ПАМ’ЯТЬ. 26 квітня – скорбна дата в історії України. Саме цього дня 26 років тому сталась одна з найстрашніших техногенних катастроф в історії людства – вибух на Чорнобильській АЕС. І хоча пройшло вже чимало часу, наслідки чорнобильської трагедії відчуватимуться ще довго, а ті дні з сумом згадуватимуть як герої тих днів, так і їхні нащадки.
Про мужніх ліквідаторів пам’ятають і в Чопі, їх шанують і поважають. Щороку в місті у цей чорний день збирають ліквідаторів докупи, щоб розділити трагедію, яку пережили вони та їхні сім’ї, навпіл. Цього разу учні підготували зворушливий виступ-реквієм. Його мета – нагадати всім, що людство повинно робити все можливе, аби уникнути повторень подібних нещасть у майбутньому.
Школярі звернулись зі словами подяки за мужність чорнобильців, їхню чуйність до потерпілих, з вірою в краще майбутнє. Представники влади та чорнобильці поклали вінок та запалили свічки пам’яті біля пам’ятного знаку жертвам трагедії на ЧАЕС.
– Перед очима й сьогодні стоїть страшна картина спустошеного від радіації міста, – ділиться спогадами колишній МВСник Володимир Васильєв. – Спорожніло й місто Київ. Люди намагались не виходити без особливої потреби зі своїх домівок. Страшною правдою залишається те, що досить довгий час людей не повідомляли про цю трагедію. Люди ще тиждень жили своїм життям, 1 травня навіть брали участь у демонстрації. Коли ж усі дізнались про вибух, то й тоді цілком не усвідомлювали масштабів катастрофи, повної ж правди їм ніхто не говорив.
– Із ураженої радіацією зони людей евакуювали досить швидко. Не дозволяли вивозити жодних речей, техніку та тварин. Я перебував у Чорнобильській зоні протягом трьох місяців. Спецодягу ми не мали, єдиний захист – марлева маска та сауна раз на тиждень, а ще цвікла у столовій, – згадує Володимир Федорович. – Групи постійно змінювалися: одних завозили – інших вивозили з зони. Після від’їзду ніхто не знав, яку дозу опромінення отримав, максимально дозволено було вказувати – 3 рентгени. Так в мене і значиться. Негативні наслідки Чорнобиля багато хто почав відчувати значно пізніше: у декотрих розвинулись важкі захворювання, а деяких вже й немає серед живих. Два роки тому пішов із життя, не дочекавшись навіть своєї 45-ї річниці, наш колега Василь Бурч.
Ті, хто пройшов атомне «пекло», часто зустрічаються разом, створили в місті й свою громадську організацію. Завжди щиро дякують міському голові Галині Цар, яка сприяє таким зустрічам. Так було й цього разу, коли чорнобильці знову змогли згадати незабутні в їхніх тривогах дні, які продовжують ятрити серця.