До нього ведуть дві дороги… Втім, якою не йти, розумієш, що, по суті, вона одна — до Бога, до державності, до потреб суспільства і людини. Цією дорогою йшли покоління українців. І нині, враховуючи важливе історичне, духовне і культурне значення Свято-Усікновенського Лядівського скельного чоловічого монастиря, згідно з указом Президента України і постанови Верховної Ради тисячоліття його заснування відзначається урочисто на державному рівні.
Тож якщо з маківки гори спускатися стежкою, з-поміж буйної зелені кущів і дерев раптово постає обжита скеля. А в ній — комплекс печерних храмів і допоміжних споруд. Зокрема, церкви Усікновення Глави Іоанна Предтечі, святої великомучениці Параскеви П’ятниці, преподобного Антонія Печерського. Вражає цілісність духу давньої архітектури і ландшафту. Монастир — пам’ятка архітектури національного значення!
З перших кроків тут помітні аскетизм і відчуженість від земної суєти. Тераса вузька і влітку не так уже й безпечно на ній почуваєшся, а взимку, мабуть, зовсім непросто ходити. Втім, поставиш свічку у храмі, скуштуєш води з Антонієвого джерела, кинеш погляд у далину — і відчуваєш благодать. Місцевість надзвичайно мальовнича. Внизу, де сивий Дністер робить круте коліно, розлога долина, а вдалині гомонять з небом складчасті гори. Хочеться розпрямити крила…
Неймовірна панорама на одне із семи чудес Вінниччини відкривається і з долини. Дивовижним видається саме спілкування людини і гори (природи). Водночас підсвідомо виникає питання: а чи не легше було створити обитель біля її підніжжя, де всілося село Лядова? Місце для духовної святині вибирає людина, але, напевне, руками Бога.
Печери нової історичної епохи
За переказами, монастир започаткував родоначальник чернецтва на Русі преподобний Антоній. У 1013 році він повертався Подільським краєм зі Святої гори Афон, де прийняв чернечий постриг. Мальовничі краєвиди середнього Подністров’я вразили його. Тож він висік у вапняковій скелі печеру-келію і певний час жив тут. До нього приєдналися учні. Зауважимо, що келія і тепер носить його ім’я та збережена у початковому вигляді. Це місце є особливо шанованим у монастирі.
У літописах монастир вперше згадується у ХІІ столітті. Це давній період, а тому до нього, одного з оберегів православної віри і духовності нашого народу, є цікавість в археологів. Ще у 1883 році скельні печери по середній лінії Дністра стали предметом досліджень експедиції відомого професора Київського університету Володимира Антоновича. У своїй розвідці він зробив висновок, що печери по Дністру потрібно умовно розділити на дві групи: печери природні, утворені умовами рельєфу, цікаві тим, що пов’язані з перебуванням первісної людини періоду пізнього палеоліту та її діяльністю, та печери, створені людиною в нову історичну епоху для соціально-культурних потреб. Такі висічені у порівняно м’яких скельних породах християнами-пустельниками. Він зауважував, що архітектура давньої лядівської печерної церкви Усікновення Глави Іоанна Предтечі заслуговувала на особливу увагу як цікавий зразок давнього скельного монастиря.
І тепер у науковців інтерес до обителі не зменшився. Так, нещодавно комплекс цінних експонатів, якими поповнився Вінницький обласний краєзнавчий музей у результаті тогорічного архітектурно-археологічного дослідження в ній, було представлено на виставці «Подільський Афон». Зі слів наукового працівника музею Тетяни Журунової, молитви на цій горі звучать не тисячоліття, а принаймні на 500 років більше. Один з культурних шарів на території монастиря датується VІ–ХІІ століттям. Проведені у храмах дослідження засвідчили, що організація молитовного простору була такою, як колись у Йорданії і відноситься до VІ століття.
Відомо, що по Дністру проходив один з найбільш безпечних торгових шляхів з Візантії до скандинавських країн і подільську гору могли обжити візантійські ранні християни. Водночас вона назвала цілком правдивою версію, що монастир заснував преподобний Антоній. Не бачить суперечності реаліям у відкритті археологів настоятель Лядівського монастиря архімандрит Антоній. «Преподобний Антоній є родоначальником чернецтва на Русі. Ще у ХVІІІ столітті «Подільські єпархіальні відомості» писали, що преподобний заснував не лише нашу обитель, а й кілька інших по Дністру. А до нього, можливо, там частково були візантійські монахи», — зауважив він.
Підірвали, щоб створити… музей
Життя на «Подільському Афоні» не раз припинялося, коли на Правобережну Україну на тривалий час приходили загарбники. Проте в ХVІ–ХVІІІ століттях, як свідчать писемні джерела, монастир мав велику популярність у народі та приймав багато прочан і віруючих. Розквіту він набув у період правління Богдана Хмельницького.
Розповідають, що за дорученням гетьмана лядівські монахи передали грамоту патріарху Паїсію, а на словах — і прохання до царя Олексія Михайловича заступитись за Україну та її запорозьких козаків.
Переймався монастир просвітницькою діяльністю. Зокрема, залишилися в пам’яті краян священнослужителі Григорій Янківський і Володимир Стефанівський, які у ХІХ столітті зробили значний внесок не лише у розвиток душпастирської, а й освітянської справи, відкривши училища для парафіян та дітей селян. Зауважимо, що на той час він почав перетворюватись у помітний господарський центр Поділля. Під його опікою щороку проводилися ярмарки, на які прибували навіть з інших країн. А скільки відомих людей різними мовами залишили автографи на одній з його стін — кам’яній брилі, то й не злічити. Але прийшли більшовики…
У 1938 році монастир підірвали. Частину цінних речей, у тому числі унікальні ікони, написані на цинкових пластинах, було розкрадено і безповоротно втрачено. Після цього варварського дійства, внаслідок якого дзвони потонули у водах Дністра, те, що залишилося, вони назвали музеєм.
Ярмарок — це відродження
Нова сторінка в історії монастиря почалася у 1998 році з приходом братії з Почаївської лаври. За роки, що минули, зроблено чимало. Відбудовано братський корпус з храмом, джерело преподобного Антонія… До речі, минулої осені я з подивом спостерігав, як там, у спеціально облаштованому місці, багато людей купалися. Майже середина вересня, а їм хоч би що: виходили з води задоволені, бадьорі. Жива вода у джерела Антонія! Один з монахів зауважив, що кожний з відвідачів монастиря бере із собою цієї цілющої води.
Братії в обителі 10 чоловік. Монахи — цікаві співрозмовники. На мої запитання один з них жартома зауважив: «Якщо у когось багато дурниць у голові, нехай приходить до нас. Швидко їх позбудеться!» Справді, лінивого часу у них немає. Служба ранішня і вечірня, приїжджає багато людей, зокрема паломників, здебільшого з Поділля, а також з Одеської та Чернівецької областей, яким треба приділити увагу, показати монастир, розповісти його історію. А ще треба відроджувати зруйноване.
Під час відрядження з приємністю відзначив, що побігла свіжа асфальтівка горою до обителі. А та, що веде до неї через село Лядова, теж стала гладенькою. Біля підніжжя гори облаштували майданчик для паркування машин, прокладалися доріжки, зміцнювали монастирські стіни тощо. Зі слів настоятеля обителі, щодень працює 120–130 осіб: місцеві — з Могилів-Подільського району, а також голови райдержадміністрацій з інших районів присилають будівельні бригади. Питання підготовки до святкування ювілею монастиря перебуває на контролі в обласної влади.
Тож найдавніша православна святиня Поділля на своє тисячоліття постане ошатною, мудрою. Принагідно зауважимо, що чотири роки тому відновилося проведення під опікою монастиря православного ярмарку, який пов’язаний з церквою, духовністю, народними традиціями, християнською культурою нашого народу.
ПРЯМА МОВА
Лариса ВИНОГРОДСЬКА,
старший науковий співробітник
Інституту археології НАН України:
— Історія монастиря дуже давня, і розкопки це підтвердили. Він оповитий легендами і вперше та кілька разів згадується в Іпатіївському літописі. Наука має підтверджувати або спростовувати легенди. На схилі гори ми зробили траншею і виявили два культурних шари: з VІ по ХІІ століття та епохи розквіту монастиря за часів Богдана Хмельницького. Це відкриття, бо зазвичай розкопки печерних монастирів нічого не дають: скелі і все — матеріалу немає. Знахідки у Лядівському монастирі засвідчують, що спочатку у його храмах служба проводилася за візантійською ранньохристиянською літургією. Чи був тоді монастир, чи в печерах жили якісь схимники, це сказати не можемо.
Архімандрит АНТОНІЙ,
настоятель Свято-Усікновенського
Лядівського скельного чоловічого монастиря:
— 23 липня ми відсвяткували пам’ять про преподобного Антонія. У монастирі відбулося велике торжество, було багато священиків, багато народу. Молитовно ми призивали Боже благословення, благословення преподобного Антонія, молилися за нашу державу, за нашу владу. Від себе хочу подякувати нашій владі, всім, хто допомагає монастирю, організовує заходи щодо святкування тисячоліття. Я думаю, це буде велике урочисте свято. І не лише свято монастиря, нашого Подільського краю, — свято нашої держави. Кожний, вносячи лепту у відродження монастиря, робить добру справу для себе, майбутнього нашої держави, для майбутнього наших дітей. Нехай Господь усіх благословляє.