У Сумській області немає жодного району чи міста, в якому б не мешкали внутрішньо переміщені особи. Сумчани про поневіряння жителів Донбасу знають не з розповідей по радіо чи телевізору, а з конкретних доль приїжджих родичів, знайомих, сусідів. Далеко не все гаразд у їхньому побуті, працевлаштуванні, життєвих ситуаціях. Але головне — є турбота, увага і співчуття місцевих жителів, які готові подати руку допомоги, підтримати у час скрути.
Пономарьови з Піонера
Село Піонер входить до складу Грінченківської сільської ради, що в Охтирському районі. Невелике і компактне, тутешні селяни добре знають одне одного. Зокрема і родину Пономарьових, які мешкають тут з початку лютого минулого року.
Як розповідає Світлана Пономарьова, раніше всі вони жили у Попасній, що неподалік Луганська. Жінка працювала кухарем у школі, чоловік Сергій — робітником на вагоноремонтному заводі, а її рідний брат Костянтин Зігуля — на одному з підприємств сусіднього населеного пункту Комишуваха. Усе ніби ладилося і на роботі, і в сім’ї, де підростали двоє хлопчаків — Архип та Микита, яким зараз відповідно 6 і 2 роки.
Але коли в місті з’явилися представники самопроголошеної «ЛНР» і встановили блокпости, про спокій і безпеку годі було й думати. Траплялося, що «гради» стояли посеред житлових кварталів, тож від пострілів і вибухів сахалися не тільки діти, а й дорослі.
Торік у лютому вирішили погостювати в родичів чоловіка, які живуть у Піонері. Тут їх прийняли як дорогих і рідних. Але за кілька днів зателефонували з Попасної й повідомили, що один зі снарядів влучив у їхній будинок, а ще три впали просто на город. Куди повертатися? Вирішили тимчасово оселитися у будинку, який надали родичі. Хоч там, за лінією розмежування, залишилася мама Світлани, з якою вряди-годи вдається зв’язатися телефоном.
Згодом чоловік і брат подали заяву до місцевої агрофірми «Піонер», і нині обоє працюють у будівельній бригаді. Світлана доглядає за хлопчиками, отримує належну соціальну допомогу. Архип пішов у місцеву школу і вже не боїться, що десь поряд можуть стріляти.
Загадувати майбутнє і будувати плани не береться ніхто з Пономарьових. Вірять, що колись-таки вдасться повернутися додому. Хоч який там дім, якщо влучив снаряд? Утім, не все так безнадійно. Нині родина чекає на поповнення — у братиків незабаром має з’явитися сестричка. Отже, життя триває. Як, на щастя, і в багатьох інших переселенських сім’ях.
Проблема №1 — житло і робота
Родина Пономарьових одна з тисяч, які знайшли на Сумщині другу батьківщину. Про їхнє теперішне життя-буття заступник директора департаменту соціального захисту населення Сумської ОДА Людмила Мусіяка знає як ніхто інший. І так само про те, що роблять в області, аби проблем було якомога менше.
Кожен, хто звернувся до органів соціального захисту, перебуває на обліку, отримує належні виплати і матеріальну допомогу відповідно до чинного законодавства. І хоч більшість переселенців мешкає у містах, у сільській місцевості жоден з них не залишається поза увагою місцевої влади.
Активно діє обласна служба зайнятості, фахівці якої прагнуть максимально допомогти кожному, хто потребує роботи. Постійно відбуваються ярмарки професій та кар’єри, презентації спеціальностей, дні відкритих дверей у міських, районних, обласному центрах зайнятості, екскурсії, під час яких можна детально дізнатися про свою майбутню роботу.
Лише протягом першого кварталу вдалося працевлаштувати 39 громадян, 20 були зайняті на громадських роботах, ще троє пройшли профорієнтаційне навчання.
Ті, хто вирішив започаткувати або відновити власний бізнес, звертаються із заявами до відповідних структур. Наприклад, до міжнародного благодійного фонду «Карітас Україна», який започаткував проект грантів для внутрішньо переміщених осіб деяких областей, зокрема Сумської. І хоч остаточні результати стануть відомі пізніше, сподівання і надії є. Як і в усіх інших переселенців, що вірять і мріють про повернення додому.
ДОВІДКА «УК»
На Сумщині зареєстровано 15 377 внутрішньо переміщених осіб, або 10 614 сімей зі східних областей України, з яких третина живе в обласному центрі. Майже 5 тисяч громадян працездатного віку, 3347 — діти, 960 — інваліди, 6121 пенсіонер. Вони мешкають переважно у сім’ях рідних, близьких, знайомих, Сумському геріатричному пансіонаті, Центрі матері і дитини, гуртожитках шкіл-інтернатів, на базі відпочинку «Дружба».