Нинішню гласність та свободу слова в Україні можна з повним правом зарахувати до найбільших і беззаперечних завоювань Революції гідності. Уже нікого не здивуєш тим, що правоохоронці, приміром, публічно звинувачують у тих чи інших гріхах прокуратуру і навпаки або обидві структури дають далеко не компліментарну оцінку судовій системі, а остання — їм. При цьому представники певних структур і відомств постійно наголошують на необхідності реформ, які чомусь ніяк не хочуть прискорюватися й ставати зримими пропорційно до цих розмов. І часто це відбувається не тому, що саме керівники різних органів влади встромляють палиці в колесо реформування, а через небажання рядових виконавців відмовитися від звичних для них «цінностей». Тих самих виконавців, які й під люстрацію не підпадають, і на публіці з певних причин не дуже хочуть «світитися». Але вони тихою сапою нищать перші паростки віри пересічних громадян у торжество справедливості й надію на зміни в суспільстві. Саме про один з таких випадків йтиметься.
Беззаконня в законі
Майже рік тому, 26 травня, в «Урядовому кур’єрі» було опубліковано журналістське розслідування «Як злочинців «висвячують» у дрібних порушників». У ньому, нагадаємо, йшлося про те, як п’ять років тому правоохоронці у змові зі спільниками фактично пограбували приватне підприємство «Маррос» та завдали його власникові Юрієві Марченку збитків, за нинішніми цінами, на 2,5 мільйона гривень. В обвинувальному висновку прокуратури Івано-Франківської області у цій справі зокрема йшлося: «Досудовим слідством встановлено, що Королихін В. І. у березні 2011 року, діючи за попередньою змовою з працівниками право охоронних органів, а саме: виконувачем обов’язків заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області підполковником міліції Гундою С. М. та оперуповноваженим УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області лейтенантом міліції Строїчем О. В., кримінальна справа щодо яких виділена в окреме провадження у зв’язку з тим, що їх місцезнаходження невідоме, вчинив розкрадання чужого майна в особливо великих розмірах на загальну суму 899 672,3 грн. У висновку також вказано, що Королихін у присутності свого адвоката стверджував: за передачу йому шкірсировини, яка належала ПП «Маррос», він особисто згідно з попередньою домовленістю з Гундою С. М. передав йому 30 тисяч доларів США».
Досудове слідство встановило, що документ, згідно з яким шкірсировина, вилучена у приватного підприємства «Маррос» в Івано-Франківській області і передана на зберігання іншому підприємцю аж у Львівській області, — підробка. Оскільки львів’янин про неї ні сном ні духом не відав і належних умов для її зберігання в нього не було. Це по-перше. А по-друге, підпис під документом про прийняття на зберігання сировини йому не міг належати тому, що він у ці дні перебував за кордоном. Простіше кажучи, в цій історії достатньо фактів підроблення, фальсифікації документів та беззаконня, які чинили доблесні борці зі злочинністю. Починаючи з порушення сфальсифікованої кримінальної справи проти власника ПП «Маррос» і завершуючи обманом колеги-слідчого задля фактичного викрадення продукції та вивезення її за межі регіону, де її слід загубився.
Грім прогримів, а далі…
Можливо ця історія й не мала б продовження, якби не наполегливість потерпілого власника ПП «Маррос» Юрія Марченка та прихід до керівництва обласною прокуратурою нової людини. Перший, не піддавшись на залякування та погрози високопоставлених працівників правоохоронних органів Прикарпаття та їхніх покровителів із Києва, продовжував, так би мовити, стукати в усі двері. А другий, очевидно, вирішив продемонструвати місцевій «еліті», що він не збирається йти в неї на повідку. Як наслідок, проти виконувача обов’язків заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області підполковника міліції Сергія Гунди, його підлеглого лейтенанта міліції Олександра Строїча та їхніх спільників по «бізнесу» прокуратура порушила кримінальну справу.
У тому ж таки 2011 році після проведення розслідування обвинувальні висновки про притягнення до кримінальної відповідальності фігурантів цієї справи спрямували до Івано-Франківського міського суду. Але під арешт потрапили не убозівці, а їхні безпогонні спільники. Стосовно ж Сергія Гунди міський суд Івано-Франківська не знайшов підстав для взяття його під варту й відпустив на підписку про невиїзд. Тому лише з другої спроби після оскарження судової ухвали прокуратурі все-таки вдалося домогтися свого: представники Феміди винесли вердикт про затримання і взяття під варту високопоставленого міліціонера. Однак підполковника із залу суду після його скарги на погане самопочуття забрали в лікарню. Там він, начебто перевдягнувшись у жіночу сукню, обвів кругом пальця охорону СБУ і зник. Його підлеглий лейтенант міліції Олександр Строїч подався навтьоки ще раніше. Тому справу щодо убозівців виокремили в окреме провадження.
Стосовно ж спільників екс-міліціонерів суд першої інстанції виніс вердикт, за яким їм загрожувало не менш як сім років позбавлення волі. Однак після апеляції міська Феміда несподівано дійшла висновку, що жодної організованої злочинної групи не було. Дії перекваліфікували з особливо тяжкого на злочин невеликої тяжкості — втрату довіреного майна. Тобто виходить як у тій приказці про великий грім і малий дощ.
Як вважає автор згадуваної публікації, такий розвиток подій міг стати своєрідною індульгенцією й для колишніх убозівців, оскільки цапами-відбувайлами зробили їхніх спільників. І цей прогноз підтвердився: після кількох років підпільного життя в Івано-Франківськ повернувся екс-оперуповноважений УБОЗ Олександр Строїч і вирушив у прокуратуру. Нині мляво, з великими перервами триває судовий процес. Його результативність та майбутній вердикт Івано-Франківської Феміди — це тема окремого розслідування.
Про Сергія Гунду тривалий час нічого не було чути, оскільки він переховувався від правосуддя. Але про свого кривдника не забував усі ці роки потерпілий — нещодавно Юрій Марченко побував у редакції. Нагадаємо, створене ним ПП «Маррос» переробляло й експортувало шкірсировину до Італії. Без жодної допомоги держави воно виросло з нуля до лідера серед споріднених підприємств в Україні. Підтвердження цього — майже півтора мільйона доларів лише митних зборів, які «Маррос» сплатив, не кажучи вже про інші платежі й податки. У 2011 році Міжнародне економічне рейтингове агентство визнало фірму лідером галузі в Україні.
У пошуку справедливості
Однак це був останній успіх. Бо після того, як «Маррос» фактично пограбували, він вже понад п’ять років не працює, оскільки завдані збитки так ніхто й не відшкодував. Мало того: ті, хто це зробив, як зазначив у розмові Юрій Марченко, можуть уникнути справедливого покарання. На підтвердження своїх слів він показав кілька документів.
Перший із них — відповідь обласної прокуратури від 19 січня цього року на його звернення щодо надання інформації про перебіг досудового розслідування кримінального провадження стосовно екс-заступника начальника УБОЗ Сергія Гунди. Так-от, у ній ідеться: «У провадженні слідчого СВ прокуратури області перебувало кримінальне провадження №42014090000000021 щодо виконувача обов’язків заступника начальника УБОЗ УМВСУ в області Гунди С.М. за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України. Вказане кримінальне провадження 29. 10. 2015 року направлено в Генеральну прокуратуру України».
Після цього Юрій Марченко звернувся з листом у Генпрокуратуру. Він як потерпілий коротко виклав обставини справи та попросив поінформувати його про перебіг досудового розслідування кримінального провадження щодо Гунди С.М., а також про всі процесуальні рішення, які приймали в межах цього провадження. Проте минуло понад два місяці, а відповіді він так і не одержав.
Щоб зрозуміти, так це чи ні, редакція теж звернулася до Генпрокуратури з інформаційним запитом, на який надійшла відповідь за підписом начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію. У ній зокрема зазначено: «У ході досудового розслідування процесуальним керівником — прокурором першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ГПУ 19. 11. 2015 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження в частині підозри запитуваної Вами особи (Гунди С.М.) за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України… у зв’язку з відсутністю в діях останнього складу вказаних кримінальних правопорушень». І далі: «Копію постанови про закриття кримінального провадження на виконання вимог ч. 6 ст. 284 КПК України надіслано представнику потерпілого з метою реалізації передбаченого ч. 1 ст. 303 КПК України права на її оскарження».
Повертаємося на круги своя?
У зв’язку з цим виникає запитання: «Кому в цьому разі можна вірити — представникові ГПУ чи потерпілому Юрієві Марченку»? Мабуть, правду каже останній, оскільки він зацікавлений у тому, щоб одержати копію постанови хоч би для її оскарження. Як свідчить відповідь обласної прокуратури, кримінальне провадження спрямовано з Івано-Франківська у Київ 29 жовтня. А вже 19 листопада процесуальний керівник прийняв рішення про закриття його провадження. Тобто в рекордні строки, за 2,5 тижня, він провів досудове розслідування, на яке Івано-Франківська прокуратура витратила місяці, допитуючи підозрюваних, потерпілого, свідків, вивчаючи всі обставини справи. І саме ті, хто займався нею, як кажуть, впритул, запідозрили Сергія Гунду в тяжких злочинах, які підпадають під чинність трьох статей КК України. Тому зрозуміти, чим керувалися в ГПУ, насправді можна хіба що за сприяння представників новостворених антикорупційних органів.
Стосовно того ж, що потерпілий досі не одержав відповіді на своє звернення в Генпрокуратуру та копію згадуваної постанови, дивуватися особливо не доводиться. У розмові з автором цього матеріалу давній приятель, який тривалий час працює в прокуратурі, розповів і про такий нюанс: «Копії постанов в окремих випадках не надсилають спеціально — щоб заінтересована сторона не могла їх оскаржити. А якщо скаржник дуже настирливий, то завжди можна знайти крайнього — пошту».
Безумовно, з бажанням й зацікавленістю не так вже й важко перетворити закон на голоблю. Тим паче, що досвід у цій справі набували десятиліттями. Але в такому разі не варто говорити про реформи, а сказати прямо: «Повертаємося до замовних або спонсорських судових ухвал, нам до душі методи роботи «діамантових прокурорів» тощо. І крапка».
Іван МАРИНЕНКО
для «Урядового кур’єра»