РЕМОНТ. Якщо поцікавитись думкою автомобілістів про стан доріг в області, то прозвучать кардинально різні оцінки — від схвальних відгуків про автомагістралі Київ—Чоп і Київ—Ковель до обурення «напрямком пересування» на відрізку між Житомиром і Бердичевом, де якість дорожнього полотна претендує на сумнівну «славу» одного з найгірших в Україні.
Зрозуміло, що кліматичні умови на всій території Житомирщини були більш-менш однаковими, чого аж ніяк не скажеш про стан доріг після зими. Отож сам собою напрошується висновок, що не стільки погода винна в руйнуваннях шляхів, скільки їх технічний стан. Зокрема, як наголошують фахівці, чотирирядний відрізок автошляху з інтенсивним рухом транспорту між Житомиром і Бердичевом останній раз капітально ремонтувався ще до… Олімпіади 1980 року. Не дивно, що магістраль, яка вже щонайменше тричі(!) підлягала оновленню, врешті-решт фактично «розповзлася» під колесами автомобілів, внаслідок чого шлях у півсотні кілометрів доводилось долати 1,5—2 години.
За такої ситуації так званий ямковий ремонт, який автодорожники вже виконали на двох смугах руху, аж ніяк не став панацеєю, хоча відновив більш-менш нормальне транспортне сполучення між двома найбільшими містами області. За найскромнішими підрахунками, для приведення всього-на-всього 50 км дороги Житомир—Бердичів до належного стану потрібно майже 230 млн грн! На сьогодні вже завершено тендерні процедури на всю суму робіт, адже в області сподіваються на обіцяне додаткове фінансування. Головним аргументом за першочерговий ремонт саме цього об’єкта є те, що продовження «латання дірок» загрожує держбюджету значно більшими витратами, ніж нібито дорожче, зате довготермінове вирішення давно вже «перезрілої» проблеми.
Та якщо вести мову в цілому про дороги області, то навесні цього року площа дорожнього полотна, що потребувало ямкового ремонту, була вже втричі(!) більша, ніж ще торік. Втім, при всій справедливості нарікань автомобілістів на стан доріг та об∂рунтованості доводів автодорожників на користь збільшення обсягів саме капітальних ремонтів, не менш очевидно, що неможливо буквально за рік-два розв’язати проблему, яка впродовж останніх десятиріч фактично ігнорувалась. Тим більше, що йдеться як про величезні обсяги фінансування, так і технічні та трудові ресурси, яких нині бракує в області навіть для проведення у стислі терміни банального ямкового ремонту.