Автор п’єс «Шельменко-денщик» і «Сватання на Гончарівці» та повістей «Маруся», «Конотопська відьма», «Салдацький патрет» узявся за перо, щоб довести: українська мова — не приречений на зникнення діалект для спілкування селян-малоросів, а культурне надбання великої нації, нею можна творити літературні шедеври. Вони ввійшли до духовної скарбниці України, а Григорій Квітка-Основ’яненко здобув славу батька української прози.
