З демографічними змінами, через які неможливо забезпечити гідне життя лише за рахунок солідарної пенсії, зіткнулись всі розвинені країни. Тому в більшості запровадили системи пенсійного накопичення в різних формах.
У деяких країнах вони поширюються лише на працівників державного сектору економіки, в інших — на всіх найманих працівників, а в окремих — навіть на безробітних і дітей. Більшість країн намагається розширити коло людей, які є учасниками пенсійного накопичення. Якщо добровільні пенсійні накопичення є у невеликої частки людей, запроваджують обов’язкові або накопичення за принципом автозапису (коли людину записують у систему накопичень за замовчуванням, але вона може відмовитися, для чого потрібно подати заяву).
Внески в частині країн сплачує лише працівник на власний рахунок, у частині — тільки роботодавець на рахунок працівника, в інших — і працівник, і роботодавець. Деякі країни ухвалили рішення сплачувати додаткові внески на рахунок громадянина від держави, наприклад одноразовий вітальний внесок під час під’єднання людини до системи або внесок, який держава перераховує за умови сплати самим працівником певної суми.
Розміри внесків істотно відрізняються і залежать від того, які ще соціальні внески сплачують. На пенсійне накопичення в різних країнах сплачують 2—18% заробітної плати. Розмір внеску може змінюватися залежно від віку людини (старші платять більше), рівня доходу, роду занять.
У країнах, які встановили невеликі розміри внесків для обов’язкових пенсійних накопичень, розуміють, що вони самі по собі не забезпечують гідну пенсію, але підвищують фінансову грамотність, обізнаність у цьому питанні, демонструють на власному досвіді людині, як це працює. Люди звикають думати про майбутнє, користуватись інструментами пенсійного накопичення, розраховувати орієнтовний розмір майбутньої пенсії та зрештою самі додатково заощаджують на старість. Добровільні пенсійні накопичення держави заохочують податковими пільгами і для працівників, і для роботодавців.
Згідно зі звітом Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), із 77 країн, які вона дослідила і в яких є накопичувальні пенсійні системи, у восьми активи накопичувальних фондів перевищують за обсягами річний ВВП. У середньому у країнах ОЕСР активи накопичувальних пенсійних систем становлять близько 70% ВВП. Цікаво, що протягом останнього десятиріччя лише у двох з досліджуваних країн знизились активи накопичувальних пенсійних систем, у решти зросли. Пенсійні накопичення інвестують в економіку, що сприяє економічному зростанню та збільшенню кількості робочих місць. Це розширює фінансові можливості солідарної пенсійної системи. Тож наявність пенсійних накопичень допомагає економіці та солідарній пенсійній системі.
Важливо, що у країнах, де відмовилися від солідарного рівня або істотно його скоротили, проблеми з пенсійним забезпеченням залишилися. Найстійкіші пенсійні системи — багаторівневі, де один рівень доповнює інший і зменшує ризики для людини. Солідарний рівень не вразливий до фінансових ризиків (кошти збирають та одразу виплачують, їх не потрібно захищати від інфляції, знецінення, втрат), але вразливий до демографічних (майбутня пенсія залежить від того, скільки людей у країні працюватиме, коли ви вийдете на пенсію, які в них будуть доходи тощо).
Накопичувальний рівень, навпаки, не вразливий до демографічних ризиків (людина накопичує сама собі), але вразливий до фінансових. Тому їх поєднання, коли людина отримуватиме частину доходів із солідарного рівня, а частину з накопичувального, — надійніша система, аніж котрийсь із рівнів.