ПОГЛЯД У ВІКИ
Рік, що спливає, подарував буковинським археологам ще одну унікальну астрономічну знахідку
Про загадкове урочище Четатя (що в перекладі з румунської — городище, фортеця) в самих Корчівцях, та й в усьому Глибоцькому районі, споконвіку ходили дивні, навіть моторошні чутки. Мовляв, хто потрапляв у той глухий праліс, втрачав орієнтири у просторі і часі. Ночами там блукає білий вершник, зрозуміло, на білому коні, а вдень лунають якісь голоси, що охороняють нечувані скарби.
Природа та пращури поназалишали загадок для сучасних дослідників. Фото Василя БАБУХА
Скарби від прокурора
Поважні науковці намагалися якось зазирнути в ту місцевість з археологічними розкопками, сподіваючись натрапити на давньослов’янське городище. Але задум не реалізувався з цілком об’єктивних причин. І ось цього літа доктор історичних наук, завкафедрою етнології, античності та історії середніх віків ЧНУ, директор Буковинського центру археологічних досліджень Сергій Пивоваров отримав пропозицію навідатися у Четатю. В експедицію запрошував як-не-як колишній прокурор Чернівців Тодор Гуцуляк, він же — екс-голова Глибоцької райдержадміністрації і колишній заступник голови облради. Річ у тім, що Тодор Тодорович якраз писав історико-краєзнавчий нарис про рідне село і, оскільки звик мати справу з фактами перевіреними і всебічно доведеними, вирішив для порядку помережити стародавні містичні легенди тверезими думками з матеріалістичною основою з вуст поважних учених.
— Коли почали досліджувати місцевість, досить ясно побачили, що серед лісу проходять велетенські вали і рови, — розповідає Сергій Володимирович. — Можна стверджувати, що колись там була гола рівнина. Проте ці земляні споруди аж ніяк не слугували якимись фортифікаційними укріпленнями, які, зазвичай, довкола давніх поселень були суцільними. А ці мали розриви. Та й розташування їх мало справді дивний вигляд. Склали план і побачили, що в цілому цей незвичайний археологічний об’єкт нагадує стовбур дерева завдовжки 100-150 м з кількома відгалуженнями. Причому крайні точки «гілок» чітко вказували на весняне й зимове сонцестояння. Зрозуміло одне — цей об’єкт не слугував для ведення сільськогосподарських робіт. Цілком імовірно, перед нами древній земляний астрономічний календар, що з’явився десь у І тис. до н. е.
Відомий чернівецький журналіст, поет і знавець місцевих старожитностей Василь Бабух переконаний, що в Четаті давні астрономи облаштували справжню обсерваторію: заповнювали рови водою і, спостерігаючи за рухом віддзеркалених там зірок і планет, одержували астральну інформацію.
— У рукотворних плесах чітко проглядалася й лінія горизонту, завдяки чому жерцям вдавалося вираховувати циклічність проходження обрієм небесних тіл, — каже пан Бабух. — Хоч як би там було, але ця унікальна знахідка ще раз підтвердила, що Буковина — край безцінних космічних пам’яток. Адже тут уже відкрито два прадавні астрономічні об’єкти — в селі Долиняни Хотинського і у селі Багна Вижницького районів. А тепер ще й маємо ось у Корчівцях.
А поки знайденими історичними артефактами займаються вчені, намагаючись тлумачити їх з точки зору археоастрономії — історико-астрономічної дисципліни, яка вивчає астрономічні уявлення людей древності, а також археологічні пам’ятки задля пошуку в них астрономічних значень і встановлення шляхів розвитку стародавніх астрономічних знань.
Годинник для богів
У 1970-х роках неподалік села Багна, що на Вижниччині, його величність випадок дав змогу історикам відкрити вибиті на скелях і на окремих кам’яних стелах кола діаметром 50-70 сантиметрів, згруповані в певні комбінації. Тоді ж на Хотинщині експедиція Ермітажу, яку очолювала відомий археолог Галина Смирнова, вела розкопки кургану скіфських часів, де навколо стародавнього поховання виявили 36 ям, явно розташованих за певною системою.
— У первісному вигляді тут були вкопані дерев’яні стовпи, кількість і спосіб розташування яких дає всі підстави стверджувати, що вони слугували для рахування та обчислення періодів руху небесних світил. Такий собі астрономічний годинник, якому не менше трьох тисяч років, — розповідає Геннадій Марченко, керівник Центру космології, що діє при кафедрі філософії Київського політехнічного інституту. — Цей годинник разом з унікальним комплексом петрогліфів — астрономічних символів на скелях біля села Багна, а також виявлений на Хортиці потужний комплекс кромлехів (святилищ-обсерваторій у вигляді поставлених по колу кам’яних блоків) з календарно-астрономічним змістом, синхронний знаменитому Стоунхенджу, є яскравими археоастрономічними пам’ятками, без перебільшення, світового значення. Вони свідчать, що люди, які в сиву давнину заселяли територію нашої країни, володіли розвинутими астрономічними знаннями, на рівні цивілізацій Давнього Сходу.
— Геннадію Юхимовичу, а де застосовувалася ця інформація? Невже для ведення сільськогосподарських робіт потрібні були такі складні в усіх відношеннях астрономічні споруди і непрості обчислення? — запитую.
— У нас ще досить поширена вульгарно-матеріалістична точка зору на розвиток і застосування астрономічних знань, які в сиву давнину нібито могли слугувати виключно для землеробства. Але для древніх мудреців питання сільськогосподарського виробництва не було філософською проблемою. Їх хвилював, насамперед, феномен народження і смерті людини, розгадку якого вони, ясна річ, шукали на небі, населеному, на їхнє переконання, богами-світилами. Саме вчення про живий Космос, що рухався (до того ж закономірно, а значить — був розумним), дихав (бо світила мали змінні періоди обертання), помирав і знову народжувався, а також причетність до нього людини і стимулювало інтерес жерців і давніх астрономів до планет, які вони вивчали у доступний їм спосіб. Ці знання закарбовані і зашифровані в численних археологічних пам’ятках, у тому числі знайдених на Буковині. Проте нам чомусь легше або аж занадто їх приземлити до рівня питання сівозміни і боротьби зі шкідниками зернових, або огорнути серпанком містики, аніж визнати, що канонізовані жерцями наукові досягнення стародавньої астрономії ставали складовими язичницької синкретичної астральної релігії, де фантастичні уявлення про Космос перепліталися з об’єктивними знаннями про рух світил і планет, яким поклонялися у святилищах-обсерваторіях.
Пізнати предків і себе
Надто багато загадкової інформації приховують у собі древні артефакти. Прочитати закодовані в них послання віків — означає не тільки дізнатися про нові факти з життя наших пращурів, а й зрозуміти нас, теперішніх. Не випадково на секційному засіданні «Археоастрономічні об’єкти та їх вивчення», що відбулося нещодавно в Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича в рамках організованої за сприяння Національного космічного агентства України Всеукраїнської наукової конференції «Дослідження Всесвіту: минуле, сучасне, майбутнє», провідні археологи країни одностайно висловились за доцільне створити в системі Національної академії наук центр археоастрономічних досліджень.
— Без сумніву, питанням археоастромії слід приділяти більшу увагу, — переконаний професор Сергій Пивоваров. — Ми, археологи, почасти не знаємо, як інтерпретувати ту чи іншу знахідку. Далеко не завжди можемо достеменно знати, що насправді відображають пам’ятки давньої матеріальної культури. Але окремі з них промовляють до нас знаками, за якими — світобачення, психологія, закарбовані знання наших давніх пращурів. А це дуже важлива інформація, дешифруванням якої повинні займатися спеціалісти. Переконаний, на стику археології і астрономії ми зможемо знайти нові цікаві археологічні об’єкти і збагатити науку відкриттями.