На малій сцені Миколаївського драматичного театру відбулася документальна вистава «Вернісаж почуттів», яку поставив інклюзивний театр «Переможці долі». Головні ролі виконували, переживали і відтворювали в житті батьки особливих дітей.
Вони люблять і пестять своїх незвичайних малюків. А в основі спектаклю — інтерв’ю з реального життя батьків, свідчення, ситуації, надриви, сумніви та сподівання. Історії різні — і печальні, й оптимістичні.
Ось мама хлопчика-аутиста розповідає, як їй було неприємно, коли якась бабуся на дитячому майданчику відсторонилася від її малюка і сказала своєму онукові: «Він не такий, не спілкуйся з ним». Ось чоловік, від якого пішла дружина, сам виховує особливого хлопчика й відчуває весь тягар, перебуваючи в лікарні. Молода мама зізнається, що дитина буде її за будь-яких обставин. Є й трагічні історії. Дехто відмовився, не зміг, не віднайшов у собі сил. Хто ж їх за це засудить? І про це йдеться у спектаклі.
Задумка творців дійства — не розчулити глядачів, спонукати до сліз чи викликати жалість до батьків і дітей. А привернути увагу до того, що є особливі діти, а в них особливі батьки. Це й було метою проекту. Батьки так сильно люблять своїх дітей, що готові замість них відчути їхній аутизм, ДЦП, проблеми зі слухом і зором. Це і є батьківська любов.
Режисер вистави Лариса Калініна — мама особливої дитини, якій уже виповнилося 18 років. За освітою режисер, викладає в Миколаївському університеті культури, каже, що завжди захоплювалася документальним театром. Поставила вісім документальних спектаклів на різні теми. А робота над п’єсою «Вернісаж почуттів» особливо захопила й надихнула.
«Я зібрала 50 інтерв’ю з батьками особливих дітей, опрацювала їх, втілила у сценарій», — ділиться авторка. У неї все вийшло.
Звісно, одкровення викликали сильні емоції. Були побоювання, що актори не витримають такого випробування життям. На репетиціях люди плакали. Сліз не приховували на прем’єрі. І то були справжні почуття.