ЮВІЛЕЙ
У неповторного художника сьогодні 75-річчя
Відомі українці часом нарікають на свою місцеву славу: що вільними від звернених на себе цікавих поглядів почуваються лише на закордонних вулицях. Художник Іван Марчук не заховається ніде у світі - не розтане у натовпі, не замаскується. Навіть подобою наділений Богом такою, що його завжди вирізняєш скрізь, і не знаючи, хто він такий. Якщо над святими є німб, то десь випадково зустрічаючи пана Івана, я чомусь "заводжу" його постать у раму: він і сам як мистецький витвір.
Проте жодними рамками не окреслиш його творчість, таку ж упізнавану, як і він сам у будь-якому багатолюдді. Якось художник сам поділив себе на "дев'ять Марчуків" і сказав, що вже відкрив "десятого", знову "знайшов таку манеру, в якій до мене ще ніхто не працював. Малювати так, як усі, - це не моє". Але і він не знає, скільки Марчуків у ньому насправді, бо кожна людина розгледить у його картинах чимало свого, про що не здогадується й сам художник.
У його намальованих хаток і обійсть - ореол рідних: у них поселяється душа як удома, і водночас - мов у Космосі: щоб обживати планети нових і нових загадковостей Марчукового Всесвіту. Там не страшно блукати в лабіринтах - вийти допоможе чарівна нитка художника, яка ніде не переривається і завжди з ним. Тягнеться від батькового ткацького верстата до "пльонталістичних" узорів на картинах, снувалася за ним, коли жив в Австралії, Канаді й Америці, тримає його, мов паперового змія, коли десь ширяє у творчих небесах із журавлями╔
А синиці гостюють на його балконі, і він уміє розпізнавати з-поміж них свою: "Одну годую вже чотири роки"
Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі зарахувала Івана Марчука до "Золотої гільдії", за британським рейтингом він визнаний одним із "ста геніїв сучасності", а в Україні один із президентів держави шість років тому заклав у Києві, де мав споруджуватися музей художника, капсулу, яка, з гіркотою зауважив пан Іван, "так певне, і стоятиме там до другого пришестя Христа. А музею так і не буде"╔
Та, дякувати Богові, є найвища нагорода у світі: коли вже створено з волі Всевишнього стільки неповторних картин ("вони так технічно зроблені, що ніхто їх не скопіює - в тому числі і я"), коли народжуються і втілюються на полотні нові й нові задуми. Хай ця нагорода буде в Івана Марчука довічною.