Генеральний директор
телерадіокомпанії «Культура»
Жанна МАЗИЦЬКА
Державна телерадіокомпанія «Культура» відзначила 10-річний ювілей. В українському телепросторі це єдиний канал, який цілодобово розповідає про культурно-мистецькі події в Україні й світі. Друге десятиріччя власної історії «Культура» зустрічає з оптимізмом, адже уряд пообіцяв на розвиток каналу 90 мільйонів гривень. Якою має бути оновлена «Культура»? Чи буде телеканал конкурентоспроможним? Які програми потрібні сучасному глядачеві? Про це — розмова з генеральним директором телерадіокомпанії Жанною Мазицькою.
Знято! Так реагують на вдале завершення творчого проекту молоді співробітники каналу. Фото телерадіокомпанії "Культура"
— Жанно Анатоліївно, як відомо, канал від початку створювався як культурологічний. Ця концепція залишається незмінною?
— Так. Назви наших програм говорять самі про себе: «Новини культури», «У майстерні художника», «Театральні історії», «Цей день в історії», «Кінолітопис», «Музичний калейдоскоп», «Літературна мозаїка». В цьому напрямку ми працюємо 10 років і пройшли досить серйозний шлях. Починали з двох годин мовлення, а нині працюємо цілодобово. Наша ніша —програми культурологічного наповнення, соціальні проекти. Наприклад, програма «Майстерня художника». Тут ми намагаємося розповідати не тільки про картини, а й про життя художників. Як вони виживають, яка доля створених ними картин. Або українські театри. Іноді приходиш — прекрасна вистава, чудові актори — а зали напівпорожні.
— Деякі глядачі вважають, що важливі теми, які канал пропонує, не завжди популярні через досить архаїчний формат…
— Ймовірно, ці глядачі давно не дивилися наші програми. Ми перебуваємо в постійному пошуку, намагаємося зробити так, щоб те, що показуємо, було цікаво. До речі, в цьому нам дуже допомагає Державний комітет з питань телебачення та радіомовлення. В Україні 27 регіональних телекомпаній. На колегії комітету було ухвалено рішення про співпрацю між ними і нашим каналом. Вони безкоштовно надають нам свої програми, а ми їм — свої. Таким чином, маємо змогу представляти всю Україну. Нещодавно Луганська телерадіокомпанія зробила чудову програму про свій край, ми її теж демонстрували. Днями в Кіровограді очікується знаменна подія — відкриття музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького (на Кіровоградщині його називають театром корифеїв). До 130-річчя театру держава виділила кошти на його реставрацію. Ви б бачили цей театр — краса неймовірна! Нове життя театру починається з вистави «Наталка Полтавка». Ми вже домовилися — кіровоградці знімуть програму і дадуть нам права показу. І таких подій чимало в інших регіонах. Нещодавно за державні кошти зробили реставрацію театру в Чернівцях. Розумієте, це не лише театральні події, адже люди часто йдуть в театри не тільки на вистави. Тут відбуваються головні події міста. І ми можемо це показати всій країні. Крім того, ми робимо так звані фільми-маршрути — хочемо привабити туристів, у тому числі іноземних, до наших культурних пам’яток. Скажімо, людина їде до Західної України на фестиваль сиру. А поряд багато чудових місць, які варто подивитися! Ми шукаємо такі місця, пам’ятки архітектури. Іноді глядачі нас запитують: де ви таке знайшли? До речі, готельні комплекси просять надати ці фільми, щоб демонструвати їх відвідувачам. А виші прагнуть використовувати їх як наочні посібники.
Відеоінженер Антон Манкін монтує чергову програму для каналу з цілодобовим мовленням.
— Тобто контент каналу розрахований на різновікову аудиторію?
— Наша основна аудиторія — люди 35—40 років, але останнім часом вона значно помолодшала. Навіть з’явилася наймолодша аудиторія. Ми виводимо в ефір дитячі програми, щоб «Культуру» починали дивитися наймолодші і звикали до цього. Майже рік у нас виходить програма «Веселка». Ми шукаємо по дитячих садках дітей, які уже знають, що таке українська культура. Робимо з ними музичні вистави, пісенні конкурси. Знаєте, це дивовижне видовище, коли маленька дитина із захопленням співає пісні, які колись співали наші діди і прадіди. Тоді ти розумієш: й насправді ще не вмерла Україна. Загалом, думка, що ми показуємо лише якусь камерну, елітарну культуру, неправильна. У нас багато молодіжних програм: джаз, електронна культура, екстремальні професії. Ми не говоримо тільки про класику, ми говоримо про сучасність. Наприклад, у нас є цикл програм про культуру побуту, поведінки на дорогах, культуру водіння. Сьогодні у нас на каналі поруч з корифеями, які все життя пропрацювали на телебаченні, є багато молоді. Саме молодь приходить з цікавими ідеями і пропозиціями, працює над новими проектами. Розумієте, молодь по-іншому бачить багато речей, і розповідає про них так, щоб це було цікаво саме цій глядацькій аудиторії. Нещодавно наші молоді хлопці, яким ледь за 20, поїхали в Чорнобильську зону відчуження, на власні гроші купили подарунки для її мешканців. Коли вони змонтували фільм, без перебільшення скажу, — ми всі ридали. На Московському міжнародному фестивалі цей фільм отримав першу премію. Тепер Олександр Королько, автор цього фільму, готує новий цикл — український музичний андеграунд, який виходить під знаком боротьби з наркоманією. Карина Громова робить проект «Центр уваги», де глядачі можуть побачити зворотний бік багатьох екстремальних професій і розваг. Дуже цікавий цикл у Аліси Каролі. Дівчина не просто розповідає про виставки картин, а й відслідковує, як ці картини продають, як виживають художники. З нового року ми плануємо запустити новий проект — «Божий дар». Глядачам демонструють виші і пропонують визначитися, чи є у них дар саме до цієї професії.
— А де ви знаходите молодих співробітників?
— До нас приходять випускники і журналістських, і театральних вишів. Ми раді всім. Зазвичай, режисер — технічна професія. А у нас це творча одиниця. У нас є талановиті режисери, які вивчали у вишах акторську майстерність. Якби мали можливість, ми робили б й ігрове кіно, але не встигаємо. Втім, у проектах це є, і вже нині ми власними силами робимо короткий метр документалістики з постановочними елементами. Ігрові ролі виконують наші працівники — журналісти, режисери. Ці фільми вже були в ефірі. Один з них — «Щоденник батька» — демонструвався до Дня Перемоги.
— Вважається, що молодим потрібно набратися досвіду, а вже потім братися за серйозні проекти…
— Коли мені було 25 років, на телебаченні були жорсткі умови, треба було попрацювати не один рік, щоб тобі дозволили щось зробити. Нині молоді дають змогу пробувати, працювати, втілювати свої ідеї в життя. І це правильно, адже молодь креативна, і за нею — майбутнє. В молодих безліч ідей, з ними дуже цікаво працювати, у них горять очі. Їх усе цікавить: історія, політика, сучасне мистецтво, вони багато чого знають і вміють. І нам, старшому поколінню, не соромно вчитися в них.
— Нещодавно канал почав он-лайн-мовлення. Чи задоволені ви результатами переглядів?
— Уперше це сталося на День Незалежності. Ми щотижня робимо моніторинг: хто нас дивиться, скільки заходів було на наш сайт. Так, наші програми дивляться глядачі 25 країн світу. Результати моніторингу ми обов’язково оприлюднюємо. Журналісти, чиї програми мали найбільший рейтинг, отримують премії. Крім того, це і великий моральний стимул, професійна гідність — «завтра я повинен працювати ще краще».
— Але щоб робити якісні програми, потрібен не тільки ентузіазм і креатив, а й більш прозаїчна річ — кошти…
— Ми існуємо на державні кошти. Протягом останніх років нам виділяли на рік 10 млн грн. З них 8,5 млн — комунальні послуги і зарплата, 1,5 млн — на утримання каналу. Багато це чи мало — робіть висновки самі. Але нині уряд нас почув, нам обіцяють кошти на технічне переоснащення. Якщо все відбуватиметься так, як хотілося б, то, впевнена, наш канал має майбутнє.
Наталя ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Жанна МАЗИЦЬКА. Народилась 10 січня 1962 року в селищі Кріпенський Луганської області. Закінчила факультет журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Працювала генеральним директором Одеської ОДТРК. З 2007 р. — генеральний директор Державної телерадіокомпанії «Культура».
ДОВІДКА «УК»
Державна телерадіокомпанія «Культура» як юридична особа заявила про себе в інформаційному просторі України у 2002 році в системі Держкомтелерадіо України на другому загальнонаціональному та першому Національному каналах телебачення. У листопаді 2004 року ДТРК «Культура» отримала ліцензію Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України на цілодобове супутникове мовлення строком на десять років. З вересня 2005 року телеканал «Культура» виходить у кабельних мережах Києва та регіонів України, а з травня 2006 року транслюється через супутник на понад 80 країн світу.