У квітні цього року в столичному Будинку учителя відбулося велелюдне відзначення 30-річчя Українського фонду культури. Та незабаром святкові урочистості затьмарила сумна звістка: після тривалої тяжкої хвороби пішов у вічність фундатор і беззмінний керівник УФК поет, академік, Герой України Борис Олійник.
Чи не матиме негативних наслідків ця втрата на подальшу діяльність фонду? Які перспективні завдання вбачає його нове керівництво? Адже не секрет, що виконання багатьох культурницьких програм, матеріальна підтримка благодійників, розширення зв’язків з діаспорою значною мірою розвивалися і міцніли завдяки особистому авторитету Бориса Олійника. Про це наша розмова з новообраним головою УФК Олександром Бакуменком.
— Олександре Даниловичу, почесна ноша лягла на ваші плечі у нелегкий для національної культури час. Але з огляду на те, що ви пліч-о-пліч несли її з засновниками фонду Борисом Олійником і його першим заступником Дмитром Янком, світла їм пам’ять, вам вдасться продовжити успішну діяльність знаної далеко за межами країни благодійної організації.
— Нині в Україні діє безліч благодійних громадських організацій і фондів. Але впевнено можу стверджувати: такою кількістю знакових втілених у життя культурницьких програм, що в активі УФК, не може похвалитися жодна з них.
Першими довгостроковими програмами, які успішно діють і нині, стали «Пам’ять», «Краєзнавство», «Народна пісня, народна творчість», «Рідна мова», «Т.Г. Шевченко», «Молодь і культура», з якої згодом виокремилася програма «Нові імена України», «Повернення культурних та історичних цінностей в Україну», «Відродження культури народів, що живуть в Україні». За активної участі фонду свого часу створювали історико-освітнє товариство «Меморіал» і пам’ятник жертвам репресій у Биківні. У 1990 році на околиці міста Лубни ми вперше освятили хрест на кургані скорботи в пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років. За особистого клопотання Бориса Ілліча, його звернення до міністра оборони колишнього СРСР, відбулося звільнення приміщень Києво-Могилянської академії від військового відомства і відродження її функціонування як навчального закладу.
За сприяння фонду засновано Товариство української мови імені Тараса Шевченка, яке згодом стало ВУТ «Просвіта», відкрито першу в історії України школу кобзарського мистецтва в селі Стрітівка на Київщині — нині Вища педагогічна школа кобзарського мистецтва.
Упродовж трьох років Український фонд культури та інформаційний спонсор — редакція газети «Сільські вісті» втілювали у життя незвичайний задум сільської жінки з Дніпропетровщини Галини Заболотної. Солдатська вдова у листі до Бориса Ілліча висловила ідею створення народним коштом пам’ятника українським берегиням, які втратили суджених у Другій світовій війні. Зробила у благодійну справу і перший внесок — 100 гривень. 22 червня 2012 року, в День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні у столичному парку Перемоги відбулося урочисте відкриття величного монумента Матері-вдові.
Та хіба можна перелічити всі благодійні акції, здійснені фондом упродовж тридцяти років?
— У переліку програм діяльності фонду ви назвали «Повернення культурних та історичних цінностей в Україну». Де і які національні раритети вдалося знайти?
— Програму «Повернення» ми успішно втілюємо в життя за сприяння Міністерства закордонних справ, працівників Постійного представництва України при ЮНЕСКО, дипломатів наших посольств, благодійників з діаспори. Під час Другої світової війни фашистські окупанти вивезли з України понад 130 тисяч творів мистецтва, унікальні стародруки і рукописи. Неоціненних втрат зазнали наші музеї, бібліотеки, наукові заклади, архівні установи.
Пошуки і повернення культурних та історичних цінностей на Батьківщину — програма безстрокова. Адже нині у Криму і на сході України орудує новий окупант-грабіжник — Росія.
Щодо повернутих раритетів. Як і благодійних акцій, прикладів віднайдення і повернення на Батьківщину історичної спадщини чимало. Ось про що можна довідатися з нашого реєстру. За сприяння єпископа Онтаріо (Торонто) Романа Даниляка, президента Товариства об’єднаних українських канадців Юрія Москаля, голови секретаріату Товариства «Україна» Станіслава Лазебника повернуто у храм прописки унікальну ікону Охтирської Божої Матері. Старанням представників України в ЮНЕСКО, письменника Володимира Панченка й інших подвижників повернуто архів та особисті речі Володимира Винниченка, які нині експонують у музеї міста Кропивницького. За участю хранителя відділу рукописів Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України Сергія Гальченка Фонд культури придбав із приватного видання оригінали-рукописи письменниці Марка Вовчка, її передсмертну записку та інші матеріали — всього 344 аркуші.
Відомий публіцист і громадський діяч Петро Кравчук (Канада) передав до музею-архіву літератури та мистецтва України листи художника Василя Касіяна, писані ним упродовж десятиліть до брата Івана в Канаду. Барон Едуард фон Фальцфейн (князівство Ліхтенштейн) повернув в Україну матеріали про заснування його дядьком Фрідріхом заповідника «Асканія-Нова» на Херсонщині. Віце-президент Німецької асоціації українців професор Богдан Осадчук подарував графічні твори художника Олександра Архипенка, які нині експонують у столичному музеї Українського образотворчого мистецтва. Роман Смик (США) подарував архів, особисті речі й картини Богдана Лепкого, які увійшли до експозиції музею письменника у місті Бережани на Тернопільщині.
Цей перелік можна продовжувати. Повернення історичних цінностей в Україну — нелегка і тривала справа. На сьогодні цю програму УФК виконує успішно.
— Олександре Даниловичу, вислів «на сьогодні» має прямий стосунок до вашої подальшої роботи на посаді голови УФК. Тож який стан справ у фонді, що в планах?
— УФК здійснює діяльність не лише в Україні, а й далеко за її межами. Останнім часом окремі програми фонду переосмислили й інтерпретували нові креативні учасники — члени УФК. Наприклад, у програмі «Т.Г. Шевченко» з’явився новий успішний проект народної артистки України Галини Яблонської «Тарас Шевченко єднає народи» — міжнародний фестиваль-конкурс. До програми «Молодь і культура» долучилися міжнародна молодіжна організація «Студент за кордоном» на чолі з Дмитром Булаєвим і «Федерація жінок за мир» на чолі з Тетяною Коцебою. У програмі «Пам’ять» активізувався з творчими ініціативами громадський організаційний комітет великого проекту «Сковорода-300», національні спілки України: художників, краєзнавців, журналістів.
Крім нинішніх літературно-мистецьких конкурсів і премій, маємо на меті заснувати кілька нових. У червні цього року відновили літературно-мистецький конкурс і вручили у трьох номінаціях міжнародну літературно-мистецьку премію імені Володимира Винниченка, а 10 вересня провели у Березовій Рудці пісенне свято «Осіннє золото», присвячене пам’яті Дмитра Луценка. Літературно-мистецьку премію імені поета-пісняра вручили шістьом лауреатам.
До кінця року плануємо відродити Всеукраїнську літературно-мистецьку премію імені І. Нечуя-Левицького, провести конкурс на здобуття премії імені Миколи Сингаївського. Активно співпрацюємо з Фондом Максима Рильського «Троянди й виноград», Київським дитячим фондом, благодійною організацією «Журналістська ініціатива».
До речі, наша активність у літературно-мистецькому житті не залишилася не поміченою. До нас у цьому році на правах асоційованих членів приєдналися благодійні фонди Олеся Гончара, Петра Тронька, Раїси Кириченко, Миколи Сингаївського, Павла Глазового, Олекси Коломійця. Таке єднання навколо УФК відомих імен діячів української культури ХХ—ХХІ століть — добре підґрунтя для створення у стінах фонду музею національної культурної спадщини.
Маємо всі умови для суспільно-творчої діяльності. Триває широка організаційна робота зі створення народного хору під орудою професійного хормейстера Дмитра Булаєва, студії естрадного вокалу під керівництвом заслуженої артистки України Каріни Карасьової й композитора Олександра Швидкого, оркестру народних інструментів під орудою В’ячеслава Полякова. На чолі з керівником мистецького батальйону УФК Зоєю Ружин активізується шефська діяльність над підрозділами АТО. За нашим статутом, на матеріально-господарській базі фонду надаватимуть суспільно-мистецькі послуги киянам, міжнародним установам, акредитованим в Україні для проведення конференцій, виставок, театральних та мистецьких зустрічей. Усі заходи відбуватимуться безкоштовно і матимуть представницький характер.
У найближчих планах — створення видавництва «Український фонд культури», випуск часопису «Марафон». Свідоцтва про їхню державну реєстрацію вже отримано.
За суспільно-мистецьку діяльність, активну популяризацію української культури й мистецтва, організацію мистецьких фестивалів, днів культури міжнародних установ, акредитованих в Україні, ми отримали чимало вдячних листів, почесних грамот і відзнак від багатьох урядових і громадських організацій. Зокрема від посольств Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Польщі, Туркменістану, Киргизстану, Міжнародної федерації молоді, японського культурного центру «Сан», Всеукраїнського оргкомітету великого проекту «Сковорода-300», Міністерства оборони України та багатьох інших.
— Напевно, у робочих планах на новий звітний період є й рішення про вшанування пам’яті Бориса Ілліча?
— Безумовно. Делегати ІХ звітно-виборної конференції затвердили відповідні заходи. 25 вересня на першому засіданні нового складу правління УФК створено комісію з упорядкування творчої спадщини поета. Найближчим часом плануємо у його колишньому робочому кабінеті відкрити меморіальний музей. На будинку фонду, який він очолював впродовж 30 років, на будинках у Нових Санжарах і Зачепилівці, де він жив і навчався, встановлять меморіальні дошки. Його ім’ям назвуть вулиці, школи, бібліотеки. До 85-річчя із дня народження Бориса Ілліча підготуємо і видамо повне зібрання його творів.
Ось такі здобутки УФК і плани на майбутнє. Збереження, примноження і популяризація національних історичних цінностей — наш священний обов’язок.
ДОСЬЄ «УК»
Олександр БАКУМЕНКО. Народився у листопаді 1953 р. в м. Києві. Закінчив Київський політехнічний інститут. Голова Всеукраїнської асоціації письменників соціально-художньої літератури, лауреат 12 міжнародних та всеукраїнських літературних премій, академік Міжнародної академії освіти і науки, автор понад 25 книжок поезії й прози. 15 вересня на ІХ звітно-виборній конференції його одностайно обрали головою Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури».
Павло ЛАРІОНОВ
для «Урядового кур’єра»