Трапляються у повсякденному бутті ситуації, які неймовірно дратують та обурюють. Такі, як обман чи крадіжка. Коли потрапляю в таку халепу, передовсім гніваюся на себе. Отже ж, кажу сама собі, дурепа, роззява, наївна, довірлива. Стає прикро, настрій зіпсовано, адже ті, хто вчинив проти тебе ганебні дії, ймовірно, вважають так само. Вони ж не здогадуються, що насправді я ощадлива, пильна, уважна, розумна.
Нещодавно в такої уважної та розумної поцупили гаманець. Не така вже й велика втрата, але неприємна. Це сталося ввечері в магазині, пропажу виявила вже вдома. Шкода стало і 300 гривень, і зарплатної картки, і всіх бонусних карток, і самого гаманця. І себе, бідненьку, звісно, пожаліла. Коли заспокоїлася, то заблокувала зарплатну картку, подумала, що новий гаманець буде кращий за викрадений, а картки відновити — не проблема. Врешті, як кажуть у народі, добре, що взяли грошима. Просто витягли гаманець із сумки, яку часто забуваю зачиняти на змійку. Хоч стільки разів рідні та знайомі робили зауваження з цього приводу, не звертала уваги.
Отже, перший урок від втрати елементарний: пильнувати свої речі, не заохочувати потенційного злодюжку до крадіжки, не дати змоги залізти ані в сумку, ані в кишеню. Проте коли вторгаються у твій особистий простір, почуваєшся ніяково.
Історія мала продовження. Увечері наступного дня — телефонний дзвінок з невідомого номера. Дівчина запитує, чи не втрачала я гаманця. З осторогою запитую, звідки він у неї. Вона розповідає, що гуляла з донькою на дитячому майданчику і побачила на лавочці гаманець. Каже, вибачте, але довелося в ньому поритися, щоб відшукати телефон чи адресу господині. Знайшли квитанцію за якісь послуги, де було вказано номер телефону. Питає: а гроші там були? Звісно, були. Дівчина, наче виправдовуючись, сказала: повірте, я їх не брала, грошей там немає, чому б я тоді телефонувала.
Зрозуміло, що жодних сумнівів у мене з цього приводу не виникло. Крадій узяв гроші, а гаманець викинув — відома практика. Запитую дівчину: чи очікуєте на винагороду за знайдену річ? Вона засмутилася: звісно, ні, просто хочу повернути гаманець.
Зустрілася з доброю милою дівчиною, вона передала гаманець, я їй — цукерки, щиро подякувала. Вона ж побажала, щоб ця втрата була єдиною неприємністю в житті. Разом посміялися над ґавою-роззявою. Стало приємно і радісно, що є добрі небайдужі люди, які у такій буденній справі готові докласти зусиль і витратити свій час, аби просто допомогти.
І це другий урок від гаманця. Добрих людей набагато більше, ніж поганих. Коли в це віриш, таких і зустрічаєш у житті.
Вияви доброти й небайдужості давно стали ознакою нинішніх днів. Чи не щодня читаю в соцмережах такі історії. Нещодавно моя знайома поділилася однією.
Якось приїхала з Херсона до Києва, аби згодом прямувати до Борисполя й летіти в Батумі на міжнародний форум. У перші ж хвилини перебування у столиці на вокзалі витягли гаманець. Стрес, розпач, адже в гаманці і гроші, і картка, за якою можна придбати квитки на потяг до Борисполя. Бракувало 90 гривень на проїзд до аеропорту. Але світ не без добрих людей. Її безплатно підвезли до аеропорту, а в Грузії, дізнавшись про неприємність, друзі подарували новий красивий вишитий гаманець. Судячи з її фото у фейсбуці, все закінчилося добре, вона щиро подякувала всім.
Тому третій урок від гаманця: слід спокійно сприймати неприємні ситуації, не зациклюватися і не зневірюватися. За чорною смугою настане біла. А ще потрібно щиро дякувати людям за добро і робити його самому.