Якось довелося спостерігати, як підлітки перебігають дорогу, дочекавшись, коли до них наблизиться автомобіль. Тоді це закінчилося без жертв, бо дітей вчасно зупинили дорослі. Як виявилося потім, до таких нерозважливих вчинків спонукають інтернет-ігри на кшталт «Синього кита» або «Тихого дому», «Моря китів», «Розбуди мене о 4-й 20». У смертельних ігор багато назв, але результат завжди однаковий: обірване життя і зламані горем батьки, які не розуміють, що змусило дитину піти на смерть.
З’явившись в інтернеті близько двох років тому, хвиля таких ігор прокотилася Росією, потім дісталася й України. Попри суспільну протидію, це явище, на жаль, не відпускає дітей і нині.
Як же впливають на підлітків адміністратори груп смерті, чому діти слухняно виконують усе, що наказують віртуальні злочинці? Як стверджують психологи, розрахунок на незахищеність, вразливість дитячої психіки, на вміння нібито співпереживати. Адже проблем у такому віці багато: і нерозділене кохання, й різні хвороби, й матеріальна скрута. А тут з’являється хтось, хто розуміє тебе, бо сам іще недавно таким був. Затягнувши до своїх лабет, такі співрозмовники штовхають дітей до самогубства. Не гребують і погрозами чи залякуванням.
Як нині часто буває, позначається й брак любові батьків, участі близьких у розв’язанні гострих проблем (а вони всі здаються підліткам гострими). Часом діти все-таки відмовляються виконувати безглузді завдання, однак їх шантажують тим, що знають їхню ІР-адресу, знайдуть їхній дім і тоді загинуть їхні рідні. Підлітків зомбують, ними маніпулюють, підштовхують до самогубства.
Найстрашніше ж те, що більшість учасників таких груп смерті починають гру просто з цікавості. А потім уже не можуть її полишити. Наслідки бувають сумними, і далеко не завжди вдається врятувати тих дітей, які дійшли до останніх завдань гри. І навіть врятувавши, їх потрібно ще довго витягувати із психологічної прірви, в якій вони перебувають.
Усі ці проблеми нині дуже гострі в суспільстві. Це не проблеми окремих родин — це наслідок загальних недопрацювань та невміння спілкуватися. Коли дорослій людині чи тим більше дитині бракує уваги, спілкування, розуміння в реальному світі, вона неодмінно шукатиме його у віртуальному, адже там усе простіше, нема обмежень, там легко знайти спільну мову та однодумців. Однак уже в цьому криється великий ризик: не просто втратити контакт, а втратити саму дитину, як це відбувається з тими, хто з тих чи інших причин потрапив до груп смерті.
На противагу групам смерті, які заполонили інтернет-простір, кафедра психології факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини спільно зі студентським науковим товариством організувала науково-практичний кінолекторій для студентів ІІІ курсу. У процесі перегляду фільму «Нерв» учасники кінолекторію дали відповіді на запитання анкети «Соціально-психологічний аналіз емоційного насилля в інтернет-іграх на прикладі художнього фільму «Нерв».
Майбутні психологи з’ясовували, що спонукає людей до участі в екстремальних інтернет-іграх, яку мету ставлять розробники ігор смерті та навіщо вони, яку категорію людей найлегше заманити в такі ігри; що містить гра, аби зацікавити і змусити вступити до групи ігроманів; чому людям цікаво спостерігати за гравцями, які максимально ризикують власним життям заради яскравого видовища; чи є матеріальне заохочення та бажання довести свою неперевершеність одними з ключових складових участі людини в грі тощо.
Студенти відповіли на одне з найважливіших питань: «Чи можна назвати інтернет-ігри, які спонукають до насилля і самогубства, злочином проти людства, і чому?» Проте головна мета науково-практичного кінолекторію полягала в запобіганні таким явищам у молодіжному середовищі.
Як розповіла завідувач відділу зв’язків із громадськістю університету Людмила Гекалюк, це була тільки перша зустріч, а їх планують цілий цикл. Адже студенти як свідомі й небайдужі громадяни не стоятимуть осторонь подій, які сколихнули цілий світ. Тим паче вони можуть багато зробити як майбутні фахівці.