Події останніх місяців в Україні по-різному трактують політики та науковці, представники органів влади і
звичайні громадяни. Неоднакові думки з приводу ситуації у жителів різних регіонів. Не всі прогресивні ідеї, що зародилися на заході країни, позитивно сприймають південь та схід. Жодної провини громадян у тому, що вони по-різному трактують ситуацію, звісно, немає. Річ в іншому. Всі роки незалежності України політики намагалися штучно провести розподіл держави по берегах Дніпра. Не консолідувати суспільство, не об’єднати його навколо загальної ідеї, а розсварити і розділити. Такі дії, на жаль, і призвели до суспільної тріщини.
Про історичні аналогії сьогодення та минулого, про прояви сепаратизму та розпалювання екстремізму, про роль територіальної громади у подоланні кризи та про бачення подальшого розвитку суспільно-політичної ситуації в країні говорили в Миколаєві учасники «круглого столу». В заході «Прогнозування перспективи розвитку українського суспільства та миколаївської територіальні громади», що відбувся на базі Навчально-наукового інституту історії та права, свої думки висловили вчені-політологи, представники органів місцевого самоврядування, політики, студенти.
Залишилося виховати громадянина
Тарас КРЕМІНЬ,
голова Миколаївської обласної ради:
— Попри багатовікову історію, досвід незалежності Україна має недовгий. Зрозуміло, що для того, аби зберегти державу, недостатньо мати кордони, законну і легітимно обрану владу. Необхідний певний рівень свідомості людей. Нагадаю слова Гарібальді: «Італія у нас уже є, залишилося тільки виховати громадянина». Так і нам нині в ході загальнонаціонального діалогу, який мають розпочати зокрема і науковці, слід виховати громадянина. Ці завдання зумовлені викликами, які постали перед нашим суспільством, перед державою.
Безперечно, загальнонаціональний діалог має відбутися на високому професійному рівні. Тож така розмова потрібна нам, щоб з’ясувати в теорії та на практиці причини загальної кризи. Коли між нами не буде політичних, ідеологічних, інших бар’єрів, то ми зможемо насправді оновитися, очиститися та встановити ту ідеальну модель державного устрою, до якої прагнемо. Наша розмова має стати початком загальнонаціонального діалогу, який буде своєрідним кроком, поштовхом для порозумінням між заходом і сходом, між північчю і півднем. Зрештою, між Україною та Європою, між Україною та світом.
Як консолідувати суспільство
Наталія НІКОЛАЄНКО,
доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри
політології Навчально-наукового інституту історії та права:
— Нині перед усіма нами стоїть виклик: або держава наша ствердиться, запрацюють державні структури, державні органи і ми розвиватимемося у цивілізованому руслі, або ж цього не станеться.
Стосовно перспектив. Нині і політологи, й історики мають стати «лікарями» суспільства. Тобто встановити діагноз «хвороби» і почати лікувати. У зв’язку з цим пропоную започаткувати конкретну гуманітарну програму. Можливо, спочатку тільки для одного нашого регіону, в подальшому її поширити та узагальнити для всієї країни.
Виклики часу надто швидко змінюються. І не завжди за ними встигає влада. Тому потрібна співпраця місцевих органів влади саме з фахівцями з політології та історії. Розробка гуманітарної програми має стати таким кроком.
Нині і Миколаївщина, і Україна стоять на порозі вирішальних подій. Російські війська в Криму, на сході та півдні активізуються сепаратисти. Звісно, влада спочатку має загасити це полум’я за допомогою тих повноважень, які має. Але тільки цим проблем не розв’язати. Нам потрібна виважена соціально-гуманітарна політика. У нас багато істориків, політологів, які допомогли б органам влади консолідувати суспільство, зробити так, щоб ми стали європейським суспільством із цивілізованими відносинами. Або ми роз?в’язуємо суперечності, або ні. І тоді держави немає.
Не такий страшний зовнішній ворог...
Станіслав МАРТИРОСОВ,
депутат Миколаївської обласної ради:
— Якщо аналізувати те, що відбувається в Україні, напрошується аналогія: Судетська криза 1938 року. Для Чехословаччини все закінчилося вкрай сумно. Нині Російська Федерація розігрує схожий сценарій для України. На жаль, дуже багато росіян вірять у ту картинку, яку їм демонструють із телеекранів. Проблема російського суспільства полягає в тому, що там давно нема плюралізму думок, фактично панує диктатура. Те, що відбувається у Криму, — однозначно вторгнення, окупація і спроба анексії певної частини території України. Насправді ж конфлікту міжетнічного, міжконфесійного в Україні не було і немає. Причина конфлікту — це соціально-політична, соціально-економічна напруженість, до якої довів режим Януковича. Безумовно, конфліктні настрої підігрівають іззовні. Сьогодні завдання влади і людей активних, політично свідомих — заспокоювати громадян, доносити до них правдиву інформацію. Поки люди не перестануть панікувати та реагувати на провокаційні закиди, доносити якусь важливу інформацію немає сенсу. Нам необхідна гуманітарна програма і науково об∂рунтована гуманітарна політика. Раніше її просто не існувало, було маніпулювання громадською думкою. Головною метою такої політики має стати теза: Україна — це поліетнічна, але єдина держава. І слід пам’ятати, що не такий страшний зовнішній ворог, як внутрішній зрадник.
Федералізація — рішення неправильне
Володимир ГАМЗА,
кандидат історичних наук, доцент:
— Ми всі відчуваємо напружений подих життя. Сепаратизм активізувався. Факти свідчать про те, що нам, на жаль, не вдалося побудувати у власній країні громадянське суспільство. Щось робила влада, щось зробили громадські організації, але цього недостатньо. Мене насторожує прапор федералізації, який піднімається вгору. Дехто вважає, що це єдиний вихід, що це своєрідна панацея від усіх бід. Ось ми зараз поділимо вас на два чи на три суб’єкти федерації, підпишемо так звану федеративну угоду, і всі проблеми буде знято.
Студентам дуже часто повторюю відоме правило: складні проблеми завжди мають прості, але неправильні рішення. Федералізація країни — саме таке просте, але неправильне рішення.
Так, дискусія навколо майбутнього держави корисна. Але спочатку дискусія має бути серед науковців, серед політичної еліти, серед широкого загалу, а не на вулицях. Треба розуміти, що федеративних держав у світі набагато менше, ніж унітарних. Якщо ми хочемо запозичити певний досвід, то повинні зрозуміти природу федерацій, їхню історію, внутрішні причини, механізми та закономірності формування. Федерації майже в усьому світі виростали знизу, з окремих суб’єктів, які мали державні особливості. І потім, у результаті природних процесів інтеграції та консолідації, виростали в повноцінні федеративні держави. А не навпаки.
Принцип побудови федерації зверху — не просто штучний — у нашій ситуації він містить широкий спектр загроз для втрати незміцнілої державності. Адже проблеми, які існують, цілком можуть бути розв’язані в рамках унітарної держави — за рахунок адміністративно-територіальної реформи та реформи бюджетної системи.
Закордонний досвід доводить, що там величезну роль відводять місцевим громадам. І ПДВ, і фактично 100-відсотковий податок на прибуток, і акцизні збори залишаються у громаді. Потім громада делегує кошти до центрального бюджету. Тоді не виникає питання, хто кого годує — Донбас Львів, чи Львів Донбас. Цільові ж державні фонди завдяки державним програмам дають змогу вирівнювати ситуацію в країні й не допускати серйозних перекосів.
Ось над чим слід працювати, а не піднімати гасла федералізації.
Також, переконаний, слід більш відповідально поставитися і до розроблення програм з популяризації української культури, розвитку мов, формування громадянського суспільства. Науковці готові допомогти владі.
Об’єднувати, а не роз’єднувати
Таміла ШКУРЕНКО,
кандидат педагогічних наук, доцент:
— Мене дуже турбує проблема формування національної самосвідомості молоді. Такі сценарії розвитку нашої держави, як сепаратизм, федералізація, розпалювання екстремізму, — абсолютно неприйнятні. Погоджуюсь із необхідністю здійснення зрозумілої гуманітарної політики, яка виходить із потреб суспільства. Слід врахувати кілька моментів. Україна — поліетнічна, мультикультурна, поліконфесійна держава. Але всі попередні й особливо остання влада формували отой вододіл — Лівобережна і Правобережна Україна. За принципом мови, історії, розвитку різних історичних сценаріїв. Це неправильно. Якщо розвиватимемося за подібними сценаріями, консолідації суспільства не досягнемо, не зможемо стати єдиною державою, єдиною нацією і зберігати свою національну ідентичність.
На мій погляд, програма гуманітарного розвитку (якщо вона буде виваженою, у правовому полі, не декларованою, а реально спрямованою на подолання наявних суперечностей) — це найкраще, що наша держава зможе зробити за всі роки незалежності.
ПІДСУМКИ КРУГЛОГО СТОЛУ
Учасники круглого столу дійшли спільних висновків, які могли би стати предметом дискусій серед науковців, політиків, громадськості країни:
♦ виклики, які сьогодні постали перед державою, мають стати початком загальнонаціонального діалогу з урахуванням соціально-економічних та культурно-історичних особливостей всіх територій країни;
♦ ідеальну модель державного устрою можна будувати, коли всередині країни не буде існувати політичних, ідеологічних, культурних, мовних бар’єрів;
♦ особливу увагу слід приділити вихованню у молоді національної та громадянської самосвідомості, відчуття патріотизму та гордості за державу, толерантності, мовної культури;
♦ зупинитися на тезі, що федералізм для України є неприпустимою формою державного устрою, Україна — поліетнічна та полікультурна, але унітарна держава;
♦ за результатами обговорення в суспільстві та з урахуванням зарубіжного досвіду провести адміністративно-територіальну реформу з наданням територіям максимуму повноважень;
♦ розробити єдину державну гуманітарну програму, яка буде покладена в основу соціально-гуманітарної політики держави. Розглянути можливість розробки регіональних гуманітарних програм.
Сторінку підготувала Олена ІВАШКО, «Урядовий кур’єр»