НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА
Чверть століття після аварії на ЧАЕС все ще триває підготовка до зняття станції з експлуатації
...Ось уже вкотре, в'їжджаючи в Чорнобиль (цього разу - в рамках організованого прес-службою МНС України журналістського пулу в 30-кілометрову зону відчуження навколо ЧАЕС, на саму станцію і в Прип'ять), ловлю себе на думці: як жорстоко і несправедливо склалася доля цього невеликого, колись затишного патріархального поліського райцентру. Мало того, що чверть століття тому його накрила розбурхана радіаційна хмара, так ще й назва на віки уособила собою найстрашніше, як тепер кажуть, техногенне горе в історії людства. Хіба в 70-ті роки минулого століття когось із тутешніх мешканців питали, коли вирішували будувати в цих благословенних місцях найбільшу в Європі атомну станцію, яку ще й назвали Чорнобильською?
Мирний атом приборкати важко
На перший погляд територія, що зазнала безпрецедентного радіоактивного ураження, за ці роки кардинально не змінилася. Звичайно, позаростали непролазними хащами покинуті села, про які нагадують дороговкази й акуратні таблички: до квітня 1986 р. проживало стільки-то, евакуйовано туди-то... А ще подекуди розчищені під'їзди до цвинтарів на їхніх околицях. Власне, цвинтарем уже давно стала вся зона... Окрім станції, живе лише Чорнобиль, обплутаний трубами для подачі води і тепла у всі більш-менш підходящі будинки, пристосовані для тимчасового перебування персоналу причетних до зони організацій. Розповідають, що працюють навіть кілька магазинів.
Сама ж станція з чисто прибраною територією навколо основних об'єктів удень навіть вражає видимим багатолюддям - як-не-як, сюди щодня на роботу зі Славутича приїжджають до трьох з половиною тисяч людей. Ще стільки ж зайнято на інших підприємствах зони, плюс персонал різних підрядних організацій, які працюють за міжнародними проектами. Отож народу, зодягненого в однакові темно-сині куртки з емблемою ЧАЕС, вистачає.
Самосели, яких тут називають сталкерами, погоди не роблять - на сьогодні їх 211 осіб, переважно похилого віку. Дітей у зоні немає, хоча й траплялося, коли намагалися завести. Рідні дозволяється їх провідувати, двічі на тиждень завозять продукти, за потреби обслуговують у медчастині в Чорнобилі. Офіційного статусу самосели не мають.
- Наше головне завдання - підтримка бар'єрної функції зони відчуження навколо станції, - розповідає заступник голови Державного агентства по управлінню зоною відчуження Дмитро Бобро. - Понад 11 років тому було зупинено роботу останнього діючого реактораЧАЕС. Відтоді її все ще готують до зняття з експлуатації. Справа непроста: аби безпосередньо стати до цього процесу, потрібно вилучити ядерне паливо з усіх енергоблоків. На третьому блоці палива вже немає, хоча всі системи безпеки тут підтримуються в робочому стані і в разі чого можна буде знову "запустити" його в експлуатацію. Немає палива і в реакторах першого та другого енергоблоків - воно знаходиться в так званих приреакторних басейнах витримки.
Отже, найближчим завданням для станції є остаточне вилучення палива з усіх реакторних установок і переміщення його в діюче сховище відпрацьованого ядерного палива "мокрого" типу. Для цього тут ведуться роботи в рамках кількох міжнародних проектів на об'єкті "Укриття". Головна мета - будівництво нового безпечного конфаймента і створення інфраструктури для поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом. Лише потім усі реактори можна буде поступово знімати з експлуатації. Коли знімуть, з'явиться можливість значно скоротити персонал і витрати держбюджету на підтримку безпеки самої станції, зазначає Дмитро Бобро.
Вистачить не одному поколінню
...Років з п'ятнадцять тому один "широковідомий у вузьких читацьких колах" журналіст носився з десь почутою ідеєю про реальну можливість зробити з території ЧАЕС зелену, як він казав, "лужайку". Ну, зелені тут вистачає і зараз, а от щодо "лужайки"... Фахівці переконані, що весь період зняття з експлуатації атомного монстра займе щонайменше 100 років. І це лише за приблизними вельми оптимістичними прогнозами: занадто великого радіоактивного забруднення зазнала земля.
Приміром, звільнені від ядерного палива реактори з огляду на радіацію ще довго залишатимуться небезпечними. Демонтувати їх, навіть за допомогою якоїсь роботизованої техніки, яку ще потрібно мати, можна лише витримавши певний час - від 40 до 60 років. При цьому не слід забувати, що прибирати нестабільні будівельні конструкції зруйнованого четвертого блока, як і вилучати звідти радіоактивні відходи можна буде лише після зведення нового конфаймента з усією, так би мовити, начинкою. І потім, багато конструкцій усіх трьох блоків разом з начинням нинішнього об'єкта "Укриття" є високоактивними довгоіснуючими відходами, які за правилами треба ховати в глибинних сховищах, створених, висловлюючись по-науковому, у стабільних геологічних формаціях. Де його розташують, ще не відомо, сьогодні лише називають кілька можливих для цього місць. За оптимістичними прогнозами, будівництво такого сховища може тривати десятки років.
Про загальну вартість усіх робіт навіть говорити страшно - суми захмарні. Тільки роботи на об'єкті "Укриття" оцінюються приблизно в 1 млрд 600 млн євро, з яких новий конфаймент потягне не менш як 980 млн. Дефіцит уже сьогодні становить майже 600 млн євро. А решта? Приміром, будівництво так званого комплексу "Вектор", розрахованого на захоронення середньо- і низькорадіоактивних відходів не лише чорнобильського походження, а й з решти українських АЕС. На найближчу п'ятирічку видатки на все про все визначені в 1 млрд грн щороку...
В зону... за просвітництвом
Але повернімося до зони відчуження. Не хочеться називати її мертвою - ця зранена земля щовесни буйно квітує, хоч і "фонить". Правда сувора - ще довго вона буде непридатною для нормальної життєдіяльності людини. Головним чином через забруднення довгоіснуючими ізотопами плутонію. Втім, фахівці стверджують, що вже зараз тут можна відшукати відносно чи умовно чисті ділянки, де цілком можливі певні форми господарювання. Наприклад, вирощувати певні енергетичні культури, що не лише реабілітувало б грунти, а й було б економічно вигідно. Щось подібне вже планується під егідою Єврокомісії, розповів Дмитро Бобро. Але й це справа неблизької перспективи.
Переважно юний за віком журналістський загал більше цікавився іншим. Приміром, нашестям у зону туристів, яких від початку року почали сюди возити на цілком законних правах. Мовляв, не стане зона такою собі туристичною Меккою? Нічого подібного, запевнив високопоставлений чорнобильський посадовець: зона була, є і залишається режимним об'єктом. Аби сюди потрапити, треба пройти відповідні процедури. Оскільки інтерес до цих місць був завжди, а напередодні якихось пам'ятних дат і поготів, з початку року окремим турфірмам "виключно з просвітницькою метою" дозволили організовувати відвідини зони всім, хто бажає. Таких вистачає: якщо кілька місяців тому сюди приїздило за тиждень кілька десятків любителів екстриму, то зараз рахунок іде на сотні.
Для відвідувачів (у "Чорнобильінтерінформі", яке цим опікується, принципово уникають слова "туристи") склали чіткий порядок перебування в зоні і визначили найбезпечніші маршрути, що перебувають під постійним радіологічним контролем. Кожна група обов'язково проходить інструктаж і отримує в супровід досвідченого, скажімо так, екскурсовода. Як насправді, не відомо, бо стати учасником такого вояжу можна лише за кілька тисяч гривень. Aле інструктаж і супровід мають бути обов'язковими. Коли нас завезли в Прип'ять, неподалік уже стояв автобус з інтуристами. З'ясувалося, словаки. Запитав в одного, які враження. Сумно, відповідає, сумно і страшно...
Проте це не завадило їм розбрестися, заходити в давно покинуті споруди, а декому навіть піднятися на дах колишнього готелю "Полісся". Розбіглися й колеги, телеоператори і фотокори. Цікавість зрозуміла, але навколо - від 300 до 500 мікрорентген на годину при нормі 12-15, а на зарослому мохом тротуарі - всі 600, а то й 1000! Поки всі зібралися, минуло добрих хвилин 40. До речі, ми вже виїхали з міста-привида, а словаки все ще залишалися...
"Фукусіма" Чорнобилю не рівня
Певна річ, на станції уважно слідкують за подіями в Японії, де, як відомо, землетрус пошкодив окремі блоки АЕС "Фукусіма". Інформації обмаль, кажуть атомники, але, судячи з усього, прямі паралелі з Чорнобилем недоречні. На ЧАЕС був вибух реактора з руйнацією всіх захисних систем, через що стався величезний викид радіації (у перші дні аварії до 1 мільйона кюрі на добу). В Японії до цього поки що не дійшло, там основний витік радіоактивності пов'язаний лише з руйнуванням частини оболонок палива.
Проте будь-яка аварія на атомних об'єктах - неабияка небезпека. Кому-кому, а нам це відомо не з підручників, отож відповідні українські відомства після перших повідомлень з "Фукусіми" запропонували японським колегам свою допомогу, а профспілки працівників атомної енергетики та промисловості висловили співчуття і підтримку. Дасть Бог, на іншому кінці світу другого Чорнобиля не станеться...