Якось пишучи про вінничанина командира Гайсинського полку Армії УНР Ананія Волинця, поцікавився, скільки у його повіті було землі в селян до жовтневого перевороту 1917 року. В енциклопедичному словнику Брокгауза та Єфрона зазначено, що приблизно на 30% більше, ніж у панів. До слова, селяни тоді становили 80,5% населення Гайсинського повіту.
Цікаво: а чи тепер в українських селах можуть масово рости малі господарства? Навряд. Село постаріло. Надавши землю, держава не подбала про забезпечення технічними засобами. Кооперації між пайовиками немає або вона слабка. Та багато чинників стримують споконвічне прагнення селян жити заможно.
Проте говоримо, що малий і середній бізнес може стати основою розвитку сільських територій. Мабуть, зважаємо на те, що саме пересічні селяни та їхні нащадки в містах мають у власності абсолютну більшість ріллі. Та характерно: коли в будь-якому селі запитаєш, чия тут земля, називають прізвище орендаря. А коли уточнюєш, хто тоді вони, тихо кажуть: «Ми землевласники».
Світ визнав нас країною з ринковою економікою, але досі люди не можуть ні продати свій наділ, ні взяти під нього кредит у банку. А чи тепер селяни так само горнуться до землі, як на початку минулого століття, коли молода сім’я брала в банку ріллю на викуп і починала господарювати, маючи за дім курінь?
Свого часу довкола одного малого села було кілька хуторів. Тепер це рілля. І саме воно рік у рік затягує пасок: утричі зменшилася у ньому кількість дворів.
Дорогою до приятеля заговорив зі знайомою. Вона ФОП — торгує на ринку в райцентрі й не має жодного бажання стати фермером. Щоб «м’ясо бігало по її подвір’ї», достатньо врожаю з городу, тож на земельний пай оплату отримує грішми. Дітей вивчила, і вони живуть у місті. «Наділ продам, але тоді, коли буде реальна ціна», — сказала вона.
У дворі приятеля мене зустріла зграя качок. Годувати їх має чим: тонну зерна на рік отримує на земельний пай. Половину городу теж здає в оренду: то під пасіку, то під баштан. Продавати наділ не буде, бо гроші швидко розходяться. «Митько відніс свій державний акт керівникові господарства. Купив старого «москвича», але попався напідпитку за кермом. Авто на штрафмайданчику, а решту грошей за пай прогуляв. Тож тепер він і того не має, що було», — розповів приятель.
А ось інший готовий продати, але за добру ціну. Він живе в обласному центрі й займається бізнесом. Земельний пай має як спадок від тітки, але чотири роки через суд витребовував його у керівника господарства. Тож останній користувався чужою землею задарма.
Є в селі двоє малих фермерів. Техніка у них старенька, працюють самі, однак на життя не нарікають. Загалом нині поважають того, хто має трактора, бо люди тримають по кілька городів, які треба обробляти. На підході ще один фермер. Два роки тому він відокремився з батьківським наділом, його син механізатор, однак техніки ще не надбали. Тому наймають інших, щоб зорали, посіяли й зібрали врожай. При цьому він запевняє, що в такий спосіб удвічі вигідніше, ніж здавати земельний пай в оренду.
Колись у селі була неабияка череда, Тепер лише кілька корів. У степу вже не пасуть. Тому фермери частину прогону для худоби долучили до своїх полів і, мабуть, правильно зробили: хоч бур’яну не буде. Але чому зорали так, що двом машинам не розминутися? Може, взяли приклад з великих орендарів, які першими зорали крутосхили (чимало вже із залисинами), і тепер багато ґрунтових доріг.
Не один керівник області починав роботу на посаді із проведення інвентаризації землі. Знайти у тіні було або є що — невитребувані паї, немає доріг між паями, обробіток наділів без укладення договорів тощо. Ніби природно, що орендарі прагнуть не лише отримувати максимальний прибуток, а й збільшити площу обробітку. Однак спроби рейдерського захоплення землі свідчать про шалений апетит будь-якими методами.
Певне, частину вад унеможливив би ринок землі. Та вкотре є охочі продовжити мораторій. Одні обстоюють свою позицію відкрито, інші маніпулюють. Днями на телебаченні один грамотний чоловік запевняв, що в Україні розмір орендної плати за земельний пай більший, ніж у ЄС. Проте він чомусь забув назвати цифри.
А «селянка» бідкалася: якщо прийдуть іноземці, то на українських чорноземах не стане вітчизняної техніки. Правильно, що розпоряджатися землею мають українці. Проте в кого з ефективних аграріїв (а таких абсолютна більшість) вона бачила український трактор, комбайн — зернозбиральний чи бурякозбиральний тощо? Та від колись потужної галузі сільськогосподарського машинобудування мало що залишилося. До речі, лише у шести країнах діє мораторій на продаж землі.
Інша річ, якщо на впровадження ринку землі передбачається надання державою матеріальної підтримки, то слід подбати, щоб якось це стимулювало пожвавлення роботи критичних галузей. Наприклад дійного скотарства, овочівництва.
То чи має рілля бути товаром? На жаль, про це вже не запитати в мільйона власників земельних паїв, які померли, так і не дочекавшись права. Якого? Та продати свій наділ, щоб допомогти близьким започаткувати власну справу, вирішити житлове питання чи самим у похилому віці пожити по-людськи.