Те, що воїни, які пройшли горнило війни з росією із 2014 року, неодноразово бралися до написання спогадів, дедалі частіше стає трендом сучасності. Їм є що сказати суспільству, їхній рентгенівський зір і загострені відчуття змушують знятися з ручного гальма тих читачів, які до 24 лютого минулого року сприймали АТО/ООС за щось далеке для себе.
Обставини різко змінилися майже рік тому. Додалося нових ситуацій, людей. Тож після Перемоги киянин Олександр Погребиський неодмінно напише книжку. І можливо, не одну, оскільки планував зробити це ще до широкомасштабної війни росії. Досвіду ж бо в нього, і військового, і життєвого, і політичного тоді було більш ніж досить для доволі молодого віку. А тепер його й поготів стало за край. І видання, за словами Олександра, буде вже геть іншим, глибшим, змістовнішим, з певною зміною акцентів. Але основні, де росія — ворог на віки, залишаться незмінними.
Повідати читачеві він має що. Розпочавши службу в десантних військах 2015 року помічником гранатометника, 2017-го демобілізувався головним сержантом гранотометного взводу. Опісля став відомою медійною особистістю з мільйонами підписників у соціальних мережах. У їхніх стрічках він завжди був, є й буде провідником ідеї державності та зміцнення обороноздатності країни, про необхідність чого знав не з чуток. Ще активніше свою політичну й громадську діяльність продовжив у Київраді, перемігши на місцевих виборах 2020 року. Нині він заступник голови найбільшої фракції.
До нашої бригади він прийшов командиром відділення. А після поранення й контузії поблизу Білогірки під час боїв за визволення Херсонщини та тривалого лікування повернувся до свого батальйону головним сержантом роти. Авторитет, здобутий ще в 2015—2017 роках, і довіра комбата, легендарного «Купола», з яким служить і досі, багато важать на цій війні. Йому довіряють, до його думки дослухаються.
Олександр Погребиський — неперевершений мотиватор. Його лаконічні й змістовні відеосюжети, зняті на пішому марші чи біля вогнища з побратимами, простими словами й власними прикладом закликають співгромадян не лякатися військової служби. Навпаки: вчора ти був програмістом чи теслею, а нині з гордістю носиш однострій і шеврони Десантно-штурмових військ, довівши всім, а насамперед собі самому, власну силу і здатність на чоловічий вчинок. Після нашої Перемоги було б цікаво провести спеціальне дослідження, скількох українців він спонукав своїми діями вступити в армійський стрій.
Маючи два кола обов’язків — перед виборцями та Збройними силами, він знаходить час виконувати їх на найвищому рівні. Відрядження до столиці на сесії Київради та військова служба змушують його концентрувати зусилля на потрібному в даний момент напрямі.
Завжди відкритий до спілкування, Олександр Погребиський із перших митей знайомства викликає прихильність до себе позитивним налаштуванням у будь-яких обставинах, хоч би які вони були складні. А його життєве кредо, яким він ділиться з усіма: «Ніколи… Ніколи не здавайтесь!» — дає додаткові сили всім, хто перебуває біля нього, спонукає ставати кращим.
«У нас дуже класна бригада, і колектив сформувався хороший, і командування справжнє, бойове, десантне. Особливо імпонує прагнення командирів до постійного узагальнення безцінного бойового досвіду, вдосконалення логістики, комунікацій», — каже Олександр.
Захищати країну в лавах 46 окремої аеромобільної бригади він вважає честю для себе. Адже бригаду поважають побратими з інших підрозділів. І остерігаються окупанти, яким скоро не буде місця на нашій святій землі.
офіцер служби зв’язків з громадськістю 46 оаембр,
для «Урядового кур’єра»