Не в кожної родини, яка мешкає у віддаленому від обласного центру селі, є можливість відвідати виставу в місті — і часу, і коштів таке духовне турне потребує немало. Тож у театрі «І люди, і ляльки» вирішили самі їхати до глядача. Туди, де немає будинків культури, а сільський клуб не завжди придатний для гастрольних виступів. Це, звісно, не експромт — мандрівці передувала тривала підготовка.
— Узимку випускали виставу «Баба Пріся». Для антуражу потрібне було звичайне сіно, — розповів директор театру Олексій Кравчук. — Я ходив і шукав його у Львові — не знайшов. І тоді начальник управління культури Львівської міськради Ірина Магдиш порадила звернутись до голови громадської організації «Центр оздоровчої верхової їзди «Кептарик» Остапа Луня з села Лопушна. У розмові з ним і народилася ідея своєрідних гастролей.
Місцеві майстри зварили для мандрівного театру шатро, яке припасували до підводи — в такому і від дощу, і від сонця артисти й реквізит заховаються. А на дашок шатра нанесли логотип проекту «Волоцюги і ляльки», аби здалеку було видно — артисти їдуть! Розклеїли в людних місцях афіші. І звістка, що до Лопушної театр їде, швидко навколишніми селами рознеслася.
В успіхові проекту не сумнівалися ні актори, ні їхні місцеві помічники, зокрема Остап Лунь, який і взяв на себе основну частину витрат на подорож. Багато хто дивувався: навіщо йому цей клопіт?
— Не все ж грошима вимірюється! Тому й підтримав проект, — каже Остап Лунь. — Актори харчування організували самі, а я нічліг забезпечив і фірману маю заплатити за три дні. Разом із директором театру Олексієм Кравчуком більшу частину подорожі провели верхи на конях, актори ж їздили на трьох підводах.
Маршрут театру охопив сім сіл Пустомитівського та Перемишлянського районів. А розквартирувались «волоцюги» в селі Лопушна. Дебютував мандрівний театр у селі Будьків, розташувавши сцену на подвір’ї школи. Уже за годину до початку вистави дорослих і дітей зібралося немало, щоб подивитися 60-хвилинний мюзикл Володимира Борисюка «Курячі мрії».
— Таке повернення до первісного лялькового театру, коли на площах збирався простий люд і тішився дійством, конче потрібне. Немає жодної фонограми, немає світлової апаратури, а є актори, лялька й простір. Це дуже важливо, це те, що забуте в театрі. Бо сучасний театр дуже соціально заангажований і трішки відірваний від простого, а наш — театр форми, яка не обманює, — розповідає Олексій Кравчук. — Це пошук простого спілкування з глядачем, який дає змогу не нав’язувати свої естетичні пошуки та проблеми. Саме тому обрали цю казку — вона дуже проста і дуже хороша. А опісля вистави дітки підходять, бавляться з ляльками.
Цей проект пілотний. Організовуючи наступний, врахують усі плюси й мінуси першого, адже «Волоцюги і ляльки» планують розширити його географію. Подорожуватимуть великою командою всією Україною, а під час мандрівки в кожній області збиратимуть історії з життя міст і сіл, записуватимуть пісні, які співають у різних регіонах. А все, що цікавого почули й побачили, адаптують і підготують виставу під назвою «Україна очима ляльки». І вийде та багата й неповторна палітра нашого життя, яка об’єднує людей.
Пророкує успіх проектові й начальник управління культури Львівської міськради Ірина Магдиш і пропонує розширити формат таких мандрівок, долучивши, приміром, видавництва та письменників. І все це має бути не лише для дітей, а й дорослих.