На відміну від оспіваного в однойменному фільмі 1612 року, в Росії воліють не згадувати розгромного для Московії 1618-го, коли польсько-козацьке військо взяло в облогу Москву та змусило московитів до підписання мало приємного для них миру. За ним претендент на царський трон польський королевич Владислав відмовився від своїх претензій, а Річ Посполита натомість отримала Чернігівщину і Сіверщину.
Неважко спрогнозувати, що без перемоги під Москвою ці землі розділили б долю Воронежчини і Курщини, невідомо за яким правом перетворившись в «ісконно рускіє». Не дивно, що за радянських часів похід Сагайдачного замовчували навіть професійні історики, не кажучи вже про штатних пропагандистів і співців великодержавного «інтернаціоналізму».
Не гріх нагадати, що поляки 1617 року спробували самотужки укоськати гордовиту Московію, але зазнали ганебної поразки. Отож наступного року 6-тисячному війську Речі Посполитої під Москвою вже допомагав 20-тисячний, тобто втричі(!) більший від польського за чисельністю, загін козаків.
«Дякою» Владислава, який згодом унаслідував трон Польщі, став нещадний визиск українських земель, що якраз у рік смерті вінценосного правителя Речі Посполитої зумовив початок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.