СПЕЦІАЛЬНИЙ РЕПОРТАЖ
Як не допустити техногенної катастрофи в районі прикарпатського Калуша
Світ нині під враженням трагічних наслідків аварії на заводі з виробництва алюмінію в угорському місті Айка: майже 700 тис. кубометрів токсичних відходів затопили територію площею 40 кв. км. Отруйний потік червоного шламу тримає в напрузі й Україну, адже смертельна пляма в будь-який момент може з'явитися в нашому Придунав'ї. Маємо й власний головний біль: зону надзвичайної екологічної ситуації на території міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Івано-Франківської області. Це наслідок негативного впливу на довкілля хвостосховищ, відвалів, акумулюючих місткостей, а також виникнення шахтних порожнин, які утворилися в результаті господарської діяльності хімічних підприємств Калуського району. Якщо допустити потрапляння висококонцентрованих соляних розсолів (а їх нагромадилося тут понад 35 млн куб. м) у місцеві річки, вони опиняться в гирлі Чорного моря. Наслідки навіть важко уявити.
Ситуацію взяв під свій контроль уряд. Держпідприємство "Національний центр поводження з небезпечними відходами" при Міністерстві навколишнього природного середовища почав ліквідацію полігону токсичних речовин першого класу небезпеки - гексахлорбензолу, про що "УК" розповідав 24 вересня ц. р. Що відбувається на інших об'єктах - порохових бочках краю? Яка допомога надається з боку держави для нормалізації екологічного стану в багатостраждальному Калуші?
Де не співають птахи
- Три роки тому тут була дорога, яка вела до людських дач, - говорить заступник міського голови Василь Петрів.
Ми зупинилися над прірвою. Перед нами - озеро, довкола нього - мертва зона. Чіпляються за пісний грунт всюдисущі пирії та полини, поодинокі кущики шипшини, напівсухі стебла дикого жита. Ні співу пташки, ні гулу Божої комашки. Наче якийсь неземний пейзаж, від якого віє холодом. Здається, кращого місця, де б знімати фільми про інопланетян, і не знайти. Аж моторошно на душі.
- Це Домбровський кар'єр, - порушує тишу Василь Іванович. - З нього добували руду. Загалом вийняли 55 млн куб. м породи, от і утворилася величезна яма, що нагадує місячний кратер.
Як з'ясувалося з подальшої розповіді, це територія ДП "Калійний завод" ВАТ "Оріана", утвореного на базі Калуського заводу калійних добрив. Саме місто, до речі, знане соляними копальнями здавна - не випадково назва його походить від слова "калюші", тобто невеличкі солоні озера. На поклади незвичайної солі з гірким присмаком робітники однієї з тутешніх копалень натрапили ще за Австро-Угорщини 1840 р. Експертиза у Відні засвідчила: то калійна сіль. Тоді й започаткували її промисловий видобуток. За радянських часів, у 1967 р., для розробки багатого родовища та переробки цінної сировини був введений в експлуатацію хімічний гігант. До 1996 р. він працював рентабельно, а потім через брак державної підтримки та дефіцит обігових коштів, спричинений зародженням бартерних схем, різко зменшив випуск міндобрив. У жовтні 2001 р. завод зупинився. І потяглися одна за одною техногенні проблеми.
- Справа в тому, що Домбровський кар'єр - єдиний у світі такого роду об'єкт, де видобуток калійної солі здійснювали відкритим способом. Так, вважали, дешевше, - пояснив заступник міського голови. - А от коли роботи завмерли... Поступово приходили в запустіння дренажні системи, побудовані навколо кар'єру - вони відкачували грунтові, дощові, талі води і ті не потрапляли у відкриті котловани. Залишилися без догляду - все попливло донизу. Дотепер у кар'єрі площею 64 га знаходиться до 32 млн куб. м калійної руди, яку вже ніхто не добуває. Вода ж постійно прибуває - зараз там уже зібралося понад 16 млн куб. м висококонцентрованих розсолів. А неподалік, лише за 50 метрів звідси, тече річка Сівка. Просочиться ропа до неї - буде катастрофа міжнародного масштабу. Бо Сівка впадає в Дністер, який тече і через Молдову. Згадаймо трагедію 1983 р., коли прорвало дамбу водосховища калійних солей у Стебнику Львівської області й винесло в Дністер майже 5 млн куб. м ропи... Північний борт кар'єру далі прогресує в бік Сівки - він уже поглинув, як бачите, дорогу до дач, соляний карст руйнує його відвали. Сильні опади, паводок можуть підняти розсоли до рівня водоносних горизонтів, і тоді вже не тільки річки засоляться, а й грунти.
Що робити?
Не лише мертве море висить дамоклевим мечем над містом і ближніми селами. Не меншу небезпеку становлять хвостосховища. Бодай кілька слів про їх сумну біографію. При виробництві калійних добрив добуті соляні породи розчиняли водою, з розчину виділяли потрібні компоненти, а концентровану ропу скидали в рукотворні водойми завглибшки кілька сотень метрів. То і є хвостосховища. Технологія передбачала подальше використання ропи, сховища ж належало наповнювати густою глиняною масою, яка б під дією сонця висихала й тверднула. Варто засипати ту кристалічну масу шаром грунту - і проблеми не існувало б. Так вчинили (хоча без біологічної рекультивації) з хвостосховищем N 1, а от з іншим - N 2 - до закриття заводу не встигли. Ішли дощі, кількість ропи в ньому зростала, і тепер рівень її перевищує допустиму норму в чотири рази. Це понад 10 млн куб. м! Не дай, Боже, прорве дамбу...
Піднімаємося на неї, аби з висоти побачити ще одне лихо - колишні рудники. Щоправда, шахтні порожнини сховані від людського ока, але, за словами спеціалістів, розташовані вони майже під половиною Калуша, під Сівкою-Калуською та Кропивником, а також під селом Хотінь. Частина їх заповнена розсолами, але це не знімає проблему - то тут, то там утворюються провальні воронки. Небезпека просідання грунту дуже непокоїть населення. Було ж уже: у середині 1980-х у Калуші в районі вулиці Вітовського обвалилася шахта й довелося відселяти в безпечніші місця цілий мікрорайон. За останні роки швидкість просідання землі зросла майже вп'ятеро. На ній розташовані понад 1300 житлових будинків.
Непокоїть людей і те, що один із заповнених розсолом рудників підходить прямо до стрімкої, однієї з найчистіших у Європі - ріки Лімниці, на якій побудовано три водозабори для райцентру. Для річки властиво змінювати русло, тому воно може прорватися в шахту, і тоді... Тоді життєдайна вода вмить стане мертвою.
Такі ось сумні картини. Не вистачає слів, аби передати весь трагізм території лиха - її згідно з указом Президента країни в лютому поточного року оголошено зоною надзвичайної екологічної ситуації. Нині до цього місця прикута увага керівників держави. За дорученням Прем'єр-міністра в Калуші побували віце-прем'єр-міністр Володимир Сівкович та заступник міністра охорони навколишнього природного середовища Артем Володін. Прямо на об'єктах відбулася грунтовна розмова зі спеціалістами й представниками місцевої влади про шляхи усунення реальної небезпеки. Йшлося про те, що ще в серпні 2009 р. Мінпромполітики затвердив створений у науково-дослідному інституті "Гірхімпром" проект консервації Домбровського кар'єру з рекультивацією зовнішніх відвалів NN 1,4 та хвостосховищ NN 1,2 кошторисною вартістю 87,3 млн грн. Але ті гроші до Прикарпаття так і не потрапили.
- Новий уряд, - заявив Володимир Сівкович, - перерахував 89 млн грн на виконання робіт у кар'єрі, а також на оздоровлення та відселення мешканців. Мінрегіонбуд взяв на себе зведення будинків для сімей, які живуть над пустотами, що вимиваються солями. Загалом на різні проблемні об'єкти район отримає до кінця року півмільярда гривень. Державний комітет водного господарства, - повідомив голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк, - вивчає питання, як 800 метрів річки Лімниці вивести з території, де розташовані соляні шахти.
Журналісти столичних ЗМІ, котрі на запрошення Мінприроди прибули до Калуша спеціальним авіарейсом, мали змогу спостерігати за підготовкою будівельно-монтажних робіт, які відповідно до згаданого вище проекту вже виконує генпідрядник - ТОВ "Фінансова енергетична корпорація України" (Київ). Саме з нею уклав договір виконком місцевої ради. Коментуючи те, що відбувається в кар'єрі, заступник голови ОДА Ігор Зварич підкреслив:
- Урегулювати екологічну ситуацію в Калуші неможливо без заводу калійних добрив.
Руїна на руїні
Не повернеться, як кажуть, язик називати заводом побачене під час екскурсії територією колишнього промислового гіганта - хіміко-металургійного комбінату. Він давав роботу 16 тис. жителів міста, випускав калійні добрива, магній, хлор, поставляючи їх в усі республіки Союзу. Тепер то суцільна руїна.
- У 2004 році, - розповів Михайло Вишиванюк, - сюди приїздили китайці, пропонували зробити реконструкцію, випускати 1 млн тонн добрив і забирати їх до Піднебесної. Спрацював принцип: "Сам не гам і другому не дам".
- Відновити виробництво, - підключився до розмови перший заступник начальника Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА Павло Авраменко, - означає розв'язати проблему утилізації розсолів у кар'єрі. Це по-перше. А по-друге, це випуск калійних добрив, харчової солі, розчинів для магнію. Сировинної бази вистачить на 50-70 років роботи підприємства. Україна натомість зможе повністю забезпечити себе калійними туками, причому кращими в світі, бо вони без хлорки. Щороку завозимо такої поживи для рослин, до того ж гіршої якості, в межах 300 тис. т із Білорусі, витрачаючи майже 350 млн доларів.
- Для майбутнього виробництва не буде проблеми з кадрами, - додав міський голова Ігор Насалик. - У місті діє хіміко-технологічний технікум, профтехучилище, готові підставити плече чимало залишених без роботи висококласних працівників.
Підсумував розмову віце-прем'єр-міністр Володимир Сівкович:
- Калійний завод - дочірнє підприємство ВАТ "Оріана", яке зараз проходить процедуру санації. Борги його сягають 1,5 млрд грн, з них понад 1 млрд грн - борги перед державою. Зрозуміло, чому сюди не йде інвестор. Найближчим часом уряд допоможе виділити калійний завод з "Оріани" в окреме юридичне підприємство й передати його на баланс обласної адміністрації. А далі - пошук інвестора, який зможе запустити тут енергоефективне виробництво, запровадити новітні технології та утилізувати смертоносні розсоли. Таке завдання для уряду та обласної влади. Спільними зусиллями маємо розв'язати тугий вузол екологічних негараздів.
ПЕРСПЕКТИВА
Заводу - бути!
Зажеврів вогник надії. Рішення про відродження заводу калійних добрив це добра новина для жителів згорьованого краю, для всієї України, та й Європи. Сценарій можливого апокаліпсису, прогнозований вітчизняними та міжнародними експертами у критичній зоні Калуша, не матиме майбутнього. Хочеться на те сподіватися. Хочеться вірити, що врешті-решт винесли уроки зі львівського Стебника, а тепер ось і з угорського міста Айка.
Давно відома істина: трагедіям легше запобігти, ніж потім боротися з їхніми наслідками.