В’ячеслав Бондарєв народився в Білорусі. Дитинство минуло в інтернатівських закладах Сумщини, молодість — у Росії, де служив в армії, на Далекому Сході заробляв на хліб. А його несподівана зустріч з долею відбулася в давньому Глухові. Тут, на сцені Будинку культури, він побачив уперше Ганну Родченко, яка своєю пісенною душею торкнулася його душі. Як виявилося — душею найріднішою, яка опромінювала музикою, піснею, поетичними одкровеннями, що народжувалися з глибин серця особливою молитвою.
Ганні й В’ячеславу в їхньому зрілому й красивому подружньому житті, що стало взірцем для сина В’ячеслава і двох доньок Ганни, було відміряно всього 18 літ. Від підтримки і взаєморозуміння коханої дружини В’ячеслав зростав творчо буквально на очах. Побут, який він залюбки переклав на свої плечі, ніскілечки не заважав йому заглиблюватися в історію рідного краю, писати вірші, балади, музичні твори, залучати до улюбленого заняття всю родину.
Батько… Його надійне і сильне плече всі відчували повсякчас. В’ячеслав ніколи не бачив рідного батька, тож власною поведінкою ніби утверджував заповітну дитячу мрію про тепло батьківського дому. «Ми наче купалися в теплих хвилях цієї любові, тішилися завжди усміхненою співучою мамою. Ми трималися за їхні руки, як пташенята перед польотом. І небом була нам мама, а батько — сонцем. Маму батько називав тільки Анечкою. Присвячував і нам, дітям, і їй, а згодом невісточці, онукам, поетичні рядки. А написав батько сотні творів», — пригадує старша донька Ірина, нині виконавчий директор ГО «Сумське земляцтво у м. Києві». — Наш батько був оптимістом».
«Я помітила, що у В’ячеслава Петровича особливий стиль — неповторний, без натяку на будь-яке наслідування, із класичним філософським акцентом. І через деякий час залучила його до творчої співпраці у столичному інформаційно-видавничому центрі «Діловий партнер», де я на той час працювала», — розповідає Ірина.
Молодша донька Наталія, яка після закінчення Глухівського педагогічного університету працювала в дошкільних навчальних закладах столиці, залучила батька до творчості для дітей.
…Біда завжди приходить, коли її не чекають. Три згорьовані жінки і син В’ячеслава Петровича Андрій досі не вірять у непоправну втрату. Але ж батькове любляче серце живе в його зворушливих одкровеннях! Рішення прийшло само собою — вони мають зібрати все, що визрівало в душі найдорожчої для них людини. Так народилася незвична зелена книжка В’ячеслава Бондарєва. Зелена за кольором (символ надії), глибока за почуттями батьківської люблячої турботливої душі.
— Я вперше в житті взяв до рук такий рукопис і спочатку розгубився, — каже автор переднього слова заслужений діяч мистецтв України поет Михайло Шевченко. — Думав: звичайні традиційні панегірики. А коли вчитався, відчув: це ліричний щоденник великого людського життя. У цій книжці ніби злилися щасливі голоси однієї родини. Поезія незвична і надзвичайно цікава. Найперше тим, що автор сам не розуміє головного — він поет, співець конкретики. Це не визначений досі жанр. Тож маємо творчий доробок, де, крім усього, розкрито один із секретів чи не найбільшого людського щастя — родинного.
Лідія РИЖКОВА
для «Урядового кур’єра»