Виставка "Чорнобильська трагедія: свідчення очевидців" стала літописом подвигу
У Національному музеї літератури України тихо. Дуже тихо. Затамувавши подих, відвідувачі довго затримуються біля кожного експоната виставки "Чорнобильська трагедія: свідчення очевидців", організованої Укрінформом, Київською спілкою журналістів, Київською облдержадміністрацією та Національним музеєм літератури України. Що не фото чи друкований твір - то документ, послання з минулого сьогоденню в ім'я майбутнього. Там - біль, який закликає бути пильними. Там - подвиг, здійснений людьми, які в далекому 1986 році вважали, що просто виконують свою роботу.
У тих, хто був очевидцем тих подій, виставка будить пам'ять. Зокрема, знайомлячись з фотороботами Володимира Репіка (а він першим зробив з вертольота знімки зруйнованого реактора), пригадав, як у 1986-му в неймовірно складних умовах спеціалісти чистили вентиляційну шахту третього енергоблока. Через стіну вирувало пекло четвертого реактора. Людям було не до розмов з кореспондентом...
- Виконуємо свою роботу, - одним реченням відповіли на всі запитання.
Їх, відомих і не відомих героїв, фотографували в ті дні посланці ЗМІ. Про них писали. Саме завдяки журналістам було піднято завісу таємничості над вибухом, що сколихнув світ. Саме журналісти створили літопис тих днів, привернули увагу до ліквідаторів, інформували про їх вшанування і ті негаразди, що згодом обсіли людей обов'язку. Тож ця виставка - своєрідний звіт ЗМІ і письменників (тут експонуються також твори літераторів, присвячені чорнобильським проблемам) про виконання своєї роботи. Як і ліквідатори, котрі гасили пожежу, а потім зводили саркофаг, журналісти також дуже дорого заплатили за виконану роботу. За те, аби донести читачам і глядачам правду про чорнобильські події, представники ЗМІ розплачуються здоров'ям і життям. У пекло вони йшли за велінням професійного обов'язку і покликом серця: цього вимагає наше ремесло. А тому кожен експонат виставки - то частина життя його автора. Журналісти про це мовчать. Про це свідчить список журналістів, яких уже немає серед нас. У вічність вони пішли передчасно, аби світ знав деталі Чорнобильської трагедії.
Папір, на якому надруковані їхні прізвища, - своєрідна меморіальна дошка, що увіковічнює людей, які чесно виконували свою роботу.
... Бакланов Микола
Біловол Микола
Бойко Владислав
Вернидубенко Валентин...
Прізвище за прізвищем. Стоять вони, як солдати в строю. Їх уже немає з нами, але праця їхня й сьогодні служить суспільству.
Наведено лише кілька прізвищ у довжелезному списку втрат журналістського цеху. На виставці в ньому значаться лише кияни. На жаль, такі сумні документи є практично в кожному районі країни. Тож згадаймо всіх. Кожен з них працював на державу. Спасибі їм за правду і самопожертву.
Микола ПЕТРУШЕНКО