підходи до фінансування вищої освіти, гранти на навчання та їх розміри, необхідні законодавчі зміни для цього, а також освітянське лідерство Укрінформу розповів заступник міністра освіти і науки Михайло ВИННИЦЬКИЙ.
— Пане Михайле, нещодавно Кабінет Міністрів погодив проєкт закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам», тож у 2024—2025 навчальному році абітурієнти, можливо, вступатимуть до вишів по-іншому. Розкажіть докладніше про це.
— Нинішню систему, за якою держава фінансує здобуття вищої освіти, не можна назвати справедливою. Вона базується на тому, що студент вступає у виш в одному із двох статусів: бюджетником або контрактником. Якщо він написав іспит чи тест відмінно — добре, він потрапляє на бюджет, і держава стовідсотково оплачує навчання. Написав гірше — освіту держава не оплачує. І часто це може бути різниця, умовно кажучи, в пів бала — людина зі 175 балами потрапляє на бюджет, а зі 174,5 — на контракт.
А держава зацікавлена в тому, щоб її громадяни здобували якісну освіту. Тому наше завдання — фінансово підтримувати щонайбільшу кількість здібних абітурієнтів, які усвідомлено хочуть вчитися, розвиватися. У нас високоосвічене населення, кажу про це як соціолог, а не заступник міністра. Одна із причин того, що ми ефективно протистояли повномасштабному вторгненню в лютому 2022 року, — велика кількість освічених та свідомих громадян, які вміють брати на себе відповідальність. І нам потрібно й надалі розвивати людський капітал, дбати, щоб наступне покоління було освіченішим. І чорно-білий поділ бюджетник/контрактник має відійти в минуле.
Запропоновано таке: вступник складає ЗНО чи НМТ і на підставі результату отримує певну суму коштів від держави — грант. Кошти надходитимуть в електронному вигляді на телефон, їх можна використати лише для оплати за навчання. Тому що суми будуть такими, що покриватимуть не всю вартість освітньої програми, загальну суму коштів державного фінансування зможемо розподілити серед більшої кількості вступників. Так вступник отримає не стовідсотковий еквівалент вартості навчання в омріяному виші, а наприклад, 80, 50 або 30%, але ці кошти одержать значно більше людей.
У нинішніх економічних умовах нам важливо, щоб більша кількість громадян мала державну підтримку здобуття освіти. Це означає, що система, яка передбачає, що меншість одержує повну підтримку, а більшість — нічого, має відійти в минуле. Це питання справедливості.
— Тоді що буде з державним замовленням, якщо запропоновано ввести грантову систему?
— По-перше, від справжнього державного замовлення, за яким фінансують всі сто відсотків вартості навчання, не відмовляємося — за такою системою фінансуватимуть певні спеціальності й найздібніших вступників. Але не більшість, а чітко визначених.
У широкому розумінні термін «державне замовлення», який ми вживаємо, застарів. За радянських часів держава могла замовити підготовку студентів, адже можна було порахувати, що для державного сектору, який займав 90% економіки, потрібна конкретна кількість фахівців. Тепер не знаємо, скільки нам буде потрібно економістів, менеджерів, юристів, ІТ-інженерів, архітекторів чи філософів, скажімо, через десять років. Є спеціальності, за якими можемо це прогнозувати, — від учителів, медпрацівників, військових до фахівців з атомної енергетики. Держава замовляє у закладів вищої освіти фахівців за визначеними спеціальностями, бо вони їй потрібні. І держава має дати їм певні гарантії — зокрема, наявності першого робочого місця. Не йдеться про розподіл, як за радянських часів, а про кілька опцій першого робочого місця, можливість їх обрати. Очевидно, що в цій системі через два-три роки перші робочі місця мають бути з привабливою зарплатою.
А для інших спеціальностей, потребу в яких держава не може прогнозувати (наприклад, право, IT-інженерія, політологи, соціологи, економісти тощо), вона не гарантуватиме робочого місця. Але нам потрібні високоосвічені люди, тож обирайте спеціальності відповідально, а держава дасть вам певні кошти, щоб ви досягали своїх цілей.
— Якого розміру будуть ці суми і від чого вони залежатимуть?
— За нашими оцінками, грант може становити 15—55 тисяч гривень на рік. Нині держава оплачує навчання бюджетника в середньому 54 900 на рік за студента. Умовно наступного року 190-бальник може отримати 55 тисяч і з цими грошима прийти до топового закладу, і це покриє повну вартість навчання. А можливо, вартість буде вищою на топову спеціальність у столиці, але навчання на тій самій спеціальності не в Києві, а в Івано-Франківську чи Кропивницькому буде дешевшим. Тут вмикається механізм конкуренції між закладами і містами.
— Чи не підвищать виші в такому разі вартість навчання?
— Може статися, що певні топові заклади на окремих спеціальностях контрактну вартість підвищать. Але це не означає, що хтось може залишитися без гідного навчання. Ми передбачаємо систему соціальних грантів, пов’язану з матеріальним станом сім’ї. Отже, якщо є здібна дитина із сільської місцевості, дитина-сирота або дитина учасника бойових дій, будуть соціальні гранти, які покриватимуть різницю між отриманим грантом і вартістю навчання. Передбачено й пільгові кредити.
І важливо ще врахувати законопроєкт, який зараз на фінальних стадіях прийняття у Верховній Раді, про індивідуальні освітні траєкторії. Там ідеться про те, що студент зможе регулювати свій темп навчання. Цілком ймовірна ситуація, коли студент, який не підпадає під соціальний грант і не захоче брати пільговий кредит, отримає грант 50 тисяч гривень, але захоче йти на програму, де контракт коштує 70 тисяч. Тоді він зможе влаштуватися на роботу, щоб заробити відшкодування цієї різниці. Знаходження балансу між роботою та навчанням — частина формування суб’єктного громадянина. Індивідуальні освітні траєкторії передбачають, що можна зменшити кількість кредитів, яку необхідно набрати щороку і розтягнути бакалаврат наприклад на п’ять років.
Щоб усі ці зміни запрацювали для вступників з вересня 2024-го, нам треба внести зміни в законодавство. Проєкт закону щодо розвитку індивідуальних освітніх траєкторій та вдосконалення освітнього процесу у вищій освіті вже пройшов перше читання у Верховній Раді. Надіємося, що в лютому його ухвалять в остаточній версії. Законопроєкт про зміни в системі бюджетного фінансування вищої освіти буде зареєстровано у ВРУ вже незабаром, і ми розраховуємо на ухвалення його в березні. Ще є законопроєкт про модернізацію мережі закладів вищої освіти. Але він не зачіпає вступників наступного року, це швидше про те, що нам треба змінити впродовж тривалого часу.
Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підсумкової атестації та вступної кампанії 2024 року» вже ухвалено. Він передбачає проведення НМТ з чотирьох предметів, з яких обов’язкові українська мова, математика, історія України, і один на вибір. Прогнозуємо, що наступного року багато вступників обиратимуть четвертим предметом англійську мову.
Процес складання НМТ вступниками 2024 року, як і торік, триватиме до середини червня. Сподіваюся, що до початку весни в нас уже достатньо добре буде розвинена інфраструктура укриттів, щоб НМТ проводити там.
Трохи із запізненням, у березні чи квітні очікуємо на Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році. Вступники вже знають, що їх чекає щодо НМТ. У червні-липні, коли вони вступатимуть, визначатимуть свої пріоритети, в кабінетах вступників з’явиться ще одна зміна, а саме: ти йдеш на спеціальність державного замовлення чи претендуєш на грант для повної або часткової оплати контракту. Якщо вибір припадає на спеціальність державного замовлення, то все залишатиметься, як було дотепер, — широкий конкурс, розподіл бюджетних місць між закладами залежно від вибору і балів вступників. Стосовно грантів: зі вступом все буде так само, але ще додатковий етап — гроші прийдуть на телефон, маєш підписати контракт, оплатити частину або повністю за допомогою гранта.
— Скільки вступників очікуєте 2024 року?
— 2023-го НМТ складало майже 260 тисяч випускників, з них 20 тисяч — за кордоном. Подібні цифри ми прогнозуємо і 2024 року, але меншу кількість за кордоном, адже діти повертаються. І до речі, факт повернення і написання НМТ вступниками в українські університети, які перебувають за кордоном — переважно в країнах ЄС, які їм пропонують пільговий вступ у свої ж заклади — ознака того, що в нас освіта хороша. Абітурієнти голосують ногами за нас.
— Що буде з пільговими категоріями вступників, зокрема дітьми, котрі залишилися без батьківського піклування, дітьми захисників Батьківщини, які залишилися сиротами? Як система грантів вплине на них?
— Це залежить від категорії пільг, про які говоримо. Якщо йдеться про дітей загиблих у війні, то обов’язок держави — дати їм змогу навчатися. Буде зроблено все, щоб вони вступили. Щодо інших категорій, людина матиме доступ до соціального гранта, однак вона спочатку має вступити в заклад вищої освіти. Це фундаментальна відмінність від того, що є нині. Тепер фактично йдеться про пільгові місця в закладах вищої освіти. Абітурієнт, який претендує на пільгу, може скласти НМТ на 140 балів, і його все одно візьмуть у ЗВО. Це неправильно. Скажу як викладач, що до середини першого заняття можу визначити, хто пільговик, а хто ні. Це видно одразу, чи дитина вступила тому, що має знання, чи тому, що має пільги. І ця проблема — негативний чинник, який впливає на якість освіти загалом, бо університети — це спільноти. Коли людина — у спільноті мотивованих людей, які хочуть учитися, то вона відповідно вчитиметься старанніше. А якщо спільнота немотивована, то якість буде нижчою. Відповідно йдеться про те, що ми хочемо створювати контингент мотивованих студентів. Отже, держава має зобов’язання перед дитиною з пільгової категорії, але та спочатку має вступити, отримати мінімальний грант, а якщо буде потрібно, то решту доплатить держава.
— Ви згадали про те, що мережа університетів не може базуватися тільки у великих містах, таких як Київ, Львів. Ви також казали, якщо грант не покриває навчання у виші у великому місті, то абітурієнт може обрати і не топовий виш. А як же тоді якість освіти, яку за замовчуванням очікують саме в топових вишах у великих містах?
— Почнемо з мережі закладів вищої освіти. Подивимося на демографічну ситуацію приблизно 15 років тому. 2008-го в нас було приблизно 650 тисяч випускників шкіл. 2023 року — 360 тисяч дітей закінчили наші школи. Звісно, це частково наслідок війни, окремі території непідконтрольні. Але навіть коли ми повернемо Крим, Донбас, повернемося до міжнародно визнаних кордонів, то все одно будемо в ситуації, коли мережа закладів в нас становила приблизно 350 закладів вищої освіти, в кожному з них вчилося в середньому 6 тисяч студентів. 2021 року кількість закладів вищої освіти трохи зменшилася, але середня кількість студентів в кожному виші знизилася до 3,4 тисячі студентів. Отже, маємо мережу й інфраструктуру, яка побудована для однієї кількості здобувачів, а фактично є інша, значно менша.
На сьогодні в системі МОН 139 державних закладів вищої освіти, не рахуючи філій. Це державні університети. Крім того, майже сотня приватних. Закономірно, що з тих 139 державних університетів можна виокремити до 20 кращих. І важливо, що ці кращі фактично розподілені у всій Україні. Тобто у всіх регіонах є абсолютно нормальні виші, фактично в кожній області.
Це не завжди заклади з науковими здобутками світового рівня, на кшталт Кембриджа, Гарварда. Але в кожному з міст — чи то у Хмельницькому, чи то у Вінниці, чи то в Рівному (спеціально згадую не традиційно великі університетські міста) є нормальні заклади вищої освіти, націлені на ринок праці, готують фахівців. Ці заклади мають розвиватися. Але коли в одному місті є два, три чи чотири заклади вищої освіти, то виникає питання, чи потрібно їх там стільки. У Тернополі, до прикладу, чотири заклади вищої освіти, в Івано-Франківську — три плюс переміщений заклад з Херсона. Демографія показує, що так бути не може. Ми повинні прагнути до певного масштабу закладу, до мультидисциплінарності. Це важливо, бо коли є більший заклад, у студента більший вибір предметів, збільшується конкуренція між викладачами, підвищується якість предметів, які викладають якісно. Тож студенти долучаються до світогляду, який має великий університет. На старших курсах студенти медуніверситету вчитимуться переважно медичних спеціальностей, але база має бути спільною.
— Наскільки університетам доведеться трансформувати свої освітні програми, напрями навчання?Будь-яке об’єднання передбачає певну роботу над тим, чого саме навчатимуть студентів.
— Тут якраз йдеться про 2024 рік, про масштабні зміни. Насамперед треба розуміти, що 2024 року ми розпочинаємо великий проєкт з оновлення всіх стандартів освіти. Стандарти оновлюватимуться у зв’язку з двома чинниками.
Перший — ухвалення, як ми сподіваємося,законопроєкту щодо індивідуальних освітніх траєкторій. Там прописано іншу модель формування стандартів. Ті стандарти, які існують нині, було затверджено здебільшого у 2017—2028 роках, і, так чи інакше, вони вже потребують оновлення. Якщо законопроєкт буде ухвалено, стандарти треба буде оновити.
Другий — у нас гармонізують перелік спеціальностей з Міжнародною стандартною класифікацією освіти. Це вимога закону ще з 2019 року, і нещодавно нам нагадала Єврокомісія, що це вимога нашого статусу як кандидата в ЄС. У нас було 28 галузей, тепер буде 10 плюс одна — воєнні науки. Відповідно, окремі спеціальності змінюватимуться, щось буде укрупнюватися, з’являтимуться нові. Це, знову-таки, поштовх, щоб оновити стандарти.
Наталія МОЛЧАНОВА,
Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)