Чи знаєте ви свого дільничного міліціонера? Якщо так, то чи давно бачили на порозі оселі або на подвір’ї? Впевнений, що відповідь значної частини киян буде негативною. Бо страж порядку здебільшого з’являється лише тоді, коли щось трапиться. І сприймають його як носія повідомлень про події, яких не повинно бути.
Ось і нещодавно у квартирах одного з будинків лунав настирливий дзвінок.
— Відчиніть, я ваш дільничний, — показував посвідчення молодик у цивільному.
Звичайно, у квартири впускали. Від гостя довідувалися про нічне пограбування.
— Ви щось чули, бачили? — запитував дільничний.
І не чули, і не бачили.
— Все одно мушу скласти протокол, що ви не чули й не бачили, — суворо повідомляв, а потім добрих тридцять хвилин розпитував про рік народження, освіту, сімейний стан тощо, сумлінно все записував і пропонував засвідчити, що занотував почуте правильно.
Але якщо людина нічого не чула й не бачила, чим допоможе слідству фіксування відсутності потрібної інформації на папері?
— Проста формальність, — чули у відповідь, — так треба.
— Кому?
— Шановний, — користуючись нагодою, просили опитані, — ви б увечері приходили у під’їзд, розганяли п’яниць і курців, які перетворили його на туалет.
— Не маю часу, викликайте наряд телефоном, — відповів та пішов.
Чи винен він у формальному виконанні обов’язків? Так і ні. Бо ж не сам придумав писати протоколи, що ніхто нічого не чув і не бачив. Цього від нього вимагає начальство. А воно керується відповідними нормами та інструкціями. Ось і пишуть-пишуть замість того, щоб справами займатися.
Можливо, крадіжку здійснили люди, які добре знали: дільничний обхід території не робить. Він може з’явитися на базарі, біля кіосків — житлові будинки його мало цікавлять. Оскільки профілактичною роботою не займається, то саме біля будинків, у під’їздах і на східцях багатоповерхівок нахабніють ті, хто на закони і мораль не зважають. Там вони планують свої чорні справи. Не допустити цього (а саме цим повинен займатись дільничний міліціонер) він не встигає або, прикриваючись необхідністю писати звіти, просто лінується. Таке ставлення до роботи вже стало неписаною нормою. Мовляв, навіщо напружуватись, якось воно буде: головне — папери тримати в порядку.
І як тут не пригадати сповідь одного сільського голови з багаторічним досвідом. Раніше, казав він, я працював на профілактику. Часи і вимоги до мене змінилися. Тепер головне — вміти щадити себе. Тому працюю за сигналом. Не кличуть — не втручаюся. Трапиться щось — реагую, але так, щоб не брати до серця.
Чим поведінка дільничного міліціонера відрізняється від цієї позиції?
Чому таке стало майже нормою? Посадовці відчули себе незалежними від громади, яка утримує їх на власні кошти і якій вони мають служити. Їхня байдужість і безвідповідальність (звичайно, не всіх) стала ознакою нашого часу. Якщо народні депутати, міркує дільничний міліціонер, ні за що не відповідають, то чому я маю надриватись на роботі? А тому в під’їзд для профілактики радить викликати наряд міліції телефоном. Там дадуть відповідь, що то робота дільничного… У підсумку — пограбування та складений протокол, що ніхто нічого не чув і не бачив.