ПРОЕКТИ
З автозаправкою у ліжку
Тетяна КИРИЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Якщо підрахувати кількість автозаправочних станцій, відкритих в Україні за роки незалежності, їх, мабуть, вистачить на всю Західну Європу. Хто розробляв стратегію розвитку вітчизняної мережі, чому вона така густа і навіщо АЗС часто розташовують у непідходящих, а то і просто небезпечних місцях, сказати важко. За кордоном побачити заправку в центрі міста чи густозаселеному мікрорайоні, під високовольтною лінією електропередач або ж поблизу водойми не можливо. Вони навіть уздовж трас розміщені не густо, але так, що цілком вистачає, щоб поповнити запас пального без проблем.
У нас же все навпаки. В історичній частині міста, у природоохоронній зоні, впритул до житлових будинків, на березі річки чи озера побудувати АЗС стало скоріше правилом, ніж винятком. У добу активного розширення мережі місцеві громади пробували чинити спротив, однак на них ніхто не зважав. Тож і наплодили заправок стільки, що навіть проконтролювати якість пального досить проблематично. Про належний рівень інших сервісних послуг узагалі не йдеться. Щось не чути й про перевірки заправок стосовно їхньої безпечності.
Зате на весь голос заговорили представники ринку нафтопродуктів про позбавлення АЗС статусу особливо небезпечних об’єктів. Причому основний аргумент звучить досить дивно: за 20 років не було жодної аварії. А якщо так, то власники мереж запропонували «повернути попередні нормативи порогових мас небезпечних речовин для АЗС». У відповідь на це Державна служба з регуляторної політики та розвитку підприємництва долучилася до перегляду постанови Кабміну № 956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки».
Нагадаємо, до особливо небезпечних об’єктів АЗС віднесені з 2001 року. За цей час ніхто не піддавав сумніву цей статус. Однак на нещодавній нараді за участю Міненерговугілля, МНС, Мінрегіонбуду, Держ?техногенбезпеки, Держ?геонадра, Держгірпромнагляду, Асоціації «Об’єднання операторів ринку нафтопродуктів України» розглянули питання щодо доцільності залишати АЗС у переліку об’єктів підвищеної небезпеки. Представники влади схильні вважати, що безаварійність роботи АЗС скоріш за все пов’язана з підвищеною увагою до цих об’єктів з боку органів контролю, а не з їхньою абсолютною безпечністю.
У «королів бензоколонок» свій аргумент. На їхнє переконання, низька аварійність зумовлена тим, що левова частка АЗС базується на імпортному обладнанні й пройшла сертифікацію як за кордоном, так і всередині країни. Тому, мовляв, навіщо такий посилений державний контроль. До того ж є ще й державні будівельні норми (ДБН), яких зобов’язані дотримуватися всі АЗС при будівництві. У них прописані всі правила безпеки, враховуючи відстані між бензозаправками.
КОМЕНТАР
Дмитро МАРУНИЧ,
директор Інституту енергетичних досліджень:
— На моє переконання, ідея зняти з АЗС статус особливо небезпечних об’єктів лобіюється представниками цього бізнесу і знаходить певний відгук у деяких владних структурах як прагнення полегшити ведення підприємництва. Однак ті компанії, які реалізують нафтопродукти, далеко не бідні. Тож якщо вирішувати це питання саме з точки зору фінансового навантаження на малий бізнес, то треба підходити диференційовано. Оскільки рентабельність нафтотрейдерів така, що вони завжди залишаються у виграші, дрібні пільги для них особливого значення не мають. Що стосується малих підприємців, то тут кожна копійка на вагу золота. Скажімо, зменшення витрат на обов’язкове страхування об’єктів знизило б фінансове навантаження на дрібний бізнес.
Щодо безпеки самих заправок, то й справді жодних аварій останнім часом на них не було. Чого не можна сказати про ті, що реалізують скраплений газ. Приміром, нещодавно стався вибух у Керчі, згоріла автомашина. Тому до безпеки на АЗС варто підходити зважено, перш ніж робити якісь радикальні кроки. Якщо ж знімати з них статус особливо небезпечних об’єктів, то так виписати регламенти, щоб заправки не розташовували у небезпечних місцях, а контролюючі органи пильно стежили за дотриманням цих норм.