ДАТА
Виповнилося 105 років з дня народження першого українського дослідника Африки, якого шанують у Франції та Америці й майже не знають в Україні
У кабінеті історії Рівненської української гімназії — тиша, хоча заповнений він як ніколи рясно. Заслужений вчитель України Сергій Сацик розповідає про Юрія Шумовського: ім’я цієї непересічної людини повернулося в рідні краї із забуття і його зусиллями... Зізнатися, й сама, наче ковток свіжого повітря, намагалася вхопити кожне слово небайдужого вчителя історії. Як же багато ми втрачаємо через білі плями у знаннях про особистостей, що жили й творили поруч, ходили по цій волинській землі й уславили її на весь світ! І як біднішаємо духовно, бо в суєті наскрізь комерціалізованих буднів не знаходимо години-другої, аби хоч скільки-небудь заглибитися у власну історію.
А ось рівненські гімназисти вперто й цілеспрямовано ведуть свій пошук. До цього їх спонукає історичне коріння самого закладу: нинішня ж бо гімназія є послідовницею Рівненської української гімназії 1923—1939 років. Художник зі світовим іменем Георгій Косміаді, професори географії Михайло Гуцуляк, математики — Надія Шульгина-Іщук, — усі ці геніальні люди мали причетність і до гімназії. Усіх їх, уже через їхніх дітей, віднайшли вчителі та учні відродженої в незалежній Україні гімназії: відкрили для широкого загалу й увічнили в назвах іменних кабінетів.
Тепер плеяду повернутих Україні особистостей поповнив Юрій Шумовський : у 1934—1935 роках він викладав українську мову в молодших, а релігію — в усіх класах Рівненської української гімназії, тобто був законовчителем. Ця приватна гімназія тоді прирівнювалася до державних навчальних закладів, а її випускники могли вступати до вищих навчальних закладів Польщі. Одночасно Шумовський працював у приватній українській початковій школі імені Івана Мазепи, школах Дубна, Ковеля, Здолбунова та рідної Мирогощі. Втім, у нашому краї його знали далеко не лише як учителя…
Юрій Шумовський (ліворуч) та директор Дубенського заповідника Петро Смолінг у порту м. Саванни (штат Флорида) в 1995 році. Фото надане автором
З-під Дубна — до Варшави
Народився Юрій Шумовський 23 березня 1908 року в селі Мирогоща поблизу древнього Дубна. Його батько, отець Федір Шумовський, виконував обов’язки протоієрея парафії святого Михайла: втім, був не лише духівником, а й політиком — представником Волинської губернії у Державній думі. Мати, Марія Іванівна, — з гетьманського роду Скоропадських, була високоосвіченою людиною: вона грала на фортепіано й співала, чому навчила своїх дітей, а їх було шестеро. Юрій був наймолодший у сім’ї: можливо, тому, як він сам писав у життєвих спогадах «Зруйноване гніздо», мати віддавала йому найбільше любові.
Відносно спокійними для родини були лише перші роки життя Юрія, допоки не розпочалася Перша світова війна. Тоді батько відправив сім’ю вглиб Росії, а сам залишився в Мирогощі, щоб духовно підтримати солдатів та селян, котрі не пішли з рідних місць. За свою подвижницьку працю був нагороджений, зокрема, Георгіївським хрестом та орденом Святої Анни. Лише по закінченні війни в березні 1918-го сім’я змогла повернутися до родинного гнізда: на щастя, будинок та церква були зовсім неушкоджені, лиш господарство занедбане.
1918—1921-й теж були для Волині тривожними: дезертири і просто переодягнені в червоноармійців люди заходили в будинки й вимагали цінності або їжу…
Але, незважаючи на непевний час, Юрій завзято вчився: спочатку в Дубенській гімназії, потім — у Рівненській російській, звідки його виключили за антиросійські настрої й український націоналізм. Утім, доля усміхнулася Юрію: його прийняли до Кременецької духовної семінарії, затим поїхав на навчання до Варшавського університету, де успішно закінчив православний богословський та філософський (відділ археології та антропології) факультети. На календарі був 1934 рік.
Єдиний на Волині священик-археолог
Саме в 1934—1939 роках він поєднує викладацьку роботу з археологією, що стала його справжнім захопленням на все життя.
— Учні захоплено слухали його лекції: зі спогадів учня Рівненської української гімназії Феодосія Карпюка та оцінок історика Володимира Борщевича бачимо, що він не тільки вчив дітей молитися Богу, а й передавав їм любов до рідного краю, розповідаючи на конкретних прикладах про те, що сам чув, читав, бачив, знаходив у археологічних експедиціях, — каже Сергій Сацик. — Утім, після окупації Волині Червоною армією в 1939 році він був звільнений з викладацької роботи, оскільки був священнослужителем.
Церковних високопосадовців теж довелося настирливо переконувати в тому, що археологія — не осквернення, а навпаки, пізнання істини людського буття: лише тоді він отримав дозвіл на розкопки. Так він став єдиним на всю Волинсько-Крем’янецьку єпархію священиком-археологом.
Сам Шумовський писав: «У Мирогощі я знаходив багато неолітичних знарядь та кераміки трипільської культури: чудові крем’яні серпи зеленого, сірого та чорного кольору, різні долота, шліфовані сокири, топірці, щедро розкидані доісторичними жителями, які жили тут 3—3,5 тисячі років перед Христом». Та «справжньою нагородою для себе від Бога вважаю … викопаний в одному з курганів і то біля мого села образ св. Миколая Чудотворця, вироблений з бронзи ще в Х—ХІ століттях, якого, очевидно, носив місіонер-монах з Візантії по нашій колись Волині і помер з ним на своїх грудях. Цей святий і чудотворний образ супроводжує мене день і ніч, і Господь милостивий до мене…»
Успіхи науковця привертають до нього увагу: Шумовський стає співпрацівником Українського національного музею у Львові, Польської академії наук.
Уже за часів німецької окупації Рівненщини в селі Вільгір Гощанського району він натрапляє на рештки палеомастодонта (протомамонта) — унікальна знахідка археолога! Втім, належно розкопати весь скелет завадила війна — а ось рештки-зуби цієї тварини зберігаються в Рівненському краєзнавчому музеї та в Українській вільній академії наук у Нью-Йорку.
У Рівненському музеї був Геббельс
Юрія Шумовського впевнено можна назвати ще й творцем музеїв. Він брав участь у створенні регіонального повітового музею в Дубні, що розміщувався у міській ратуші й відкрився в 1936 році. Тут була багата колекція речей епох палеоліту, неоліту, бронзи та заліза — і переважна кількість їх — зі старовинних поселень навколо Дубна!
У період німецької окупації вчений дістав у місцевого бургомістра і гебітскомісара доручення на організацію Рівненського обласного музею. Під нього надали триповерхове приміщення в центрі міста. Так Шумовський фактично став засновником музею, а з 1942 року — повноправним його директором. Був момент, коли німці, забравши будинок музею під Кураторіум, усі книжки викинули на вулицю, щоб спалити. Тоді неймовірними зусиллями Шумовський отримав дозвіл гебітскомісара Беєра на їх повернення. Пізніше директор звертається до самого рейхскомісара Еріха Коха (Рівне було столицею окупованої України), від котрого отримав так заний бешлягснам — своєрідне вето на грабунки й винищення. Це й допомогло зберегти чималий шмат нашої минувшини. Маловідомий факт: тут, у Рівненському музеї, побував сам Геббельс, особисто затвердивши список літератури, яку потрібно знищити.
Про поповнення музею часто повідомляв редагований Уласом Самчуком часопис «Волинь», де Шумовський друкувався під псевдонімом Миролюб.
У 1944-му, після визволення Рівного від нацистів, Шумовський змушений був евакуюватися. Спочатку відправляв служби в польських частинах, серед поранених та мертвих, майже повторюючи подвиг батька в Першу світову, далі служив військовим капеланом для православних у французькій зоні окупації на території Німеччини й демобілізувався в званні полковника.
Білий дослідник Чорного континенту
Переїхавши до Франції, вчений (а Шумовський, до речі, знав 10 мов!) влаштувався на роботу до Інституту Чорної Африки в Парижі. Звідти його запросили для роботи в Судані, який був французькою колонією. Шумовський тоді й не підозрював, що стане першим українським дослідником Африки й затримається там аж на 7 років — з 1950 по 1957-й.
Його так полонили археологічні розвідки в Африці, що він відмовився від доволі цікавої та фінансово вигідної пропозиції очолити відділ наукових програм на французькому радіо «Свобода». Вчений проводив розкопки імперії Гана у Сахарі, заснованої в перші століття нашої ери євреями- емігрантами, де знайшов чимало цікавих предметів, вів розкопки в районі міста Бамако (Малі).
Франція високо оцінила здобутки волинянина Шумовського, нагородивши почесними орденами та номінувала титулом «Почесний легіонер Честі», Міжнародна академія наук у Парижі обрала його членом своєї української секції, вчений став членом Асоціації істориків Франції в Парижі. Одночасно створив та видав численні книжки, відомі в багатьох країнах світу: «Під гарячим сонцем Африки», «Посеред джунглів і саван», «З мого побуту в Судані», «Маски муринів (чорних людей)», «Історія культури народів Західної Африки» (підручник для університетів, що вийшов англійською, французькою, російською) та інші.
Юрій Шумовський став дійсним членом Української вільної академії наук (УВАН) у США, Інтернаціонального інституту Африки в Лондоні, Польського наукового інституту ім.Пілсудського. У США, де жив пізніше, став місіонером ООН, кореспондентом газети «Свобода» при Об’єднаних Націях. Останні десятиліття провів у м.Саванні (штат Джорджія). Тут у 1983—1993 роках опублікував свої багатотомні спогади «Зруйноване гніздо» і в 2004 році на 96-му році життя відійшов у вічність.
Звісно, що він мріяв побувати на рідній Волині, але не зміг. Натомість Волинь приїхала до нього в Саванну у 1995 році в особі тодішнього директора Дубенського музею-заповідника Петра Смокінга.
— На порозі свого будинку мене зустрів Шумовський: він радів як дитина цій зустрічі, розпитував про Мирогощу, Дубно, за якими дуже сумував. І без жодних вагань передав для заповідника колекцію оригінальних речей із Західної Африки — списи, килими, шкуру пітона. А ще весь свій архів, у якому й чимало ще неопублікованих досліджень. Отож набралося 500 кілограмів вантажу — а стільки провозити літаком заборонено. Тоді мені допоміг Надзвичайний і Повноважний посол України в США Юрій Щербак. Тож нині подарунки Шумовського зберігаються у фондах Дубенського музею-заповідника, до них може доторкнутися кожен, хто хоче відкрити для себе цю непересічну особистість.
ПРЯМА МОВА
Тетяна КУХАРЧУК,
директор Рівненської української гімназії,
кандидат педагогічних наук:
— Ми горді з того, що причетні до повернення в Україну таких особистостей, як Шумовський, Косміаді, Гуцуляк, Шульгина-Іщук. Адже до цієї роботи долучаються не лише наші педагоги, а й гімназисти, котрі збагачуються духовно й морально, вивчають історію на таких відомих світові особистостях! Шкода, що в Україну їхні імена повертаються лише тепер. Але переконана: ми робимо велику справу не тільки для нинішніх, а й для прийдешніх поколінь.